Друзі Путіна та приятелі керівництва ОРДЛО – це все про німецьку партію, яка має всі шанси незабаром увійти до нової урядової коаліції.

Йдеться про "Лівих" (Die Linke) – одну з найбільш скандальних партій Німеччини. Але не виключено, що за підсумками вересневих виборів саме в неї буде "золота акція" при створенні коаліції.

Такий сценарій може стати катастрофічним для України.

Однак наскільки він реалістичний? Щоб дати відповіді на ці питання, треба уважніше подивитися на політичне обличчя сучасних німецьких лівих.

Колишні комуністи

Напередодні об’єднання Німеччини та після падіння Берлінського муру в листопаді 1989 року в колишній Німецькій Демократичній Республіці розпочалися стрімкі процеси демократизації.

Майже за півтора місяця після того правляча впродовж попередніх 40 років Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН) втратила всю повноту влади. Система органів міністерства державної безпеки розвалилася під натиском хвилі громадського протесту.

Щоб втримати залишки колишніх надбань, СЄПН оголосила про повне перезавантаження, виключила зі свого складу скандальних осіб і на з’їзді в січні-лютому 1990 року перейменувалася в Партію демократичного соціалізму (ПДС).

А вже в 2007 році ПДС об’єдналася із західнонімецьким блоком "Виборча альтернатива за соціальну рівність", котру очолював екс-міністр фінансів в уряді Шрьодера та колишній "есдек" Оскар Лафонтен.

Це дало змогу партії, переважно присутній на політичній арені "східних земель", отримати представництво майже по всій Німеччині.

Роль "Лівих" в парламентському житті Німеччини є нині доволі вагомою, адже у 18-му скликанні Бундестагу в умовах існування "великої коаліції" вони є найбільшою опозиційною фракцією, а її співголови Дітмар Барч та Сара Вагенкнехт є лідерами опозиції.

Незважаючи на дистанціювання від СЄПН, "Ліві" продовжують обстоювати платформу, близьку до Російської Федерації, а низка їхніх виборців належить до категорії "Putinversteher" (путінських симпатиків). Сама ж партія є чи не провідним "ньюзмейкером" російських ЗМІ щодо німецького порядку денного.

Не дивно, що

25 депутатів Бундестагу  від "Лівих" перебували чи досі перебувають під наглядом Федерального агентства з охорони конституції ФРН.

Сегменти виборців, що підтримують "Лівих", також не є однорідними. В той час як на сході ФРН за партію переважно голосують люди старшого покоління, то на заході й півночі Німеччини її основним електоратом є студенти та загалом люди молодшого віку, за винятком хіба що Саару, який є батьківщиною одного з лідерів партії Оскара Лафонтена.

Для типових виборців "Лівих" також характерні загальний скепсис щодо політичної ситуації в країні й політичного істеблішменту, а також високий рівень неприязні до США.

Зміна лівих поколінь

Останній з’їзд "Лівих" засвідчив, що партія продовжує переживати процес "зміни поколінь". Початок йому був покладений відходом Грегора Гізі від керівництва фракцією в жовтні 2015 року.

Все більше стають явними розбіжності між тими силами в партії, які воліли б бачити в ній "вічну опозицію", та тими, хто навпаки бажає долучитися до потенційної участі в урядовій коаліції з соціал-демократами та "Союзом90/Зеленими".

При цьому старе партійне керівництво закликає до того, що слід прямувати до "взяття на себе відповідальності за формування уряду".

Водночас нові лідери, на кшталт кандидатки в канцлери Сари Вагенкнехт, опонують цій ідеї. На думку співголови фракції "Лівих" у Бундестазі, важливими є принципи, з якими партія йде на вибори, та готовність їх захищати в наступному скликанні парламенту.

"Стара гвардія" також засуджує заклики окремих партійних спікерів до підвищення ролі "національних держав у Європі".

Грегор Гізі, своєю чергою, переконаний, що ЄС необхідно захищати як вагоме досягнення лівого руху. На противагу цьому, "нові обличчя" "Лівих" в особі Вагенкнехт та співголови політсили Каті Кіпплінг прагнуть не допустити перетворення ЄС на "міжнародного поліцейського".

Подібні розходження в "меседжах", що їх хочуть донести партійні лідери, яскраво демонструють відсутність єдності всередині самої політичної сили.

Тож не дивно, що за даними останніх соцопитувань, "Ліві" не покращують й не погіршують свій результат, залишаючись з 8% голосів виборців.

Більше соцгарантій

Основним стрижнем, на якому тримається програма "Лівих" щодо внутрішньополітичного порядку денного, традиційно є соціальна політика.

