Обрання Еммануеля Макрона новим президентом Франції стало доброю звісткою не лише для цієї країни, а й для всього ЄС.

Адже Макрон – переконаний європеєць і прагне до подальшої інтеграції, особливо в єврозоні та сфері оборонної політики. Не є таємницею, що він багато чого очікує і від співпраці з Берліном.

Але таке чітке позиціонування аж ніяк не означає, що Франція раптом просто стане партнером Німеччини і разом з нею – рушійною силою в ЄС.

Не буде перебільшенням сказати, що Макрон був обраний не завдяки, а всупереч своїм поглядам на політику у відносинах Франції з Європою. Є два аргументи на користь саме такого твердження.

По-перше, чітка картина результатів виборів оманлива. Вона приховує те, що президентські вибори в усіх відношеннях були поляризованими, як ніколи раніше у Франції.

Тлумачення цієї перемоги як голосування за Європу, лібералізм і освічений космополітизм було б щонайменше самообманом.

Еммануель Макрон став президентом, бо більшість французів проголосувала проти альтернативи – Марін Ле Пен і її націоналістичної коаліції з Ніколя Дюпон-Еньяном. Це більшість, яку об'єднує лише переконання, що президент Ле Пен – ще гірший вибір.

Обрання Макрона для багатьох стало б розумним рішенням ще в першому турі через явно слабкі позиції кандидатів від традиційних партій і реальні шанси ліво- і праворадикальних рухів. Лише трохи менше 40% обрали його в першому турі, керуючись підтримкою його політичної програми, – у випадку з усіма іншими перспективними кандидатами таких було трохи більше 60%.

Тільки 9% виходять з того, що він дотримається своїх обіцянок. Це набагато нижчий показник порівняно з усіма кандидатами.

По-друге, результатом не стало голосування за Європу, бо Еммануелю Макрону мало що вдалося протиставити антиєвропейським настроям під час передвиборної кампанії.

Виступаючи в Берліні, Брюсселі й Лондоні з полум'яними промовами на користь ЄС, всередині Франції він робив основний наголос на ринку праці, політиці в сфері освіти та сприянні розвитку підприємств. Європейська тематика для його виборців відповідно не мала такого вирішального значення, як безробіття і купівельна спроможність.

Це посилюється тим, що чим голосніше ставали голоси антиєвропейців, тим тихіше лунав його проєвропейський дискурс. У самій Франції в період між турами він видавав себе за кандидата, який бажає "іншої Європи", кандидата, який "не буде вести справи в нинішній Європі так, як це було раніше".

То чи потрібно персоніфікувати розрив з Європою, щоб стати президентом Франції в 2017 році?

Так, критика нинішнього європейського політичного курсу не завжди дорівнює евроскепсису.

Макрон порушує такі проблеми, як директива ЄС про відрядження найманих робітників у рамках надання послуг. У Франції вона стала символом демпінгу заробітної плати, здійснюваного зі Східної Європи. Марін Ле Пен вимагає її скасування, і президент Олланд прагнув подолати зловживання, пов'язані з цією директивою.

Еммануель Макрон хоче змінити її, але в жодному разі не ставить під сумнів свободу пересування громадян в ЄС. І все ж очевидно, що антиєвропейські настрої визначили характер виборчої кампанії, і жоден із кандидатів не міг ігнорувати їх. Тому критика ЄС лунала в різному обсязі з усіх боків.

У Франції незадоволення Євросоюзом сягнуло високого рівня: понад чверть французів сьогодні дотримуються думки, що членство в ЄС має більше мінусів, ніж плюсів.

Для порівняння, у Німеччині частка скептиків становить 14%. Багато з них втратили впевненість в умовах глобалізації і вимагають захисту – як у соціальній сфері, так і в питаннях внутрішньої безпеки. Вони розчаровані тим, що ЄС не може запропонувати їм в цьому відношенні щось більше.

Ці настрої і надалі визначатимуть політичну дискусію в країні і можуть обмежити свободу дій нового президента в питаннях політики відносин з Європою. Адже в політичній повсякденності Макрону доведеться співпрацювати з партнерами, які не завжди поділяють його захоплення Європою.

Все ще незрозуміло, чи отримає його рух у червні більшість у парламенті, а якщо цього не відбудеться, то які альянси могли б розглядатися. Залежно від відповіді на це питання президенту доведеться піти на компроміси.

Для країни, в якій навіть традиційні партії розколоті з європейського питання, це не дріб'язкова проблема. Приклад – співпраця з ЄС у сфері політики щодо біженців.

Кандидат Макрон під час виборчої кампанії міг хвалити політику федерального уряду Німеччини в умовах кризи з біженцями. Але опір жорсткому механізму розподілу серед значної частини політиків і населення є настільки сильним, що зміна курсу є малоймовірною. Тому замість того, щоб Франція приймала більше біженців, Макрон хоче відкрити центри для їх прийому за межами ЄС.

Не лише в політиці відносин з Європою, але й у питанні структурних реформ свобода дій Макрона може виявитися невеликою – саме в тій сфері, на яку Німеччина покладає особливо великі надії.

З одного боку, реалізація реформ і в цьому випадку залежить від майбутньої більшості в Національній асамблеї. Новий президент, щоправда, анонсував, наприклад, реформування трудового права шляхом видання указу протягом перших місяців свого мандата. Однак для цього він спочатку має отримати відповідні повноваження від парламентської більшості у формі закону, і навіть після цього парламент все ще може проголосити видані ним укази недійсними.

З іншого боку, Макрону протистоятиме сильна опозиція і за межами парламенту: профспілки, насамперед налаштована на конфронтацію Загальна конфедерація праці (CGT), вже оголосили про акції протесту влітку, за допомогою яких вони хочуть заблокувати реформування трудового права.

У лівій частині громадянського суспільства є неприйняття Макрона, в якому багато хто вбачає уособлення неолібералізму.

Вони чітко дали про себе знати під час палких суперечок під гаслом: "Ні Макрон, ні Ле Пен" напередодні другого туру виборів – дискусії, яка особливо активно велася серед прихильників лівого кандидата Жана-Люка Меланшона. Завдяки його руху "Нескорена Франція" виникли мережі, які в міру своєї активізації можуть швидко сприяти мобілізації сил, які виступають проти Макрона.

Критика глобалізації лунає і з правого флангу: під час виборчої кампанії Макрон не раз зазнавав атак з боку Ле Пен як представник нестримної глобалізації. З такої позиції Національний фронт вестиме свою опозиційну політику не лише через своїх нових депутатів у парламенті, але й за межами існуючих інституцій.

До цього слід додати поширену в усіх політичних таборах антипатію до того, щоб погодитися з очікуванням реформ з боку Німеччини. Макрону навряд чи вдасться проігнорувати такі звинувачення.

Все це свідчить про те, що проекція великої коаліції на Еммануеля Макрона, до якої так охоче вдаються багато німецьких політиків, у нинішніх суспільних реаліях навряд чи зможе спрацювати. Щоб уникнути запрограмованого наперед розчарування, а разом з тим і напруження, варто було б усвідомити інституційні та політичні фактори тиску, які обмежуватимуть роботу нового президента.

Крім цього, треба бути готовим до того, що з Парижа надійдуть незручні вимоги.

Та головним кроком у програмі Макрона з точки зору політики стосовно Європи є створення спільного бюджету, а також посади міністра економіки і фінансів єврозони з метою фінансування майбутніх інвестицій та надання невідкладної фінансової допомоги. Для нового президента це тим більш важливо з огляду на те, що перспектива зміцнення внутрішньої європейської солідарності може стати противагою структурних реформ, які викликають побоювання.

У Німеччині до такої вимоги ставляться без ентузіазму, оскільки вона передбачає фінансові трансферти, які федеральний уряд відкидає.

Але все ж він не повинен уникати дискусії.

Адже Німеччина потребує сильної Франції, так само, як новий французький президент потребує підтримки Німеччини для здійснення своїх реформаторських задумів. Лише тоді може відбутися таке бажане для багатьох переконаних європейців зрушення на користь ЄС.

Автори:

Клер Демесмей, керівник програм з Франції і німецько-французьких відносин Німецького товариства зовнішньої політики (DGAP);

Юлія Хаманн, співробітниця відділу програм з Франції і німецько-французьких відносин DGAP

Стаття вперше оприлюднена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника