Парламентська асамблея Ради Європи в четвер обговорювала тему, яка мала стати вбивчою для Росії та доволі болючою для України та ще декількох європейських держав.

Йдеться про проблему невиконання рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Росія від минулого року надала собі право не виконувати рішення ЄСПЛ, хоча такий крок суперечить умовам членства в Раді Європи. А отже, за логікою, рано чи пізно він мав би призвести до виходу держави Російська Федерація зі складу РЄ. Хай навіть Москва вважає, що має право діяти, як заманеться.

Натомість Україна так само є порушником. Хоча вона визнає свої зобов’язання та масштабні проблеми, але так само мало що робить для їх вирішення.

Але нинішня доповідь у ПАРЄ не стала "сеансом бичування" країн-порушників.  І на російські, і на українські гріхи, по суті, закрили очі.

Російський вимір

Що таке Рада Європи? Це союз 47 держав, що взяли зобов’язання виконувати Європейську конвенцію з прав людини і, по суті, віддали частину свого суверенітету Європейському суду з прав людини – органу, який розташований у Страсбурзі. ЄСПЛ перевіряє, чи дотримуються держави вимог конвенції, розглядає скарги на них з боку громадян, організацій та інших держав.

Ці вимоги є обов’язковими за законодавством 46 держав – тобто всіх членів Ради Європи, крім Росії. Торік російська влада почала застосовувати особливу процедуру, за якою вона визначає, чи відповідає те чи інше рішення Страсбурзького суду національному законодавству РФ. Цей підхід, здавалося б, є нелогічним, адже вердикти ЄСПЛ мають на меті знайти, де національне законодавство суперечить європейському.

Депутати один за одним обурювалися діями Росії.

"Це виклик нам і нашому суду, який б’є по авторитету суду", – заявив британець-консерватор Дональд Андерсон.

А найбільша група ПАРЄ, група Європейської народної партії, доручила виступити від свого імені українському депутату Владиславу Голубу саме для того, щоби він сконцентрувався на російській проблемі.

"Невиконання рішень ЄСПЛ стало частиною національної політики РФ... Це створює небезпеку, що інші держави підуть тим самим шляхом", – заявив він.

"Політика Росії має чітку мету: підірвати юридичну структуру, побудовану в Європі", – наголосив депутат.

Думаєте, з такою критикою у залі ПАРЄ схвалила жорстку доповідь, яка непримиренно критикує Росію?

Та де там!

У документі, який підтримали майже одноголосно, ви не знайдете жодної фрази про нові російські правила, про порушення Москви, і тим більше – про наслідки для неї.

Українські депутати кажуть, що автор доповіді, французький депутат П’єр-Ів Ле Борн, не надто прихильний до України у нашому конфлікті з РФ, і тому від нього не варто було чекати занадто активної критики на адресу Росії.

"Мандат доповідача завершується, він не був обраний у новий парламент Франції. Ми розраховуємо, що наступного року буде резолюція з новим доповідачем, і плануємо адресно підняти в ній російське питання", – пояснив ЄП віце-президент ПАРЄ від України Георгій Логвинський, який є членом профільного юридичного комітету асамблеї.

Варто додати, що українці (і так само інші депутати) мали право подавати поправки до документа, але жодної пропозиції зі словом "Росія" не надійшло.

Тож можна припустити, що проблема в дещо іншому.

Річ у тім, що в цьому разі в документі окремим пунктом з’явилася б жорстка критика не лише на адресу Росії, але й України.

Адже наша держава так само є злісним порушником.

Український вимір

На відміну від Москви, Київ визнає свої проблеми. От тільки мало що робить для їх вирішення. Наша держава вже багато років поспіль є одним із лідерів щодо невиконання рішень. А в останні роки ми маємо статус незаперечного антилідера.

"22% невиконаних рішень стосується України, і це мене дуже засмучує", – заявив Жорді Шукла, лідер фракції лібералів у ПАРЄ.

Ключова проблема України, яка оскаржується у Страсбурзі – невиконання рішень національних судів. Переважно йдеться про фінансові питання.

Українці, що судяться з державою, навіть у разі перемоги часто не отримують виграні кошти.

Йдеться про тяганину з державними інституціями, підприємствами, а також із комунальними підприємствами або тими, де держава має хоча б 25%. Всі ці борги, у відповідності до пілотних рішень ЄСПЛ, мають бути гарантовані державою, але на практиці виплат немає.

Левову частку в цьому масиві забирають справи про пільги: Верховна рада багато скликань поспіль ухвалює популістські закони про пільгові виплати для купи категорій громадян; згодом ці пільги "тихо" скасовуються, бо є непідйомними для бюджету. Після цього пільговики йдуть до суду, гарантовано виграють справу, посилаючись на конституційну норму, яка забороняє звуження привілеїв. А далі – подають скаргу до ЄСПЛ.

У Страсбурзі вже винесено тисячі рішень, де Україна програла саме за такою схемою, і ще більше тих, які досі на розгляді.

Загальна сума, яку Україна може втратити, якщо здійснити всі виплати "постраждалим", дехто оцінює в кілька сотень мільярдів гривень.

Сума – наперед неприйнятна.

Виходу із замкненого кола на горизонті немає: Київ нібито й узгодив з Радою Європи механізм поступової ліквідації боргу, але всі розуміють, що він не спрацює.

А отже, наша проблема у відносинах з Радою Європи місяць за місяцем лише наростає.

Георгій Логвинський каже, що спроби владнати проблему на законодавчому рівні не мають успіху.

"Коли в Україні починаєш говорити про конвенцію, колеги-депутати зазвичай думають, що у тебе закінчились аргументи. Мало хто взагалі замислюється, що у нас є зобов’язання, і що їх порушення рано чи пізно вилізе боком", - визнає депутат.

Тож на цьому тлі Україні насправді не надто вигідно піднімати питання про покарання тих країн, що порушують Конвенцію, ігноруючи рішення Страсбурзького суду.

Дорогою до кризи

Звісно ж, перелік порушників не вичерпується Україною та Росією, хоча наші випадки – найбільш показові.

Останніми роками різко "набрала вагу" Угорщина, щодо якої в ЄС здавна лунають звинувачення у порушенні прав людини. У найближчі роки очікується лавина скарг на Туреччину, де після невдалої спроби перевороту Ердоган "закрутив гайки" і ввів небачені для Ради Європи обмеження демократичних свобод. Є давня проблема з Британією, що ігнорує окремі рішення щодо біженців та довічно засуджених. Зрештою, не забуваймо про Азербайджан, де є міжнародно визнані випадки політичного переслідування.

Та й українські проблеми далеко не обмежуються фінансовою. Щороку до Страсбурга надходять сотні скарг проти нашої держави від ув’язнених та підозрюваних, що чекають суду за гратами.

Комітет Ради Європи з протидії тортурам нещодавно визнав: в кількох українських СІЗО умови є такими, що достатньо просто потрапити туди, щоби мати підстави для скарги до ЄСПЛ про нелюдське ставлення. Навіть якщо затримання було здійснене за всіма правилами, а людина справді вчинила кримінальний злочин.

Отже, маємо проблему. Рада Європи поступово заходить у глухий кут у виконанні свого ключового завдання – забезпечення роботи ЄСПЛ.

Окрім того, ця ситуація дає козир росіянам.

Чи можливо карати РФ за невиконання рішень Суду, якщо це є характерним одразу для багатьох держав, а не лише для Росії?

Як вирішити цю проблему, не розваливши організацію дорогою до мети?

Схоже, наразі у Страсбурзі ще не мають чіткої відповіді на це запитання.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", зі Страсбурга