Остання включає:

– підвищення мінімальної заробітної плати з 8,84 євро/год. до 12 євро/год.;

– встановлення загальнодержавної мінімальної пенсії в 1050 євро/міс. (сьогодні в німецькій правовій системі відсутнє поняття "мінімальної пенсії", а різниця між виплатами в західній та східній частинах країни є іноді доволі суттєвою);

– підвищення співвідношення заробітної плати до пенсії до 53%;

– зобов’язання самозайнятих сплачувати пенсійні внески;

– зниження пенсійного віку до 65 років з 40-річним страховим стажем;

– підвищення мінімальних виплат для непрацюючих до 1050 євро/міс. з сьогоднішніх 409 євро/міс. з розрахунку на одну особу та розширення терміну їх виплати;

– підвищення виплат на дітей та впровадження податкових пільг для неповних сімей;

– впровадження прогресивної шкали оподаткування та переведення надвисоких пенсій у загальнодержавну систему пенсійного забезпечення.

Оглядачі вже встигли заявити, що прийняття такого роду пропозицій може призвести до зникнення конкуренції та прагнення до поліпшення матеріального становища.

До того ж здійснення таких перетворень потребуватиме дуже суттєвих коштів, діапазон яких оцінюється в межах майже тризначних сум в мільярдах євро.

Без НАТО, проте з РФ

Другим стрижнем передвиборчого курсу "Лівих" є антипатія до Сполучених Штатів. З’їзд "Лівих", зокрема, засудив вихід США з Паризької кліматичної угоди, закликав до розпуску НАТО та створення системи колективної безпеки на базі ОБСЄ із залученням Росії.

"Ліві" також закликали до протидії міжнародному тероризму, хоч у деяких промовах він і був названий "засобом імперіалістичної політики Заходу і США" та перетворення Німеччини на "країну, відкриту для біженців".

Водночас, на противагу соціально-політичним пропозиціям, в цих питаннях партія не всюди демонструє єдність. Основною позицією, що її просувають "Ліві" в партійній програмі, є обмеження застосування бундесверу за кордоном у воєнних цілях, передовсім, в рамках участі Німеччини в НАТО. Основним предметом їх нарікання є "гуманітарні інтервенції" Альянсу, насамперед ті, що відбуваються без санкції Радбезу ООН. Тож політсила прагне накладення відповідної заборони.

Думки розділилися й стосовно ставлення до ЄС.

Зокрема, співголова партії та лідерка "емансипативних лівих" Катя Кіпплінг заявила, що Євросоюз має підтримувати солідарність та ставати "дійсно мирним проектом" в нестабільному світі.

На противагу цьому, депутатка Бундестагу та спікерка фракції з питань роззброєння Інг Хьогер вказала, що, на її думку, ЄС не є мирним проектом, а "від самого початку був проектом західнонімецького та французького капіталу".

"Яблуком розбрату" для "Лівих" стало й українське питання.

Як вже вказувалося, симпатії самої політичної сили до Російської Федерації є цілком очевидними. Зокрема, ще на початку 2014 року голова фракції "Лівих" Грегор Гізі, описуючи події на Майдані, окреслив протестувальників як "націоналістів та фашистів", в 2016 році під час партконференції "Лівих" відбулося включення одного з членів терористичного угрупування "ЛНР", а члени фракції Андрій Гунько та Вольфганг Герке відвідували в 2015 році ОРДЛО.

З іншого боку, співголова фракції Дітмар Барч неодноразово відвідував посольство України, приносячи запевнення в тому, що фракція не має наміру діяти проти територіальної цілісності України.

Чи можлива "червоно-червоно-зелена" коаліція?

Після ганноверського з’їзду "Лівих" питання реальності такої коаліції та її здатності ефективно працювати остаточно зависло в повітрі.

В партії намітилася дуже чітка лінія розмежування між тими діячами, які готові брати участь у майбутній коаліції, й тими, хто виступає за відданість партійним принципам за будь-яку ціну.

Перших здебільшого представляє співголова партії Дітмар Барч. Він, зокрема, зазначив, що партія має бути готовою до формування коаліції, "якщо результати виборів це дозволятимуть".

Інших – кандидатка в канцлери Сара Вагенкнехт. Остання в своїй промові під час з’їзду вказала, що їй все одно, "хто керуватиме у відомстві канцлера – "ромб" (мається на увазі характерний жест Ангели Меркель) чи "борода" (мається на увазі Мартін Шульц)", а основним є дотримання партійних принципів.

Реагуючи на ці дискусії в середовищі "Лівих", консервативний політик з СДПН Йоганнес Карс описав події як "розкол між східнонімецькими прагматиками та західнонімецькими лівими індивідуалістами". Втім,

питання стосовно того, чи можливий союз СДПН, "Лівих" і "Союзу90/Зелених", досі залишається відкритим.

По-перше, через те, що розвиток подій впродовж наступних місяців, так само як і нестійкі настрої самих виборців, можуть принести елемент неочікуваності до результатів кампанії.

По-друге, суто математично й через особливості виборчої системи "червоно-червоно-зелений альянс" досі можливий, адже в сумі партії потенційної коаліції здобувають до 43% голосів потенційних виборців.  

Автор: Віктор Савінок,

аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка