2 квітня Сербія - країна, яка вважається плацдармом Росії для поширення свого впливу на Балканах, провела чергові президентські вибори.

Чи зможуть вони змінити проєвропейський курс, якого намагається дотримуватись нинішнє сербське керівництво, і чи посиляться існуючі тенденції "братської дружби" з Москвою?

Відповіді на ці запитання впливають не тільки на Балканський регіон, але й на Україну та Європу в цілому, адже Балкани вважаються ахіллесовою п’ятою Європи.

Незвичайні перегони

Хоча Сербія і страждає на часте проведення позачергових виборів, як, наприклад, минулорічні парламентські вибори, але президентські вибори 2017 року стали швидше винятком із цього правила.

17 березня 2017 року Республіканська виборча комісія Сербії оголосила про реєстрацію одинадцяти кандидатів у президенти. Головним претендентом від самого початку став нинішній прем’єр-міністр країни Александар Вучич, лідер правлячої Сербської прогресивної партії, створеної ще діючим президентом країни Томіславом Ніколічем.

За результатами виборів (опрацьовано 92% бюлетенів) Александар Вучич отримав переконливу перемогу вже у першому турі, набравши 55,1% голосів, чого не було під час попередніх президентських виборів у 2008 і 2012 роках. Сам Вучич назвав свою перемогу "чистою як сльоза".

Основними конкурентами Вучича стали Саша Янкович (16,27% голосів), який до лютого цього року був національним омбудсменом, студент Лука Максимович (9,44%), Вук Єреміч (5,64%), колишній міністр закордонних справ, а також лідер Сербської радикальної партії Воїслав Шешель (4,47%), якого відпустили з Гаазького трибуналу за станом здоров’я, а минулого року зняли з нього усі звинувачення. 

Більшість кандидатів називали нинішню владу на чолі з Вучичем режимом та висловлювали готовність його повалити, на чому й будували свою передвиборчу кампанію.

Найбільш прозахідним вважався Саша Янкович, який ключовими темами своєї передвиборчої кампанії виділив безпеку країни, захист прав людини, підвищення життєвого рівня, вступ Сербії до ЄС шляхом "побудови Європи в Сербії". Він наголошував, що рішення про членство Сербії в НАТО має схвалюватись на референдумі, а для вирішення косовського питання пропонував забезпечити в Сербії такий рівень життя й економічного розвитку, щоб албанське населення Косова захотіло жити в її складі.

Колишній член Демократичної партії і екс-головний депутат Сербії Вук Єреміч свою передвиборчу кампанію побудував переважно на критиці чинної влади та багатовекторності зовнішньої політики країни.

Він зробив акцент на посиленні регіонального виміру зовнішньої політики країни, а також розвитку відносин з ЄС, Росією, США і Китаєм. Єреміч підтримав курс на повноправне членство Сербії в ЄС, Росію назвав додатковою опорою для Сербії у міжнародних відносинах, а Китай - стратегічним партнером.

Відверто проросійської позиції дотримувалися лише декілька кандидатів, найвідоміший з яких - колишній бранець Гаазького трибуналу Воїслав Шешель. Він  виступає проти членства Сербії в ЄС, проти будь-яких перемовин з Косовом, повернути яке сподівається завдяки допомозі РФ.

На цьому тлі Александар Вучич дотримувався урівноваженої позиції, використовуючи і майбутнє членство Сербії в ЄС для перетягування проєвропейського електорату на свій бік (цей курс підтримує близько 46% сербів), і поглиблення стосунків з Росією, враховуючи поширені у сербському суспільстві проросійські настрої (близько 72%, за даними агенції Ipsos, мають позитивне ставлення до РФ).

Зрештою, Вучич виявився унікальним для сербської політики кандидатом, якого одночасно підтримали Ангела Меркель та Володимир Путін.

"Особливо хочу висловити подяку пані Меркель і Володимиру Володимировичу Путіну за те, що мали сміливість вести переговори з Сербією і зі мною як головою уряду і в ході кампанії. Дякую їм за це, і це говорить про те, що вони добре думають і про Сербію, і не так вже й погано — про мене", — заявив після виборів Вучич.

Підтримка Путіна, заради якої Вучич за три дні до виборів відвідав Москву, суттєво вплинула на підтримку радикалів. 

Найяскравішим свідченням цього стали результати голосування у Косові та Республіці Сербській, де радикали завжди мали значну підтримку. На нинішніх виборах місцевий електорат виявився більш прихильним до чинної влади.

Ще одна причина зміни цих настроїв - порядок організації голосування на території Косова. У регіоні, який Белград вважає невід’ємною частиною Сербії, голосування проводилося за принципом виборів на території іншої держави.

