Минулої суботи в німецькому Карлсруе відбувся передвиборчий з’їзд євроскептичної партії "Альтернатива для Німеччини" (AfD).

Здавалося б, які ще акценти має розставляти партія, якщо з основними ролями й тезами передвиборчої кампанії все більш ніж відомо? Та все ж у партії накопичилася ціла низка внутрішніх суперечностей.

"Альтернативі" треба було визначитися, чи буде вона співпрацювати з іншими політсилами в 19-му скликанні Бундестагу, чи ні. Відповіді на ці питання прагнула почути в Карлсруе голова партії Фрауке Петрі. Однак, здається, "Альтернатива" все більше відмовляється чути саму Петрі.

Праві зі Сходу

Про партію "Альтернатива для Німеччини" на загальнонімецькому рівні заговорили наприкінці 2012 року. Тоді її окреслювали як типову євроскептичну політсилу, близьку за ідеями до французького "Національного фронту" Марін Ле Пен.

На виборах у вересні 2013 року AfD не вистачило 0,3% для того, щоб отримати місця в Бундестазі. Тим не менш, вже 2014 року в партії загострюються суперечності між поміркованим крилом, яке очолювала нинішня голова AfD Фрауке Петрі, та більш радикальною частиною під керівництвом Бернда Люке.

Люке виступав з більш націоналістичних позицій та прагнув союзу з антиіммігрантською ініціативою PEGIDA. Зрештою, він був змушений з частиною членів покинути політсилу в липні 2015 року. Тоді ж AfD пророкували якщо не кризу, то помітну втрату симпатій виборців.

Однак доля була на боці "Альтернативи", адже вже в серпні 2015 року розгорнулася міграційна криза, в результаті якої Німеччину наводнили біженці з Сирії. Саме наплив мігрантів і став чи не вирішальним для "електорального прориву" AfD в 2016 році.

Партія здобула двозначні результати під час п’яти регіональних кампаній, а в двох землях (Саксонії-Анхальт та Мекленбурзі-Передній Померанії) взяла навіть більш ніж 20%. Саме в цей час двозначними стали й федеральні рейтинги "Альтернативи", а її входження до Бундестагу стало виглядати як вирішена справа.

Нині, попри те, що міграційна криза знизила оберти, а на перший план вийшли інші виклики, AfD продовжує утримувати власний контингент виборців.

Останні соцопитування вказують, що "Альтернатива" може отримати 7-8% голосів виборців.

При цьому рівень симпатій до неї на Сході Німеччини вищий, ніж на Заході. На користь "Альтернативи" в східній частині ФРН грає ціла низка невирішених проблем, різниця в доходах із Заходом, інфраструктурні проблеми, нестача робочих місць та навіть ностальгія за періодом східнонімецького соціалізму, адже "за старої доброї НДР всіх цих мігрантів тут не було".

Лідерка AfD Фрауке Петрі

З іншого боку, як це не дивно, розвідки Інституту німецької економіки вказують, що більшість виборців "Альтернативи" має дохід трохи вищий від середнього, біля 50% – закінчену середню освіту, а близько 25% – навіть і вищу освіту. Тож серед симпатиків AfD присутні представники усіх верств німецького суспільства.

Одночасно партія, як виявляється, має чи не найсуттєвіший рівень симпатій серед німецьких громадян, котрі є вихідцями з країн колишнього Радянського Союзу. Не останню роль у даному випадку зіграло рішення партії дозволити на окремих округах ведення діловодства й агітації російською мовою.

Вороги мультикультуралізму

AfD йде на вибори, керуючись дивною сумішшю з ліберальних економічних поглядів та консервативних установок в плані розвитку суспільства.

З одного боку, партія відстоює лібералізацію господарської політики та зменшення рівня втручання держави. З іншого – виступає за необхідність підтримання сімейних цінностей. Для цього придатні навіть фінансові методи впливу на кшталт скорочення допомоги одиноким матерям і батькам, котрі не контактують з протилежною частиною колишнього подружжя.

Зайвим буде згадувати про те, що "Альтернатива" прагне відмови від "мультикультуралізму", скасування державного фінансування "ґендерних студій", визнає несумісність ісламу з традиційною німецькою культурою, протиставляє багатодітність імміграції, а "традиційну сім’ю" відносить у власній програмі до ключових засад суспільства.

Зрештою, низка з таких критичних положень програмі призвела до того, що нині понад 70% німців мають сумніви в тому, що AfD представляє демократичні цінності.

