Новий етап відносин з ЄС: що має робити Україна після ратифікації Асоціації

11 липня цього року ратифіковано Угоду про асоціацію України з ЄС. У кожного свідомого громадянина нашої держави постає питання, а що ж далі?

Що нам може дати Угода, яка стала для українців своєрідним символом. Символом приналежності до Європи, європейської ідеї, європейського способу життя.

Відтепер Угода має перетворитись із символу на засіб руху вперед. Але це не відбудеться само собою, як, можливо, комусь і хотілося б.

Адже сенс Угоди зовсім не в тарифних зобов’язаннях. А ефект від набрання чинності Угодою, можливо, не такий явний для громадян, як запровадження безвізового режиму з ЄС.

І коли позитивні моментальні ефекти від запровадження угоди вже здійснились, давайте розберемось, який вплив ця асоціація має на майбутнє України.

Від першого раунду переговорів у 2007 році до ратифікації у 2017-му пройшло 10 років. Десять років наполегливої роботи.

Але разом з цим за цей час в нашій країні відбулись істотні суспільно-політичні і економічні трансформації. Змінився рівень політичних свобод, набули нового значення роль громадянського суспільства, рівень свідомості, попиту на реформи в суспільстві та усвідомлення своєї конкурентоспроможності в бізнесі.

Норми і правила ЄС, які мають бути впроваджені відповідно до Угоди, базуються на ідеї соціальної ринкової економіки, яка в свою чергу є наріжним елементом суспільного порядку держав-членів ЄС.

Так само і Угода про асоціацію: її впровадження неможливе без співпраці влади з бізнесом, соціальними партнерами, громадськими активістами. І разом з цим впровадження законодавчих та технократичних норм, передбачених Угодою, докорінно міняє саму social fabric нашого суспільства і на практиці перетворює Україну на державу з соціальною ринковою економікою, як це закладено у Конституції України (ст. 1 та 13).

Сам характер спільної роботи над впровадженням Угоди міняє суспільство.

Коли ми тільки починали переговори з колегами з Євросоюзу, не було особливої уваги до серйозності нашого бажання адаптуватись до норм ЄС. Те, чого ми досягли зараз, це абсолютно інша реальність. Сьогодні ми по-іншому говоримо з ЄС, а ЄС – з нами. Адже зараз ми вже оперуємо цифрами та результатами.

Як приклад, впровадження норм ЄС на ринку газу, членство в Енергетичному співтоваристві дало можливість фізично, через побудову інтерконектора, інтегрувати з ЄС український ринок газу, диверсифікувати поставки і забезпечити газову незалежність від РФ.

Український ринок газу стає зрозумілим для європейських компаній, які реально стають на ньому гравцями. Взаємні юридичні зобов’язання між Україною і ЄС стають міцною основою для захисту інтересів як в судових спорах з "Газпромом", так і в намаганнях РФ розбалансувати ринок газу в ЄС, побудувавши "Північний потік-2".

Угода про асоціацію не є чимось таким, що зафіксовано у часі і просторі, а є гнучким інструментом, який дозволяє рухатись вперед та адаптуватись до нових форм діяльності, як ми того хочемо.

В Угоді немає нічого, чим можна знехтувати. Вона охоплює всі сфери життєдіяльності, де є реальний шанс наблизитись до рівня ЄС.

Більше того, виконання формальних положень Угоди неможливе без структурних реформ, прямо в Угоді не згаданих.

Візьмемо приклад фінансових послуг і ринку капіталу. Угода дає можливість Україні повною мірою інтегруватися у відповідний ринок ЄС, що дає економіці доступ до дешевого і довгострокового фінансування. Але здійснити цю можливість без докорінного очищення фінансового ринку і без сучасної монетарної політики неможливо.

І навпаки, справді технічні вимоги щодо впровадження статистичного компендіуму ЄС чи системи державних рахунків ЕСА 95 (якими б складними ці терміни не здавались на перший погляд) дають можливість приймати зважені рішення у надважливих структурних реформах бюджету, податкової системи та системи пенсійного забезпечення.

Зрештою Угода про асоціацію – це не лише питання національного рівня.

Базовим принципом ЄС є субсидіарність, коли питання, які стосуються регіону, вирішуються на найнижчому – локальному рівні, а не на національному чи рівні ЄС. Тому потрібно розбудовувати активний прошарок тих, хто може ініціювати та вирішувати питання на місцевому рівні, і таке рішення  потім стає основою для національного, а не навпаки.

