Три тижні Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) залишалася без керівників найважливіших інституцій. 

Зрештою, після тривалих переговорів і узгодження кандидатур, ОБСЄ вирішила кризу керівництва та призначила нових очільників на чотири ключові посади.

Здається, криза минула. Але деякі питання залишилися. 

Де на радарі нового генсека Україна? Та заради якого портфеля здалася Росія, яка довго блокувала рішення?

Тривалі "вибори"

Формально головою ОБСЄ є міністр закордонних справ головуючої країни - цього року Австрії, однак щоденне життя організації, її місій та інституцій забезпечується секретаріатом на чолі з генеральним секретарем.

До 1 липня 2017 року протягом шести років цю посаду займав італієць Ламберто Заньєр, два можливих терміни якого сплили.

Хоча перші кандидатури на заміну італійцю називалися ще в березні, але цього року 57 країн-членів ОБСЄ не змогли вчасно узгодити кандидатуру не лише генерального секретаря, а й голови Бюро демократичних інститутів та прав людини (БДІПЛ), верховного комісара у справах національних меншин та представника з питань свободи ЗМІ. Кожна позиція далеко не протокольна, а може мати серйозний вплив, особливо під час виборів або підготовки відповідних тематичних звітів по країні або під час кризи.

В середині березня було названо п’ять кандидатів на посаду генсекретаря: постійна представниця Білорусі при ОБСЄ та колишня заступниця міністра закордонних справ Олена Купчіна, колишній міністр закордонних справ Казахстану Ерлан Ідріссов, колишній голова Парламентської асамблеї ОБСЄ та колишній міністр закордонних справ Фінляндії Ілкка Канерва, колишній єврокомісар з питань розширення Штефан Фюлє і, зрештою, колишній постійний представник Швейцарії в ОБСЄ під час її головування в організації Томас Гремінгер.

Останній і став новим генеральним секретарем ОБСЄ.

Досягти консенсусу щодо нового керівника виявилось нелегко.

Не в останню чергу через те, що призначення всіх чотирьох посадовців мало йти пакетом, хоча і лунали пропозиції щодо виокремлення призначення генерального секретаря та керівників трьох незалежних інституцій ОБСЄ.

Офіційна пропозиція щодо кандидатур була озвучена 12 липня, і через 5 днів так званої "мовчазної процедури", коли жодна країна-член не внесла правки або не висловилась проти, призначення керівників було офіційно затверджено та оголошено 18 липня.

Криза через Росію?

Посада генерального секретаря в Організації існувала не завжди. Секретаріат був створений лише у 1990 році відповідно до Паризької Хартії для Нової Європи. 5 людей очолювали секретаріат з того часу: представники Італії (двічі), Франції, Словаччини та Німеччини.

Якщо на початку посада генсека була суто адміністративною, то у 2004 та 2006 роках його мандат було значно посилено. Зокрема, з 2006 року генеральний секретар має право піднімати перед Постійною радою питання, щодо яких він/вона особисто вважає, що вони можуть нести загрозу безпеці. А з 2011-го ще й застосовувати механізм раннього попередження та пропонувати місії зі встановлення фактів (fact-finding mission) у разі початку кризової ситуації на теренах ОБСЄ.

За неофіційною інформацію, Росія була однією з тих, чия позиція не дозволяла узгодити кандидатури.

І в даному випадку треба розуміти, що для Російської Федерації проблемною є навіть не кандидатура генсека, а набагато більше позиції БДІПЛ та представника з питань свободи ЗМІ – двох формально незалежних інституцій, які постійно критикують Москву, особливо під час виборів, що вже скоро очікуються в Росії.

Хто він, новий генеральний секретар?

Швейцарський дипломат Томас Ґремінґер добре відомий у Відні. Кар'єрний дипломат, у 2014 він був постійним представником Швейцарії в ОБСЄ, що головувала того року і мала реагувати на розгортання подій в Україні.

За словами Себастьяна Курца, міністра закордонних справ головуючої нині Австрії, Ґремінґер довів свою компетентність та відданість як переговірник та посередник у період кризи.

Томас Ґремінґер

Остання посада пана Ґремінґера - заступник генерального директора Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва зі щорічним бюджетом у $730 млн і 900 співробітників по всьому світу. Ця людина має практичний та академічний досвід у сферах кризового реагування, врегулювання конфліктів та людської безпеки, в тому числі й публікації з цієї тематики.

Посол Ґремінґер захистив дисертацію з історії в Університеті Цюріха, спеціалізуючись на питаннях військової історії, миротворчості та прав людини. Крім того, він є підполковником Генерального штабу Збройних сил Швейцарії. Всі ці знання знадобляться йому під час роботи в ОБСЄ, адже саме вони стали останнім часом найбільш пріоритетними.

Томас Ґремінґер добре обізнаний і з українською ситуацією, оскільки свого часу був одним з ініціаторів створення спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні і від самого початку різко засуджував нелегальну анексією Криму. В своїй публікації 2014 року постійний представник Швейцарії пише, що українська криза фактично загальмувала всю діяльність ОБСЄ, що особливо видно в ситуації щодо процесу Гельсінкі+40, який фокусується на реформі організації.

Крім того, він наголошував, що такі сфери, як перезапуск контролю над звичайним озброєнням або міри довіри в рамках Віденського документа, повністю завмерли.

І вже в своєму першому інтерв'ю на посаді швейцарець назвав вирішення конфлікту на Сході України наріжним каменем повернення довіри до ОБСЄ та завершення кризи всередині організації.

Інші дійові особи

Новим комісаром у справах національних меншин стане колишній генеральний секретар ОБСЄ Ламберто Заньєр. На цій посаді він замінить представницю Фінляндії посла Астрід Торс, яка очолювала офіс з 2013 року.

Ламберто Заньєр не потребує представлення, але варто зазначити, що до посади на чолі ОБСЄ він мав значний досвід в ООН, зокрема як голова тимчасової адміністрації в Косові, та був директором Центру попередження конфліктів ОБСЄ. Тепер посол Заньєр має переїхати до Гааги, де базується його новий офіс. 

Новим представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ стане людина з неоднозначною біографією. На заміну суперечливій Дуні Міятович з Боснії прийде колишній державний секретар Франції у європейських справах (2014-2017) та депутат Європейського парламенту від Соціалістичної партії (1999-2014) Арлем Дезір.

В минулому його погляди були більш радикальними. Зокрема, він був членом Революційної комуністичної ліги та активним троцькістом. Крім того, Дезір мав проблеми із законом: був умовно засуджений у 1998 році за зловживання державними активами.

Водночас він вважається одним із соратників колишнього президента Франції Франсуа Олланда. Ще у 1984 році Дезір заснував відому організацію "SOS Расизм", яка покликана боротися з проявами расизму та антисемітизму.

Новим очільником Бюро з питань демократії та прав людини (БДІПЛ) стала представниця Ісландії Сольрун Гісладоттір. Базуючись у Варшаві, БДІПЛ є однією з базових інституцій у сфері прав людини, чиїм завданням є допомогти країнам-учасницям поважати права людини та фундаментальні свободи, просувати демократію, захищати демократичні інститути і, зокрема, спостерігати за проведенням виборів. 

Гісладоттір має значний досвід у сфері прав людини, гендерних питаннях, міжнародному та місцевому розвитку та демократичному урядуванні. Її остання посада – регіональний директор по Європі та Центральній Азії в "ООН Жінки". До цього вона працювала в Афганістані, а також була міністром закордонних справ Ісландії (2007-2009), членом парламенту (2005-2009) та мером Рейк'явіка (1994-2003).

Замість висновків

Не варто забувати, що ОБСЄ формально не є міжнародною організацією та не має юридичного статусу, хоча розмови про це йдуть вже майже десятиріччя.

Це накладає певні обмеження на діяльність, в тому числі й під час розгортання місій.

Певну специфіку додає і щорічна зміна головуючої країни. До 2014 року кожна країна оголошувала свої пріоритети на рік, які часто не продовжували започаткованого минулим головуванням, що призводило до спорадичності та несистемності в роботі.

Лише останні чотири головування фактично домовилися про певне об'єднання зусиль, коли Швейцарія та Сербія, Німеччина та Австрія представляли деякі ініціативи та пріоритети, що повинні тривати два роки, або узгоджували єдину кандидатуру спецпредставника з певного питання.

Попри особистості всіх чотирьох нових керівників і навіть нового генсека дуже багато залежатиме саме від головуючої країни та від спроможності знайти консенсус всіх 57 членів організації.

У 2018 році головувати буде Італія, тому вже зараз варто шукати можливостей просування тематики вирішення питань Сходу України і Криму до пріоритетів італійського головування.

Автор: Ганна Шелест,

член правління Ради зовнішньої політики "Українська призма",

головний редактор UA: Ukraine Analytica