Голосування на виборах забезпечувалось присутньою в Косові місією ОБСЄ, проводиться на погоджених із Приштиною 90 виборчих дільницях, без зовнішньої агітації із сербськими державними символами. Підрахунок голосів здійснювався на підконтрольній Белграду території, куди Місія ОБСЄ доставила проголосовані бюлетені. 

Сербські експерти оцінили цей порядок голосування в Косові, схвалений рішенням Республіканської виборчої комісії, як таке, що сприяло перемозі провладного кандидата.

Куди піде Сербія

Першочерговою метою Вучич ставить членство Сербії в ЄС, досягнення якого він амбітно задекларував до кінця 2019 року. Адже саме з Євросоюзу іде основний потік допомоги (3 млрд євро безповоротної допомоги ЄС з 2000 р.) та інвестицій. Він робить ставку на стабільність в країні та заявляє, що "не дозволить повернути Сербію в минуле".

На відміну від інших кандидатів, Вучич свій зовнішньополітичний погляд чітко визначив в одній фразі: "Сербія, поважна і сильна, продовжує шлях до ЄС, має друзів на сході і на заході, оновлює свою армію і залишається ядром стабільності в регіоні".

Втім, результати сербських виборів аж ніяк не дають підстав говорити про перемогу проєвропейських сил над проросійськими.

Присутність РФ у політичному житті Сербії протягом останніх років невпинно зростає. Так, у минулорічних парламентських виборах взяли участь п’ять відверто проросійських партій та низка прихильних до Кремля політсил.

Лише Саша Янкович уникав постановки "російського питання" та демонстрував прихильність до європейських цінностей, ставши "незручним" для Росії можливим лідером держави. Тому низка російських ЗМІ висвітлювала його кандидатуру у критичному світлі.

Так, сербська редакція російського "Спутника" опублікувала інтерв’ю з ним, але із заголовком "Неможлива місія Саші Янковича", намагаючись нав’язати думку про популістський характер його кампанії.

Від самого початку Росія у сербських президентських виборах зробила ставку одночасно на декількох кандидатів, надаючи їм різного роду підтримку.

У відповідь кандидати "відплатили" Кремлю, озвучуючи вигідні для нього тези.

А найдалі пішли представники двох партій, що з'їздили до Криму. Анексований півострів відвідала делегація Сербської радикальної партії, до якої увійшов і син Воїслава Шешеля Александр, а також кандидат у президенти від ультраправого руху "Двері" Бошко Обрадович.

Але зрештою Кремль зробив ставку на найбільш прохідного кандидата. Зрештою, Сербська прогресивна партія, лідером якої є Вучич, має тісні контакти з російською правлячою партією "Єдина Росія", які базуються на міжпартійній угоді від жовтня 2010 року та меморандумі про подальший розвиток співпраці між партіями від квітня 2016 року. 

Завдяки передвиборчій зустрічі з Путіним Александар Вучич отримав голоси проросійського електорату Сербії. Серед інших обіцянок Кремля: підтримка у протидії косовській незалежності, поглиблення економічної співпраці та додаткові можливості посилити сербську армію. Останнє Вучич намагається реалізувати за рахунок домовленого постачання в Сербію шести російських бойових літаків, а також майбутніх можливих поставок російських бойових машин, систем С-300 і "Бук 2М".

Що може змінитись для України

Враховуючи передвиборчі погляди переможця цьогорічних президентських перегонів і суспільно-політичні настрої в країні, вірогідно, Александар Вучич на посту президента продовжить дотримуватись такої ж політики, якої він дотримувався на посаді прем’єр-міністра.

Сербія продовжить лавірувати між необхідністю синхронізувати свою зовнішню політику з Євросоюзом і зберігати невизнання Україною незалежності Косова та тиском РФ, основаним на міжнародній підтримці у косовському питанні, розвитку економічних відносин і апелюванні до історичної дружби.

У цьому випадку слід очікувати на подальшу стриману позицію Белграда щодо засудження агресивної політики Росії. Не слід забувати, що за прем’єрства Вучича Сербія проголосувала проти резолюцій ООН про територіальну цілісність України (від 27.03.2014) та порушення прав людини в окупованому Криму (від 19.12.2016).

Отже, Україна навряд чи отримає більш прихильну до неї позицію Белграда. Києву залишатиметься лише сподіватись на незмінну позицію Євросоюзу та його вплив на Белград.

Автор: Віталій Мартинюк,

експерт Центру "Стратегія ХХІ" і
Ради зовнішньої політики "Українська призма"