"Вибори – це питання влади, а не питання протесту" – саме такими словами розпочинається редакторська колонка британської газети Evening Standard, опублікована напередодні позачергових парламентських виборів у країні. Таким чином редакція, прихильна до консерваторів, намагається пояснити своїм читачам, чому сьогодні дуже важливо було підтримати правлячу Консервативну партію, а не карати її за всі помилки останнього року.

Позачергові парламентські вибори у Великій Британії стали неочікуваним сюрпризом для багатьох в країні, оскільки ще у березні прем'єр-міністр Тереза Мей категорично заперечувала таку можливість. В результаті – лише сім тижнів передвиборчої кампанії, фактично всі старі кандидати на округах, оскільки партії не мали ані часу, ані можливості для пошуку нових облич, та ще більша невизначеність після оголошення підсумків голосування.

Поразка леді Brexit

Тереза Мей стала прем'єр-міністром влітку минулого року, але вона прийшла до влади не завдяки виборам, а через відставку лідера консерваторів Девіда Кемерона після поразки на референдумі щодо Brexit. Через це прем’єр відчувала нестачу підтримки тієї позиції, яку вона обрала під час переговорів щодо Brexit. Свого часу, перед референдумом, Мей виступала проти Brexit, але щойно стала прем'єр-міністром – не лише повністю підтримала цей вибір, а й обрала жорсткий варіант переговорів та виходу з ЄС.

Мей сподівалася, що вибори не лише додадуть їй легітимності, але й дозволять підняти представництво своєї партії в парламенті. Консерватори і так мали більшість, але з перевагою лише в 6 голосів (331 з 650 депутатів), що не давало їм змоги почуватися впевнено.

Але в результаті – не лише втратили крихку перевагу, але й постали перед складним вибором – або формувати уряд меншості, або запрошувати до коаліції іншу невелику партію.

Напередодні виборів, коли стало зрозуміло, що консерватори втрачають мандати, чимало британців побоювалися, що коаліція буде створена за участі праворадикальної партії UKIP. Деякі експерти зазначали, що

останнім часом Тереза Мей взяла на озброєння чимало тез британських ультраправих.

Але зрештою UKIP не отримала жодного мандату, значно програвши навіть у тих округах, де на попередніх виборах представники партії мали значну підтримку виборців.

Як наслідок, найімовірнішою є коаліція за участі консерваторів та юніоністів Північної Ірландії. 

Теракти та кампанія

Терористичні акти в Британії – вибух у Манчестері 22 травня та напад на пішоходів у Лондоні в останній тиждень перед виборами цілковито змінили передвиборчу риторику.

Якщо головним лейтмотивом першого місяця кампанії був саме Brexit, то вже після терактів усі ЗМІ та політики зосередилися лише на темі боротьбі з терором та недостатній роботі уряду в сфері безпеки.

І саме тут на чинного прем’єр-міністра полилася критика.

Річ у тім, що з 2010 по 2016 рік, коли Тереза Мей обіймала посаду міністра внутрішніх справ, поліція зазнала найбільших скорочень свого фінансування. Як лідер лейбористів Джеремі Корбін, так і мер Лондона Садік Хан (теж лейборист) просували ідею про те, що терористичні акти стали можливими саме через неналежне фінансування поліції, яке тільки в Лондоні скоротилося майже на 600 млн фунтів стерлінгів.

Відповідь Терези Мей здивувала навіть її прихильників.

В одному з останніх своїх передвиборчих виступів прем’єр заявила, що наступного ж дня після перемоги вона ініціює перегляд законодавства: скорочення прав людини, надання більше повноважень поліції, довші терміни перебування за гратами звинувачених у тероризмі і розширення обмежень і контролю щодо тих, кого лише підозрюють, але не можуть пред'явити офіційні звинувачення.

"Якщо наші закони у сфері прав людини не дозволяють нам цього робити, ми змінимо ці закони і почнемо робити це вже в п'ятницю", – заявила Мей.

Загалом Тереза Мей під час кампанії фактично уникала як телевізійних дебатів з іншими кандидатами, так і відкритих прес-конференцій, надаючи перевагу вибірковим інтерв'ю зі заздалегідь узгодженими питаннями, що для британських журналістів виглядало дивно і також не сприяло популярності політика.

