Тимчасове застосування Угоди про асоціацію з ЄС добуває останні місяці чи навіть тижні. Після того, як Нідерланди завершать її ратифікацію, усі положення документа стануть чинними та юридично зобов’язуючими для України.

Що ж це означатиме на практиці та в чому відмінність від нинішнього "тимчасового" режиму?

Насамперед – в обсягах завдань та зобов’язань, які Україна матиме почати виконувати в рамках асоціації. Тут доречний невеликий історичний відступ.

Тимчасове застосування – стандартний для ЄС механізм. Він дозволяє починати виконання міжнародних угод, не очікуючи на їхню ратифікацію всіма державами-членами, адже ця процедура зазвичай розтягується на роки. Однак під тимчасове застосування потрапляє лише частина положень документа – ті, що входять до компетенції Брюсселя.

Для Угоди про асоціацію між Євросоюзом та Україною цей механізм почав діяти 1 листопада 2014 року, після її ратифікації Європарламентом та Верховною радою.

Однак тоді навіть "тимчасовість" була урізаною. У 2014 році через тиск Росії Україна та ЄС домовилися відкласти початок дії глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі, яка є ключовою частиною УА. Торговельні положення почали працювати від 1 січня 2016 року.

Отже, більша частина Угоди про асоціацію з ЄС працює вже майже півтора року.

Але це не означає, що "офіційний запуск" Угоди нічого не змінює.

Не варто применшувати важливість того, що УА буде остаточно ратифікована та набуде чинності. Окрім величезного юридичного та політичного значення, це має також і практичне.

Де відбудуться зміни?

Насамперед це стосується 5 розділу угоди, що має назву "Економічне та секторальне співробітництво". Нині діючий режим тимчасового виконання угоди застосовують лише щодо 11 з 28 його глав.

Серед тих, що мають почати виконуватися цього року – макроекономічне співробітництво, управління державними фінансами, статистика, космос, наука і технології, політика у сфері промисловості і підприємництва, інформаційне суспільство, туризм та інші.

Частину положень 5 розділу виписано у рамкових, загальних термінах, відтак ефективність чи ефект від їх виконання оцінити досить важко. Наприклад, що змінює на практиці норма про "сприяння розширенню контактів між приватними підприємствами України та ЄС" або про те, що "сторони обмінюються інформацією, досвідом, найкращою практикою"?

Та й у деяких випадках юридична затримка з реалізацією положень була умовною – як от із участю України в програмі ЄС "Горизонт-2020". Де-юре це положення угоди ще не діє, але де-факто українські науковці вже долучені до "Горизонт-2020" в рамках проекту Східного партнерства ЕаР PLUS.

Та є й інші норми, реалізація яких призведе до очевидних результатів. Звісно, якщо Україна їх виконає.

Йдеться про ті статті 5 розділу, які передбачають імплементацію десятків директив та регламентів ЄС з чітко означеними датами виконання.

І відлік часу для цього розпочинається саме з набуття угодою чинності.

Наприклад, глава 13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" передбачає імплементацію півтора десятка законодавчих актів ЄС та кількох рекомендацій Єврокомісії. Часові терміни – 2-4 роки.

Такі ж терміни виписано щодо десятків директив, які Україна має імплементувати відповідно до 21-ї глави – "Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей".

Тут вони стосуються важливих для суспільства – і традиційно чутливих для українського політикуму – сфер: трудового законодавства, антидискримінації та гендерної рівності, здоров’я та безпеки праці.

Стає чинною також глава "Громадське здоров’я".

Але зміст її може розчарувати тих, хто вважає, що широко дискутована нині медична реформа є зобов’язанням України перед ЄС. Насправді в рамках угоди Україна повинна імплементувати близько 20 різних актів Євросоюзу, але стосуються вони не ліжок у лікарнях, а тютюнопаління, боротьби з інфекціями, алкогольною та наркотичної залежністю, раковими захворюваннями та іншого.

Так само у сфері освіти зобов’язаннями України є лише імплементація двох рекомендацій Європарламенту, що стосуються співробітництва в цій сфері та створення європейської кваліфікаційної системи для можливості отримувати освіту протягом усього життя.

Великих дискусій варто очікувати щодо виконання глави 15, яка передбачає імплементацію директиви ЄС про аудіовізуальні медіа-послуги. Ще 2015 року була спроба ухвалити, з випередженням графіку, відповідний закон – однак це наштовхнулося на потужний опір основних гравців телеринку.

Отже, євроінтеграційної роботи Україні додається.

На жаль, набуття Угодою про асоціацію чинності відбувається на тлі незадовільного її виконання в режимі тимчасового застосування. Було би природно, якби завершення тривалого й нервового ратифікаційного процесу змінило цю негативну тенденцію.

Автор: Анатолій Марциновський,

"Європейська правда"