Якщо мітингувальники не розійдуться й надалі вимагатимуть прозорих виборів, у Сербії може реалізуватися македонський сценарій. Саме цим ще кілька тижнів тому лякав країну сербський прем’єр Александар Вучич.

Точніше – спочатку він лякав українським сценарієм, але незабаром вирішив, що це не дуже страшно. Краще лякати Македонією.

Останні події, що відбулися у столиці цієї балканської держави, лише додають аргументів прихильникам непрозорої влади та партій, які знаходяться при владі довгі роки без перерви.

Ввечері 27 квітня у Скоп'є демонстранти, які підтримують колишню правлячу партію - праворадикалів ВРМО-ДПМНЄ, штурмували парламент, захопивши в заручники частину депутатів. Причиною протесту стало обранням спікером етнічного албанця Талата Джафері.

Протестувальники, деякі з чорними капюшонами на головах, зайняли зал для прес-конференцій і атакували депутатів, які опинилися всередині. Згодом вони увійшли до залу пленарних засідань, де співали патріотичних пісень і скандували гасла за нові вибори.

Вивести опозиційних депутатів із захопленого парламенту вдалося лише за допомогою поліцейського спецназу.

За даними МВС Македонії, у сутичках отримали поранення 109 людей. До центральної лікарні Скоп’є за допомогою звернулися 70 громадян, 22 поліцейських та три депутати.

По всьому світу розійшлися фото скривавлених обличч македонських депутатів.

Наразі ситуація стабілізувалася – президент країни закликав усі партії до політичних консультацій, силове захоплення парламенту засудили ЄС та НАТО. Однак картинки захопленого парламенту стануть новою відправною точкою, на якій базуватиметься пропаганда противників європейського шляху балканських держав. Ось що, мовляв, буває у країнах, які занадто намагаються змінити себе на європейський взірець.

Отже, що відбулося в Македонії та хто доклав до цього руку?

Політичний конфлікт у країні триває з 2015 року, коли на адресу опозиційного лідера Зорана Заєва (Соціал-демократичний союз Македонії; СДСМ) були висунуті звинувачення в "конспірації з іноземною розвідкою з метою повалення уряду". Як вже писала ЄвроПравда, тоді у проурядових македонських ЗМІ активно спекулювали на тій темі, що неназваними спецслужбами є британські та американські, а за самим Заєвим нібито навіть стоїть британський посол.

У відповідь прихильники Заєва почали низку протестів, а сам опозиціонер звинуватив прем'єр-міністра Ніколу Груєвськи (великого друга Путіна та прихильника будівництва газогону "Південний потік") в незаконному прослуховуванні 20 тисяч македонських громадян. А каталізатором протесту стало рішення президента країни Георге Іванова припинити кримінальне переслідування 56 політиків, чиновників і співробітників силових відомств, яким було висунуто звинувачення в організації прослуховування.

Ситуацію мали врегулювати дострокові парламентські вибори, які декілька разів переносилися, але зрештою відбулися у грудні 2016 року.

Втім, вибори не владнали ситуацію остаточно – правляча партія та опозиційний Соціал-демократичний союз отримали майже рівну кількість голосів. Хоча ВРМО-ДПМНЄ зберегла незначну перевагу, та втім не могла сформувати нову коаліцію. Затяжна коаліціада тривала весь 2017-й, залишаючи країну у "підвішеному" стані.

Зрештою, про створення коаліції оголосили есдеки. Це й стало причиною для нинішніх протестів. Точніше, протести викликало те, з ким планувалося коаліцію утворювати.

Компанію есдекам мали скласти три партії, що представляють інтереси албанської меншини. Реалізація цієї угоди, першим кроком якої стали вибори спікера-албанця, й призвела до захоплення парламенту.

Албанці – друга за чисельністю етнічна спільнота Македонії, вони мають абсолютну більшість на північному заході країни. Історія співіснування македонців та албанців у одній країні дуже непроста.

Найбільш драматичною сторінкою став 2001 рік, коли бойовики з Косова вирішили "визволити" своїх братів. Владнати ситуацію македонській владі вдалося завдяки активній підтримці України, яка надала не лише штурмовики СУ-25, але й (за твердженнями албанців) військових льотчиків, які безпосередньо брали участь у бойових діях.

Попри те, що зараз Косово й Албанія намагаються якнайтісніше інтегруватися до ЄС, а тому відкидають можливість будь-яких нових територіальних претензій до Македонії, насторожене ставлення до албанської громади нікуди не зникло.

Відповідно – вимоги партій, що представляють албанську меншину, досі вважалися неприйнятними як македонською владою, так і опозицією.

Саме тому варіант вирішення політичної кризи шляхом залучення до коаліції албанських партій було так болісно сприйнято у країні. Причому не лише прибічниками партії екс-прем'єра, але й пересічними громадянами.

Есдеків звинуватили у згоді зробити албанську мову другою державною, а також створити автономію для албанців.

З політичної криза перетворилася на етнічно-релігійну. І це у країні, яка є кандидатом на членство в ЄС!

Аргументи про необхідність залучати албанців у політичні процеси, інтегруючи їх у соціум, про що люблять заявляти в ЄС, були повністю заглушені заявами про захист православної ідентичності та загрозу від прихильників "Великої Албанії".

Саме тому македонський прецедент стає принципово важливим для всіх Балкан.

ЄС вже висловив свою позицію, визнавши голосування за спікера. Мета Брюсселя – вирішення кризи без проведення нових виборів. І бажано – при збереженні нинішньої коаліції. Подібні заклики надходять і від НАТО. 

Адже, як показує соціологія, албанська меншина наразі є більш стійкою прихильницею євроінтеграції, вбачаючи в ній гарантію своїх прав. Натомість самі македонці, нехай частково, виявилися вразливими до пропаганди "православних скреп" та спільного захисту слов'ян від албанської експансії.

Формування та плідна діяльність нової коаліції можуть стати чудовим щепленням від етнічних стереотипів. Якщо майбутньому уряду вдасться суттєво просунутися в інтеграції до ЄС та покращити добробут громадян, аргументи прибічників "скреп" катастрофічно послабляться.

Але для цього за підтримки ЄС потрібно знайти компроміс, який влаштував би і албанців, і слов'ян.

Якщо ж такий компроміс не знайдуть, продовження та розвиток протестів дає ВРМО-ДПМНЄ шанс на перевибори та тріумфальне повернення до влади.

Для цього потрібно зовсім мало - не допустити формування проєвропейської коаліції та роздмухати етнічний та релігійний конфлікти настільки, щоб змусити громадян забути про корупцію та недемократичні методи утримання влади попереднім урядом. 

Від того, як розвиватимуться найближчими днями протести у Македонії, може залежати, яким шляхом піде країна в наступні роки.

Чи повернеться Македонія до авторитарної влади, прем’єр якої дружить із Путіним та говорить про ворожість західних цінностей до православ'я, як це й було донедавна?

А заразом – збереже за собою статус найбільшого лузера Балкан. 

Чи навпаки, країна зможе, нехай і зі складнощами, але почати справжній шлях до вступу в ЄС.

Зрештою, Македонія в будь-якому разі стане прикладом для всього регіону Західних Балкан. Питання лише в тому, позитивним прикладом чи негативним, як донедавна. 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"