На рівні ж державної політики AfD прагне зміцнення інститутів прямої демократії. На переконання партії, президент Німеччини має обиратися прямим голосуванням, а легітимність низки законів та основоположних міжнародних угод має підтверджуватися рішенням всенародного референдуму "за швейцарським зразком".

Програма AfD прямо передбачає прагнення або до виходу Німеччини з Європейського Союзу, або ж до "демократичного розпуску ЄС і перетворення його на Європейське Економічне Співтовариство".

"Альтернатива" вважає існування Євроспільноти загрозою не лише національному суверенітету, але й національній ідентичності ФРН.

Тож заради збереження останньої необхідно повернутися до Європи як сукупності національних держав. Окрім того, безперечною загрозою для Німеччини визнається існування євро – питання відмови від цієї валюти має бути розглянуто на референдумі.

Чи не основним "козирем" програми AfD є питання внутрішньої безпеки. "Альтернатива" пропонує стрімке збільшення видатків на поліцію та юстицію, а також зниження крайнього віку притягнення до відповідальності до 12 років.

Політсила де-факто виступає проти Шенгенської угоди, просуваючи відновлення контролю на зовнішніх кордонах ФРН. Окрім того, на переконання AfD, слід звузити рівень приватності в інтернеті та прискорити висилання іноземних правопорушників з країни.

В плані зовнішньої політики AfD вимагає, в першу чергу, постійного членства для Німеччини в Раді безпеки ООН, а також прагне зафіксувати на законодавчому рівні обов’язок підтримки німецьких меншин у світі.

Водночас суперечливою є позиція партії щодо НАТО. З одного боку, "Альтернатива" підтримує членство в Альянсі та навіть готова збільшувати оборонні витрати й відновлювати призов на військову службу. З іншого боку, політсила наголошує на необхідності підтримання оборонного характеру НАТО та вимагає виведення з території ФРН усіх іноземних контингентів включно з їх ядерними компонентами.

І нарешті, на думку AfD, "європейську безпеку неможливо уявити без участі РФ". На цьому тлі й не дивно, що заступник голови партії та кандидат в канцлери Александр Гауланд під час з’їзду назвав санкції проти офіційної Москви "політично помилковими" та окреслив анексований Крим як "прадавню російську територію, яку росіяни за жодних умов не повернуть до складу України".

Ідеологічний вибір

"Альтернатива для Німеччини" в цілому має підстави відчувати себе впевнено в світлі вересневих виборів до Бундестагу. Партія з великою вірогідністю туди потрапить, зважаючи на результати соціальних опитувань.

Водночас бажаний двозначний результат, про який на з’їзді згадувала кандидатка в канцлери Алісе Вайдель, поки навряд чи досяжний.

По-перше, через те, що, попри зміну умов ведення кампанії, риторика AfD практично не змінилася. Передовсім, це стосується питань міграції та біженців.

Пік міграційної кризи нині здається пройденим. Федеральний уряд вже вжив заходів для підвищення жорсткості міграційних правил та скорочення термінів перебування порушників міграційного режиму на території ФРН.

Був також суттєво розширений перелік країн, до яких дозволяється вислати біженців. До нього був включений навіть Афганістан, визнаний "умовно безпечним", хоч нещодавно висилання біженців до Кабула було призупинене через теракти.

До того ж низка партій (приміром, СДПН) включила положення щодо підвищення жорсткості міграційної політики й підвищення внутрішньої безпеки до своїх передвиборчих програм.

По-друге,

партія не може вирішити, наскільки суттєво її дії визначатиме права ідеологія.

Нині основне протистояння розгортається між головою партії Фрауке Петрі та умовними "націоналістами" у складі кандидата в канцлери Ґауланда, депутатки Європарламенту Беатрікс фон Шторьх та шефа тюринзької AfD Бйорна Хьоке.

Голова партії прагне продовження курсу на розмежування з PEGIDA, пом’якшення риторики щодо національних меншин, а також, що головне, визначення умов співпраці з іншими політичними силами. Відповідно, курс Петрі чітко спрямований на "вбудовування" AfD в німецький політичний спектр, де вона може зайняти позиції, правіші за ХДС та ідейно близькі до баварського ХСС.

Однак залишається відкритим питання – чи витримає партія таку трансформацію? І як відреагують на неї (а також на чвари у керівництві) прості виборці?

Автор: Віктор Савінок,

аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка