Офіційний візит президента Білорусі Олександра Лукашенка до України пройшов на тлі як позитивних, так і негативних обставин.

Серед позитивних можна відзначити результати проведення Парламентської асамблеї ОБСЄ в Мінську, прийняття низки резолюцій у вигідному для України ключі із засудженням російської агресії, в тому числі і щодо підтримки суверенітету та територіальної цілісності України.

Сам Лукашенко, як і білоруська делегація в ПА ОБСЄ, змусили понервувати російських колег.

Тому, на свіжих спогадах про дружнє плече білоруського народу, з'явилася гарна нагода капіталізувати це в гарну атмосферу для візиту Олександра Лукашенка. Певним чином це могло б збалансувати той негативний присмак, який залишився в Україні від відверто деструктивної позиції офіційного Мінська під час підготовки та прийняття української резолюції в ООН в листопаді-грудні 2017 року.

Негативним тлом можна вважати нещодавнє затримання білоруського громадянина в Україні за підозрою у шпигунстві на користь Росії, який наразі перебуває під слідством. Крім того, це позиція України щодо непрозорого характеру військових навчань на території Білорусі, що мала наслідком виклик посла України до МЗС Білорусі. 

Збіг обставин також поєднав початок візиту з роковинами вбивства журналіста Павла Шеремета, який на початку президентства Лукашенка створив йому багато іміджевих клопотів та став об'єктом політичних репресій.

Але перевага виявилася на позитивній стороні. Тож маємо офіційний візит з оркестром та обіймами. Однак гарячих тем та питань оминути не вдалося. І хоча увага медіа була прикута до знепритомлення чиновників або витівок хуліганів, набагато важливішим видається проведення спільних російсько-білоруських військових навчань "Захід-2017".

Війна війною, а економіка – за розпорядком

Анонси зустрічі з обох сторін були сфокусовані на економічній співпраці. Апогеєм зустрічі має стати підписання нової дорожньої карти співпраці з чіткими напрямками та орієнтирами до 2020 року.

Для цього також створений відповідний фундамент – конкретні рішення 25-го засідання українсько-білоруської змішаної комісії з питань торговельно-економічного співробітництва, що проходило 17 липня в Києві.

Дорожні карти економічної співпраці стали традиційним підходом до побудови відносин ще за часів Віктора Януковича. Вони змінили застарілий бюрократичний підхід загальних, але порожніх рамкових угод. Потужна робота білоруського посольства, яке уміло проштовхувало білоруську продукцію на український ринок, знаходила своє відображення і у відповідних документах.

До прикладу, дорожня карта співпраці, яка була чинною до 2012 року, у переважній більшості передбачала збільшення присутності білоруської промислової продукції на нашому ринку, розширення товаропровідних мереж та створення складальних цехів для білоруських тракторів і сільськогосподарської техніки. Ці проекти навіть включали до українських національних програм підтримки виробників.

Тож активна зовнішньоекономічна політика Білорусі наразі має свої побічні впливи на Україну, оскільки

український дефіцит у торговельному балансі з Білоруссю стабільно зростає.

Ситуація значно погіршилася зі збільшенням частки нафтопродуктів в імпорті з Білорусі.

Україна потребує посилення економічної співпраці з Білоруссю. Для цього є необхідні передумови. Зокрема, збереження режиму вільної торгівлі між Білоруссю та Україною сприяє потенційному збільшенню торговельних можливостей та запланованому виходу на показник товарообігу в $5 млрд. На початок 2017 року вдалося владнати чи знайти компроміс в більшості торговельних суперечок, які публічно чи непублічно супроводжували двосторонню торгівлю.

Втім, для України викликом залишається посилення економічної присутності в Білорусі.

Заплановані енергетичні проекти, попри свою перспективність, можуть не завжди досягати поставленої мети. Варто пригадати лише проект з транспортування азербайджанської нафти через Україну до білоруських НПЗ чи транзиту української електроенергії до Литви.

Окремим фактором, який має бути взятим до уваги, є значна енергетична залежність Білорусі і, відповідно, енергетичної політики офіційного Мінська від Росії та позиції Кремля.

Цікавим напрямком видається можливість українсько-білоруської співпраці з виходом на ринки третіх країн, про що говорили обидва президенти. Про освоєння нових ринків говорять не перший рік, але похвалитися особливими результатами поки не вдається. Значно більше прикладів не досить вдалої співпраці. Тому тут великі сподівання на можливість довгострокової співпраці, яка потенційно виходить за запланований горизонт 2020-2021 рр.

На жаль, наразі потенціал України виступати свого роду адвокатом посилення співпраці Білорусі з країнами ЄС та США мінімальний. Навіть якщо це питання й піднімалося білоруським президентом у форматі віч-на-віч, то далі розмов розвиток не піде. Україна наразі сама в процесі побудови своїх відносин із Вашингтоном, а контакти з країнами ЄС також можуть змінюватись.

І нарешті – проекти в рамках Східного партнерства, які можуть становити інтерес для двох країн.

Для Білорусі ця платформа, особливо її багатосторонній формат, виступає наразі чи не головним каналом комунікації з Європейським Союзом, зважаючи на відсутність формальної довгострокової угоди двостороннього характеру.

Також у рамках Східного партнерства можна знайти підтримку в облаштуванні українсько-білоруського кордону і в участі у спільних економічних проектах.

Безпечне сусідство: між гарантіями та запевненнями

Білорусь зацікавлена в розвитку безпекового треку у відносинах з Україною, який пов'язаний з агресією Росії на Донбасі та відповідною роллю посередника в цьому процесі.

На експертному і політичному рівнях неодноразово вказувалось, що саме така миротворча позиція Білорусі дозволяє утримати Росію від посилення свого впливу на офіційний Мінськ. Це пролунало і в заяві Олександра Лукашенка.

Розуміючи ту ситуацію, в якій наразі перебуває Мінськ у відносинах з Кремлем, очікувати на однозначну підтримку і гарантії з боку білоруського президента не варто. Однак, як натякнув сам Лукашенко, неформальних домовленостей у контактах з Києвом він дотримався. Можливо, тому і був обраний формат виходу для преси, який не передбачає запитань.

Ну, власне, і затримку у спілкуванні з журналістами можна списати на довгі запевнення, які можуть триматися тільки на президентському слові. Як навчання Захід-2017, питання безпеки українсько-білоруського кордону, так і потенційні ініціативи щодо мінського майданчику переговорів потребували більше часу.

Зокрема, збереження перебування без реєстрації громадян Білорусі в Україні та аналогічних умов перебування українських громадян у сусідній країні є добрим сигналом, особливо на тлі запровадження з наступного року реєстрації для громадян Росії.

Є певний рівень довіри, який не завжди присутній у публічній площині.

В цілому в питаннях безпеки очікувати кардинальних змін не доводиться.

Наявність двох рівнів комунікації, публічного і неофіційного, які часто-густо можуть не збігатися, може стати хронічною ознакою наших відносин на середньострокову перспективу.

Автор: Геннадій Максак,

голова Ради зовнішньої політики
"Українська призма"