Вміння поєднувати глобальне і локальне є однією з особливостей ЄС. Ми повинні навчитись активно використовувати це у процесі децентралізації. Але цей процес стає наповненим через економічний розвиток громад і регіонів, у тому числі через економічну інтеграцію з ЄС.

Таке переплетення Угоди з усіма трансформаційними процесами в суспільстві вимагає від державних інституцій дещо більшого, ніж простого бюрократичного планування і звітування (а у нас із цим, м’яко кажучи, чимало проблем).

Передусім парламент і уряд мають навчитись бути послідовними.

Адже за логікою європейських партнерів парадоксальним є той факт, що парламент своєю більшістю спершу голосує за ратифікацію Угоди про асоціацію, а потім приймає законопроекти, що порушують та суперечать положенням Угоди та зобов’язанням нашої країни перед СОТ.

Можна довго дискутувати, для чого це робиться, проте це ніяк не вплине на те, що з такими кроками з боку ЄС до нас стає менше довіри, яка є ключовою для реалізації будь-яких домовленостей на державному рівні.

На сьогодні головною проблемою у розвитку нашої держави у бік європейських стандартів залишається існуюча система. Вона не дає нам ефективно розвиватись.

І ми маємо бути свідомі цього. Система пострадянського зразка не передбачала в собі механізмів розвитку та самовдосконалення.

На противагу цьому якраз і є ідея Угоди про асоціацію. Адже набуття чинності Угодою змінює логіку відносин між Україною та ЄС. Вона вимагає від нас належного впровадження її положень, а від ЄС – належного ставлення до України при прийнятті своїх рішень.

Україна, пройшовши жорна Майдану, вийшла з пострадянського простору, проте ще не увійшла у європейський вимір.

І тому на цьому етапі має бути проведена величезна системна робота, яка в першу чергу вимагає від нас переформатування нашого мислення. У нашому лексиконі мають з’явитись нові терміни: good governance і best practices.

Бо не можна на Nokia 3310 завантажити Google Maps. Так і з державою.

У старій системі не можна запровадити нові механізми без відповідних перетворень. Вони просто залишаться абстрактними речами, які не будуть мати точок дотику, а відтак і не запрацюють. Тому потрібно оновлювати існуючий апарат. А це часом зачіпає певні інтереси, тому блокується старою системою.

Не можна допустити, щоб нереформованість державного апарату блокувала суспільні зміни, які є запорукою як національної незалежності України, так і її подальшої інтеграції до ЄС.

Ми вже можемо оцінити відмінність у співпраці. Уся ідеологія Росії і Митного союзу будувалася на тому, що ми нікому не потрібні і залежні від ринку Росії.

І справді, якщо вам постійно повторювати, що ви можете виробляти лише те, що потрібне РФ, і що лише РФ може це споживати, ви будете вірити – що іншого виходу немає. Так формується залежність. Гнітюча і деструктивна.

І навпаки, визнання української продукції такою, що відповідає вимогам ЄС, полегшує вихід на ринки третіх країн. Скасування візового режиму з ЄС значно полегшує роботу, зокрема, українському виробнику з іншими країнами у цьому напрямі.

Український бізнесмен, знаючи, що вміє виробляти продукцію відповідно до вимог ЄС і вміючи її продавати в ЄС, перестає бути залежним від РФ і цим посилює свої конкурентні переваги.

Саме укладення Угоди про асоціацію стало достатньою рекламою українською продукції (зерно, рослинна олія та метал все одно продаються через трейдерів і ніякої реклами не потребують). Але подальшу промоцію може забезпечити лише ретельне її впровадження.

Подібне маємо і з головним символом у відносинах з ЄС – перспективою членства в ЄС.

Можна довго чекати сигналів і обіцянок членства від ЄС. А можна впроваджувати Угоду. Показати системність своїх намірів.

І перетворити питання подальшої інтеграції з ЄС на абсолютно практичне і прагматичне. Тоді обопільно вигідна формула інтеграції знайдеться майже сама собою. Ми вже відчуваємо, що всі учасники процесу активно її шукають. Проте вона не формулюється фразами та гаслами, а має стати природнім результатом нашої інтеграції до всіх європейських просторів.

Маємо усвідомлювати, що ратифікацією Угоди про асоціацію і наданням безвізового режиму завершився певний етап, і що без нашої сконцентрованої та стратегічно спланованої роботи подальших політичних поштовхів просто не буде.

І навпаки – така робота призведе до результатів швидше, ніж хтось може собі уявити. Потрібно тільки зробити крок вперед, не чекаючи "вікна можливостей". 

Автори:

Тарас Качка, заступник виконавчого директора Міжнародного фонду "Відродження",
член переговорних команд щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у 2007-2011 роках

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України