Минулого тижня Сенат США проголосував за нове розширення санкцій проти Росії та Ірану. За закон про протидію агресивним діям урядів Ірану та Росії верхня палата проголосувала майже одноголосно – 98 голосів проти двох.

Цей документ широко висвітлювався світовими ЗМІ і отримав численні – і неоднозначні – відгуки від іноземних політиків.

Але практично вся реакція на голосування в Сенаті пов'язана з санкціями щодо Москви. Законопроект сприйняли як продовження головної в цьому політичному сезоні "мильної опери" – історії про напад Росії на американську демократію.

Але ж за цією завісою ховається не менш важлива частина сенатського рішення – та, що стосується Тегерана.

Ядерний аргумент

Взагалі-то закон, за який проголосували сенатори, спочатку стосувався лише Ірану – в такому вигляді його внесли на розгляд Сенату в березні, в такому вигляді його підтримав більшістю голосів сенатський комітет у закордонних справах наприкінці травня.

Витоки цієї законотворчої ініціативи лежать у давній суперечці Конгресу ще з минулим господарем Білого дому. Коли адміністрація Обами в 2015 році домагалася підтримки угоди з Іраном з ядерної проблеми, частиною домовленостей з конгресменами були обіцянки забезпечити відносно Тегерана належний режим санкцій, не пов'язаних із ядерною угодою.

Різночитання проявилися досить скоро. У Білому домі вважали, що йдеться про просте збереження існуючих на той момент "неядерних" санкцій і жодних додаткових рішень не потрібно.

У Конгресі наполягали, що слід чітко обумовити, які санкції безумовно залишаться в силі після того, як Вашингтон почне виконувати свої зобов'язання за угодою про ядерну програму Тегерана.

Відбулися вибори, змінився президент, але сенатори не випустили з поля зору іранську проблему: загрозу з боку Тегерана американським інтересам і американським союзникам на Близькому Сході. Претензії США стосуються іранської підтримки терористичних груп (таких як Хезболла), розробки нових видів озброєнь, в першу чергу балістичних ракет. Санкції покликані обмежити можливості Тегерана в цих сферах.

Значно розширено список заходів, які повинні обмежити отримання Іраном доступу до фінансових і технологічних ресурсів для розробки і прийняття на озброєння нових, сучасних систем. Крім того,

законопроект фактично визначає Іран як головного противника США на Близькому Сході.

Планування протидії іранським загрозам виводиться на рівень національної стратегії, формувати і представляти яку Конгресу профільні відомства будуть зобов'язані раз на два роки (а вперше – за півроку після прийняття закону).

Нарешті, Корпус вартових ісламської революції (КВІР), один з ключових політичних інститутів іранського режиму і, мабуть, найкраща частина його збройних сил, названий головним інструментом дестабілізації на Близькому Сході і звинувачений у підтримці тероризму.

Гарячий Близький Схід

Можна сказати, нічого принципово нового для американської політики в документі немає. Швидше, йдеться про розширення і вдосконалення традиційних підходів.

Але крок зроблено в дуже невдалий момент – на тлі зростання нестабільності на Близькому Сході – і деякі його аспекти дійсно можуть спровокувати подальше загострення ситуації.

По-перше, цей крок Сенату може бути сприйнятий як свідчення рішучої зміни регіональних пріоритетів США, а не тільки симпатій президентської команди.

За часів Обами американська політика полягала в пошуку балансу між провідними регіональними державами, прагнула послабити протистояння між ними.

Трамп ще під час президентської кампанії зайняв відверто антиіранську позицію.

Нещодавнє близькосхідне турне президента США розхитує ситуацію ще більше: очевидне зближення з Саудівською Аравією, з якою в Обами були прохолодні стосунки, і з Ізраїлем проводить чітку лінію між "своїми" і "чужими" і підштовхує приголублених Вашингтоном союзників до більш агресивної політики.

Ключовим конфліктом у регіоні знову стає ворожнеча цих країн з Іраном. Якщо законопроект підтримає Палата представників, для всіх зацікавлених сторін стане очевидним, що у Вашингтоні не залишилося жодного впливового прихильника нормалізації відносин з Іраном.

Для регіону загострення протистояння між регіональними центрами сили, та ще в ситуації, коли США беззастережно підтримає одну зі сторін, може мати катастрофічні наслідки. Слабшим гравцям доведеться обирати, кого вони підтримають, і робити це швидко, поки вибір не буде зроблять за них.

Сьогоднішня ситуація з Катаром є показовою. Бойові дії в численних конфліктах стають ще більш запеклими та інтенсивними. Адже другорядні завдання треба буде вирішити якомога швидше, звільнивши сили для головного протистояння, не рахуючись із жертвами серед цивільного населення.

Остання теза знаходить підтвердження в сенатському обговоренні нещодавніх домовленостей про продаж озброєнь Саудівській Аравії. Ініціатива низки сенаторів скасувати угоду через систематичні порушення Ер-Ріядом прав людини і норм ведення війни (зокрема, в нинішній кампанії в Ємені) не знайшла підтримки.

Так само, як і заклики покласти на саудівські війська відповідальність за удари по мирному населенню.

Свято для ІДІЛ

Ще один результат антиіранських санкцій – під загрозою опиняться і спільні дії проти "Ісламської держави".

У боях в Мосулі та інших районах країни шиїтська міліція залишається важливою силою коаліції. Але ж її формування навчають і частково оснащують іранці, причому головну роль в цій роботі відіграють представники КВІР. У Мосулі навіть здійснювалася координація на тактичному рівні між американцями та іранцями, які були присутні в якості радників в шиїтських підрозділах.

Крім того, загострення між Вашингтоном і Тегераном не лише зробить таку співпрацю неможливою – воно може стати відправною точкою нового конфлікту між шиїтами і сунітами в Іраку.

По-друге, законопроект не відповідає принаймні духу угоди 2015 року з Іраном. Демократ Бенджамін Кардін, один з найвпливовіших членів комітету з міжнародних справ і один зі співавторів законопроекту, в день голосування наполягав, що було зроблено все, щоб документ "ні в чому не зачепив чинну угоду з Іраном". Як наслідок, із законопроекту прибрали нові умови зняття санкцій, відсутні в угоді 2015 року.

Законопроект передбачає універсальний механізм санкцій – як для Ірану, так і для Росії, – який не дозволить адміністрації президента скасувати їх без згоди Конгресу. Однак це положення не відповідає угоді з Іраном, яка передбачає зняття санкцій після виконання іранською стороною погоджених умов, без будь-яких додаткових механізмів затвердження такого рішення.

Сьогодні Іран виконує угоду – що підтверджують не тільки інспектори МАГАТЕ, а й американська розвідувальна спільнота.

Але якщо закон буде ухвалено, у Тегерана з'явиться вагома причина повернутися до роботи над власною ядерною програмою.

По-третє, нові кроки Вашингтона значно ускладнюють становище іранського президента Хасана Рухані.

Для нього угода 2015 року та спроба нормалізації відносин із США – найважливіші зовнішньополітичні досягнення першого президентського терміну. Мирний діалог із сусідами і провідними світовими державами Рухані визначив як зовнішньополітичний пріоритет і для другого терміну.

Хасан Рухані

Але його прагнення до повороту в бік Заходу наштовхнулися одразу на декілька перешкод.

Загострення з Саудівською Аравією виводить на перший план регіональної політики силове протистояння двох центрів сили в зоні Перської затоки. Ворожість Трампа до Ірану робить малоймовірним нормальний діалог з Вашингтоном.

У такій ситуації рішення Сенату США безсумнівно буде використано опонентами Рухані для обґрунтування несвоєчасності його ініціатив. А отже, діалог із Вашингтоном буде заморожений на невизначений період, Іран займе жорсткішу позицію у відносинах з близькосхідними сусідами, а в зовнішній політиці Тегерана замість повороту на Захід відбудеться поворот на Схід, в бік Китаю, Індії та Росії.

Не до принципів

Поки що законопроект не став законом. Але є велика ймовірність, що в нижній палаті він також буде прийнятий.

Здається, багато конгресменів стурбовані насамперед ухваленням нових санкцій проти Росії. А з іранським "додатком" зростає ймовірність, що президент підпише закон.

Але перетворюючи ту частину законопроекту, що стосується Ірану, в наживку для Трампа, парламентарії створюють нову проблему. Конгрес, який намагається позиціонувати себе як опонента "незрілої і аматорської" зовнішньої політики Трампа і захистити від нього американські інтереси, на одному з найважливіших напрямків американської зовнішньої політики – близькосхідному – фактично виступає з президентом єдиним фронтом.

Не варто сподіватися, що Трамп, одержимий ідеєю покарати Іран за його політику на Близькому Сході, не використовує надану можливість. Ще більш явною стане підтримка Ер-Ріяда і його союзників, ще більш ворожою – політика щодо Ірану.

Мабуть, до великої війни не дійде. Але перспектива миру на Близькому Сході стане зовсім віддаленою.

А США як країну, яка відстоює в зовнішній політиці моральні принципи, очікує удар по репутації.

Рендал Пол, один із двох сенаторів, які проголосували проти законопроекту, аргументував свою позицію тим, що хоч Іран і поганий, але він не гірший за Саудівську Аравію – обидві країни однаковою мірою порушують права людини і помічені в підтримці тероризму. Аморально карати одну країну, прощаючи ті ж гріхи іншій.

Автор: Віктор Константинов,

доцент Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка