Наближення до позначки перших 100 днів перебування в Білому домі підштовхнуло Дональда Трампа і його адміністрацію до перегляду завдань та методів зовнішньої політики, до відходу від програми, з якою тоді ще кандидат у президенти переміг на виборах.

Втіленням крутого повороту політики Трампа стали силові дії – застосування військової сили і загроза її застосування – відносно Сирії та Північної Кореї. Ці кроки стали швидше частиною внутрішньополітичної, а не міжнародної гри адміністрації Трампа.

США залишаються єдиною наддержавою у світі, і природно, що усвідомлення власної могутності змінило погляд американських лідерів на зовнішню політику і на її місце у стосунках з виборцями. Все частіше міжнародні справи сприймаються як резерв внутрішньої політики, простір, в якому можна шукати вирішення внутрішніх проблем або ховати "токсичні" ситуації кризи, провальні голосування в Конгресі, падіння рейтингів.

Застосування військової сили – найвагоміша міжнародна валюта, яку президент США може конвертувати в популярність і підтримку всередині країни.

А використання високотехнологічної зброї, що дозволяє завдавати ефективних ударів, не піддаючи загрозі американських солдатів, гарантує, що американські втрати не перетворять перемогу президента на поразку – як це було у В'єтнамській війні, в Ірані 1980-го або в Сомалі 1993-го. Не дивно, що своєрідним символом американського військового втручання нової епохи стали ракетні й повітряні удари, в яких важливе місце відводиться, мабуть, найпоширенішим і найбільш універсальним крилатим ракетам на озброєнні США – "Томагавк".

У кожного американського президента останніх тридцяти років був свій "момент Томагавків" – рішення використовувати силу проти іншої держави, в якій виступають вирішальними внутрішньополітичні резони. Такий момент Буш-старший мав у 1991-му в Іраку, і також в Іраку – його син через дванадцять років; для Клінтона це була Югославія 1999-го, а для Обами – який взагалі-то надавав перевагу ударним безпілотникам – Лівія у 2011-му.

Для Трампа "моментом Томагавків" став удар по сирійській авіабазі Шайрат 7 квітня. І американська аудиторія схвально сприйняла чергову демонстрацію сили США: соціологічні дослідження продемонстрували підтримку дій президента.

Наприклад,

проведене каналом NBC опитування показало, що кроком Трампа задоволені 62% американців.

Такий високий рівень підтримки – безпрецедентно високий і унікальний для нинішнього президента від моменту його інавгурації. Між тим, розрахунок виявився точним – американські ЗМІ давно ілюструють звірства режиму Асада, і бездіяльність Вашингтона – і за Обами, і, донедавна, за Трампа – була американцям не зрозуміла.

Успіх демонстрації сили в Сирії окрилив команду президента, і наступний крок не змусив себе чекати – тепер вже у вигляді войовничої риторики Трампа та відправлення бойових кораблів у бік Північної Кореї.

Поява на міжнародній арені "жорсткого" Трампа, Трампа-інтервенціоніста, ознаменована його "моментом Томагавків", невипадково була приурочена до наближення 100 днів його адміністрації. Ця містична межа має не лише символічний характер – до цього часу американська публіка вже розпробувала нового лідера і готова оцінювати його не за обіцянками кандидата, а за справами президента.

Оцінка виборця починає складатися в передчуття майбутнього електорального успіху або провалу (не тільки президентського, але і його партії), і законодавці визначаються з поведінкою щодо господаря Білого дому: підтримувати його чи ні, і як багато вимагати за свою підтримку. Високий рейтинг перших 100 днів – запорука комфортної роботи адміністрації.

Картина громадської підтримки Трампа ще нещодавно виглядала безнадійною. Наприкінці березня щоденне опитування щодо схвалення дій президента від Інституту Геллапа показало рекордно низькі 35%.

За перші три місяці в Білому домі – практично жодного очевидного успіху, жодної виконаної обіцянки, даної під час виборів. Суд призупинив заборону Трампа приймати в США іммігрантів з окремих мусульманських країн, запідозрених у зв'язках з тероризмом. Його програма медичного обслуговування, якою сам Трамп планував замінити "Обамакейр" (програму його попередника), була провалена в Конгресі. Плани Трампа згорнути угоди про вільну торгівлю, як і участь США у боротьбі з глобальним потеплінням не знайшли масової підтримки ані в Конгресі, ані серед простих американців. Згідно з недавніми опитуваннями NBC, ці ідеї не підтримують 57% і 67% американців відповідно.

Нарешті, адміністрація мусила постійно оборонятися і втрачати вірних Трампу людей, відбиваючись від звинувачень у зв'язках з Росією.

І Трамп пішов на зміну зовнішньополітичного курсу, зробивши кроки, які сподобаються американцям і за які майже напевно вдома не доведеться відповідати ні перед ким. Адміністрація побудувала безпрограшну комбінацію.

Удар по Сирії спровокував зростання рейтингу президента до 43%. Результат все ще найнижчий серед усіх повоєнних президентів, але прогрес очевидний.

Сирійська акція була вдало вписана у сценарій зустрічі Трампа і Сі Цзіньпіня: американський президент конкретними справами підтвердив свою готовність йти до кінця у принципових питаннях. Принаймні, сторони оголосили, що домовилися спільно вирішувати ядерну проблему на Корейському півострові. Наступні події, коли американці та китайці розіграли щодо Пхеньяна хрестоматійний варіант зі злим (Вашингтон) і добрим (Пекін) поліцейськими, доводять, що домовленість дійсно була.

Нарешті, удар по сирійській авіабазі поліпшив загальне враження американців про зовнішню політику Трампа. До того протягом місяця опитування демонстрували невисокий рівень схвалення зовнішньополітичного курсу адміністрації (від 22% до 29%).

Трамп відверто заплутався у своїх численних обіцянках і суперечливих кроках. Новий імідж рішучого президента не замінить стратегії (а її, судячи з усього, адміністрація не має), але дозволить створити видимість цілісності і принциповості зовнішньої політики.

Звичайно, для команди Трампа сьогодні це – вже чималий успіх. Але цей успіх має ціну, яку доведеться платити не тільки президенту, але й США, і їхнім союзникам, і, зрештою, всьому світу.

Поворот Трампа в бік активнішого втручання в міжнародні проблеми суперечить його передвиборній риториці: він обіцяв зменшити тягар США в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, скоротити витрати на зовнішньополітичні завдання.

Трампа і так багато критикують за нездатність виконувати обіцянки, які він давав за часів кандидатства. Тепер для його виборця стане очевидним, що Трамп може й зовсім відмовитися від цих обіцянок.

Розчарування прихильників загрожує президенту ще більшим падінням рейтингу, ніж у березні. Нещодавні опитування компанії POLITICO демонструють значну поляризацію демократів і республіканців у підтримці Трампа: перші категорично проти нього, другі поки підтримують, пробачаючи йому помилки.

Якщо його традиційні прихильники перестануть сприймати порядок денний президента, він стане повністю залежним від мінливих настроїв виборців. Такий президент ухвалюватиме рішення про застосування сили, звертаючи увагу не на стан міжнародних відносин, а на "медійність" і популярність.

"Священною коровою" програми Трампа є його обіцянки підвищити соціально-економічні стандарти, сприяти національному промисловому виробнику. Поставивши їх під сумнів, Трамп дуже ризикує електоральною підтримкою. Тому на їх реалізацію доведеться вишукувати кошти з інших статей бюджету.

Обираючи для американського втручання проблеми, які більше підходять для створення позитивної картинки, Вашингтон буде очевидно економити на інших напрямках своєї зовнішньої політики: і гроші, і політичні ресурси.

Але найважливіше, що силовий тиск – це не кнопка, на яку можна тиснути занадто часто. Рано чи пізно США стикнуться з кризою, в якій буде недостатньо просто провести демонстрацію військової сили, як у Сирії, а суперник відмовиться відступити перед американськими погрозами.

Дилема, перед якою опиниться адміністрація, буде надзвичайно небезпечною: або відступити, поховавши єдиний на сьогодні дієвий інструмент забезпечення громадської підтримки, або продовжити підвищувати ставки, втягуючись у військовий конфлікт з дійсно небезпечним противником: Північною Кореєю або Іраном, Росією або Китаєм.

"Томагавки" в цих випадках будуть вкрай небажаним рішенням. 

Автор: Юлія Курнишова,

експерт Інституту суспільно-економічних досліджень