Опитані автором у день виборів британці розділилися у поглядах, але їх об’єднувало те, що голосувати вони планували не "за", а "проти", часто з вкрай емоційною аргументацією. Ті, хто підтримував консерваторів, з подивом питали: "А як взагалі можна голосувати за таку людину, як Джеремі Корбін?", розглядаючи партію лейбористів суто крізь призму особистості її лідера, та зазначали, що Британії потрібен сильний лідер на переговорах, а не популіст. Ті ж, хто підтримував лейбористів, навпаки, зазначали, що з Терезою Мей країна йде від ліберальних цінностей та соціальної захищеності до хаосу Brexit, розколу в суспільстві та сплеску ультраправих ідей.

Місця поразки

Вибори в Британії проводяться за мажоритарною системою. Примітно, що два чинних члени уряду програли в своїх округах – міністр у справах Лондона та міністр фінансів.

Попередні дані з дільниць свідчать, що консерватори отримали 318 місць, лейбористи – 261 місце. Досі триває перерахунок голосів в одному з округів Лондона, де бюлетені рахують вже втретє, але схоже, що тут консерватори програють.

Та 318 мандатів – це на вісім менше, ніж необхідно для контролю над більшістю, і на 13 менше, ніж мали у попередньому складі парламенту. Натомість лейбористи значно покращили свої попередні результати, отримавши перемогу на додаткових 29 округах (а після підрахунку голосів на останньому окрузі, найімовірніше, ітиметься про 30 нових мандатів).

Лондон фактично повністю підтримав лейбористів, проголосувавши проти чинного уряду.

Це не стало великою несподіванкою, оскільки рік тому столиця Британії проголосувала категорично проти Brexit. Лейбористи привели до парламенту і першого в історії країни кандидата-сикха.

Лідер Ліберальних демократів втратив свій мандат, як і колишній лідер шотландських націоналістів Саймон. Хоча доля обох партій на цих виборах склалася по-різному.

Якщо ліберали отримали +4 мандати, загалом провівши 12 кандидатів до парламенту, то Шотландська партія незалежності втратила 21 місце в парламенті, залишившись лише з 35 мандатами. До речі, шотландська тема заслуговує на окрему увагу. Якщо порахувати голоси тих, хто виступає проти проведення другого референдуму за незалежність Шотландії, то вони в новому парламенті контролюють переважну більшість.

Деякі британські оглядачі вважають, що перше місце консерваторів грунтується лише на тому, що сьогодні в Британії відсутня сильна центристська партія. У разі існування такої альтернативи, шанси торі, які останнім часом відходять від ліберальної економічної політики, значно зменшились. На користь консерваторів грає також те, що Джеремі Корбін, лідер лейбористів – це популіст із не завжди зваженою позицією, який не сприймається частиною електорату.

Після Тоні Блера та Девіда Мелібенда, якого сватали в наступні прем'єр-міністри, теперішній лідер лейбористів вважається ледь не неомарксистом, який зайшов надто далеко у своїх лівих поглядах. Противники Корбіна сподівалися, що його програш на цих виборах міг привести до зміни лідера партії, однак отримана ним значна перемога зводить ці шанси до мінімуму.

Натомість у консерваторів вже в перші години після виборів почали говорити про необхідність змін у керівництві партії.

Доля Brexit

Переговори щодо Brexit мали розпочатися 19 червня, але вже висловлюються сумніви щодо цієї дати, оскільки невідомо, чи сформують до того дня новий уряд

Теоретично існує можливість створення і уряду меншості (як консерваторів, так і лейбористів, обидва лідери заявили про готовність до такого варіанту), і нової коаліції, та схоже на те, що події розвиватимуться за другим сценарієм. Британські ЗМІ вже поширюють чутки про те, що Мей домовилася про коаліцію з північноірландськими юніоністами.

Фактично всі оглядачі сходяться на думці, що замість більшої впевненості, яку очікувала Тереза Мей, країна отримала більше невизначеності як щодо внутрішньої ситуації, так і щодо переговорів з ЄС.

В Брюсселі між тим вже заявили, що їх більше цікавить, хто стане офіційним переговірників від Британії, а не хто стане прем'єр-міністром.

Автор: Ганна Шелест,

головний редактор UA: Ukraine Analytica;
член правління Ради зовнішньої політики "Українська призма"