7 травня відбулася вирішальна дуель на виборах президента Франції. Еммануель Макрон у двобої з Марін Ле Пен отримав переконливу перемогу, тому відразу після закриття дільниць лідерка Національного фронту визнала свій програш у боротьбі за президентську посаду.

Та чи можна говорити про поразку Ле Пен із небаченими 35% голосів? 

Адже цієї неділі вибори у Франції не завершилися. Вже за місяць у Франції - нове голосування, обиратимуть новий парламент.

Нагадаємо, що Емануель Макрон - безпартійний кандидат. Але він не зможе керувати країною самотужки, новому лідеру Франції необхідна підтримка парламенту.

Саме тому говорити про остаточну перемогу Макрона можна буде лише за підсумками парламентських виборів 11 і 18 червня (проходять у два тури).

Тим часом видання Le Figaro оприлюднило результати опитування, які свідчать: виборці мають намір подолати багаторічну традицію французької політики.

15 років тому у Франції відбулася реформа виборчої системи: парламентські вибори призначили відразу після президентських, щоби забезпечити новому керівникові держави гарантовану більшість у законодавчому органі. 

Та нині президент вперше не матиме "свого" парламенту.

За даними опитування, 49% виборців висловилися за те, щоби Макрон не мав власної більшості у Національних зборах, 34% хотіли би надати йому таку більшість.

Щоби розібратися в ситуації, "Європейська правда" публікує статтю німецького дослідника Штефана Денерта з фонду ім. Фрідріха Еберта, присвячену саме цьому питанню.

Отже, які партії підтримають Макрона?

* * * * *

Еммануель Макрон вступає в боротьбу, претендуючи на власну більшість. У процесі вільного висунення кандидатур очолюваний ним рух обере серед майже 15 тисяч претендентів по одному кандидату в кожному виборчому окрузі і відправить їх у передвиборчі перегони.

Сам Макрон не бажає впливати конкретно на процес обрання, але сформулював критерії відбору. Правило, за яким французькі виборці завжди надавали своєму новообраному президентові власну більшість, має залишитися в силі і у випадку з Макроном і його рухом "Вперед!".

Якби це припущення було абсолютно точним, то на цьому текст можна було б і закінчити. Насправді ж навряд чи можна розраховувати на те, що станеться саме так.

Мажоритарне виборче право на парламентських виборах передбачає, що до другого туру виходить тільки кандидат, що отримав як мінімум 12,5% голосів у своєму виборчому окрузі. Тому існує можливість потрапляння у другий тур трьох або навіть чотирьох кандидатів.

У минулому наслідком такої ситуації, як правило, ставали домовленості між близькими партіями напередодні другого туру.

Макрон навряд чи піде на це, оскільки важливим елементом своєї кампанії він зробив заперечення будь-яких політичних союзів з визнаними партіями, а тому такий крок дав би йому більше шкоди, ніж користі.

Крім того, хоча французький електорат і консервативний у своїй більшості, але скандал навколо Франсуа Фійона не гратиме великої ролі на парламентських виборах при обранні кандидатів у виборчих округах. А без голосів консервативного виборця кандидатам від руху "Вперед!" перемогти не вдасться.

Таким чином, якщо у Макрона не буде власної парламентської більшості, можливі три варіанти розвитку подій.

По-перше, на коаліцію з Макроном могла б піти одна з великих фракцій. Це стало б нововведенням для французької політики з часів створення де Голлем П'ятої республіки.

По-друге, і це більш імовірно, його політика могла б отримати підтримку без формалізованої коаліційної угоди, і

По-третє, як виняток, існує можливість політики співіснування (Cohabitation), за якої президент керує країною разом із прем'єр-міністром, що його підтримує опозиція. Саме цей варіант обрали громадяни у опитуванні Le Figaro.

Політичні противники Макрона охоче зображують його як протеже Олланда і послідовника його політики. А тому чи не є в цих умовах природним партнером Соціалістична партія?

Все, звісно, і тут залежить від безлічі факторів. Якщо ця партія на парламентських виборах понесе таке ж покарання, як і її основний кандидат Бенуа Амон, то, якщо відкинути баламутів з явно лівими поглядами, у фракції соціалістів зі співпрацею можуть виникнути навіть суто арифметичні труднощі.

Для реалізації своєї соціально-ліберальної програми Макрону потрібне соціал-демократичне крило в складі Соціалістичної партії, з баламутами державу не збудуєш, про що свідчить його власний дворічний досвід перебування на посаді. Отже,

Соціалістична партія під проводом Бенуа Амона в якості партнера відпадає.

Вирішальне значення в цьому питанні матиме те, наскільки швидко вони зуміють переформатуватися після президентських виборів.

В такому випадку треба поглянути праворуч, в бік Республіканської партії, яка не така вже й далека від уявлень Еммануеля Макрона в питаннях економічної політики та ринку праці.

Щоправда, лібералізм кандидата від консерваторів Франсуа Фійона дуже нагадує заклик "затягнути паски" і більш глибоко втручається в існуючу систему регулювання, тоді як лібералізм Макрона все ж налаштовує на оптимістичний лад. Але цілком можна уявити єдність сторін щодо суттєвих реформаторських питань.

Втім, тут не варто очікувати коаліції за німецьким зразком. Натомість рух "Вперед!" міг би спробувати сформувати парламентську більшість і домогтися співіснування з прем'єр-міністром від республіканців.

Але цей сценарій загрожує не меншими ризиками. За такої стратегії президент буде змушений йти на значні поступки, що вирішальним чином змінило б його програму і, як наслідок, рано чи пізно призведе до перевиборів.

Та варіант союзу із соціалістами все ж можливий. Якщо Соціалістична партія зуміє переформатуватися до остаточного затвердження своїх кандидатів на парламентські вибори приблизно за тиждень після другого туру 7 травня і якщо соціально-ліберальне крило на чолі з Мануелем Вальсом зможе домогтися більш сильної центристської орієнтації в партії, шанси на такий розклад виглядають набагато краще.

Формулюючи свою програму, Макрон уважно стежив за тим, щоб не зачепити ані правий, ані лівий табір.

Так, наприклад, він заявив, що в принципі не ставить під питання недоторканний для соціалістів 35-годинний робочий тиждень. Замість цього варто було б передбачити застереження про відкриті можливості, яке має дозволити роботодавцям і найманим працівникам окремих підприємств відхилятися від існуючих правил.

Та і його курс на економію не такий жорсткий, як це часто подають у карикатурному вигляді.

До того ж Макрон хоче інвестувати 50 млрд євро в екологічні перетворення, навчання і підвищення кваліфікації, охорону здоров'я та сільське господарство. Вони необхідні для фінансування заходів зі структурних змін і не повинні сприйматися як довгострокові витрати.

Втім, його прагнення скоротити до 120 тисяч посад у сфері державної служби протягом п'яти років свого правління напевно може стати однією із найбільш серйозних перешкод для співпраці з соціалістами.

Який би варіант зрештою не переміг, вирішальним чином на майбутнє Франції і Європи вплине те, чи будуть політичні сили взаємно паралізувати одна одну, а також чи вдасться втілити ентузіазм 39-річного Еммануеля Макрона в конкретну політику.

Якщо не вийде, то вибори стануть лише п'ятирічною відстрочкою перемоги радикальних екстремістів.

Автор: Штефан Денерт,

представник Фонду ім. Фрідріха Еберта у Франції

Стаття вперше оприлюднена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника