Туреччина більше не є демократичною державою. З такою заявою днями виступив міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель, застерігши німецьких промисловців від "інвестування до країни, в котрій відсутнє верховенство права".

Подібна заява виглядає як сенсація принаймні з двох точок зору.

По-перше, турецька влада й раніше допускала переслідування політичних опонентів чинного президента Реджепа Таїпа Ердогана. Це, втім, не викликало подібного роду жорсткої реакції офіційного Берліна.

По-друге, цікаво відзначити, що ця заява лунає з боку представників Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). Останні впродовж років висловлювалися на користь європейської перспективи для офіційної Анкари, на відміну від християнських демократів – їхніх поки що союзників по "великій коаліції".

Втім, канцлерка Ангела Меркель та низка членів очолюваного нею Християнсько-демократичного союзу (ХДС) також підтримали голову німецького МЗС в критиці турецької сторони. Отже,

маємо нині політичні умови, достатні для перегляду "турецької політики" ФРН.

Політичний консенсус щодо цього виглядає, принаймні, як такий, що склався. Водночас у самому процесі є щонайменше три проблемних виміри.

По-перше, вересневі вибори до Бундестагу, що звужують простір для маневру третього уряду Меркель та не дають часу для проведення докорінних змін.

По-друге, маємо проблему турецької меншини в самій Німеччині. Остання, маючи переважно подвійне громадянство, може брати участь у турецьких політичних процесах й почасти підтримує кроки Ердогана.

По-третє, ФРН і Туреччина є союзними державами в рамках Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Проте консенсусу з провідною державою Альянсу – Сполученими Штатами Америки (США) – стосовно засудження дій президента Ердогана в Німеччини немає.

Очікуване похолодання

Насправді до похолодання у відносинах між ФРН та Туреччиною ситуація йшла вже давно. Умовною відправною точкою ситуації можна назвати невдалу спробу путчу в середині липня 2016 року.

В ескалації останнього турецька влада звинувачує ісламського проповідника Фетхуллаха Гюлена, який перебуває в еміграції у Сполучених Штатах.

Після невдалого путчу Туреччиною прокотилася хвиля переслідувань усіх причетних до липневих подій, лідерів опозиції, правозахисників і представників та представниць ЗМІ, що опонують владі. Одночасно був запроваджений надзвичайний стан, у зв’язку з яким обмежена свобода преси, а також розширені повноваження органів поліції та прокуратури.

Нещодавно режим надзвичайного стану було подовжено на додаткових три місяці.

В лютому під дію надзвичайного стану потрапив турецько-німецький журналіст видання DieWelt Деніз Юсель. Одночасно наприкінці травня 2017 року канцелярія президента Туреччини подала до німецького суду позов проти німецького гумориста Яна Бьоннерманна, який написав декілька віршів, що висміюють репресивні дії чинного турецького керівництва.

13 липня через підозри у зв’язках з Фетхуллахом Гюленом було заарештовано турецького режисера Алі Авчі. Цікаво, що в його особі турецька влада запроторила під варту режисера, який лише в квітні цього року випустив фільм з прославленням Ердогана.

В лютому цього року Туреччину вперше після невдалого путчу відвідала Ангела Меркель. Тим самим спробувавши залагодити негативний фон у двосторонньому діалозі, створений, передовсім, питаннями дотримання прав людини в Туреччині.

Втім, процес залагодження суперечностей зірвався вже в середині березня. Саме тоді низка німецьких політиків висловилася на користь заборон на агітацію з боку офіційних посадових осіб Туреччини серед турецької меншини у ФРН.

Агітаційні заходи мали б відбуватися напередодні референдуму про розширення президентських повноважень, що пройшов 16 квітня і завершився перемогою Ердогана, здобутою, втім, незначним числом голосів.

Останню спробу запобігти кризі у відносинах 5 червня зробив уже згаданий Зігмар Габріель. Його переговори з президентом Ердоганом відбулися на тлі заборони турецького уряду на відвідання депутатами Бундестагу німецьких солдатів, розташованих на турецької авіабази "Інджирлик".

Сторони розійшлися в низці принципових питань, а заклики керівника німецького МЗС щодо захисту прав людини і свободи слова в Туреччині викликали відверте незадоволення офіційної Анкари.

В середині червня цього року "похолодання" у стосунках між офіційними Берліном і Анкарою набуло чіткіших обрисів.

Саме тоді федеральний уряд ухвалив рішення про виведення частини німецької авіації, що використовувалася для боротьби з терористами "Ісламської держави", з "Інджирлику". 21 червня рішення було схвалене Бундестагом.

Передбачається, що в тримісячний термін 200 німецьких солдатів та 6 розвідувальних літаків "Торнадо" будуть перебазовані на аеродром в Йорданії.

Однак чашу терпіння офіційного Берліна переповнив арешт німецького правозахисника.

Це сталося 18 липня, коли турецька прокуратура заарештувала співробітника організації Amnesty International Петера Штойднера. За два тижні до того була запроторена до в’язниці очільниця турецького відділення організації Іділь Езер.

Вважається, що ініціатива в арештах правозахисників виходить безпосередньо від президента Ердогана. Останній неодноразово вказував на те, що вони нібито "покривають злочинців", причетних до провального путчу 15 липня 2016 року.

"Вишенькою" на цьому торті стала оприлюднена Bild пропозиція Анкари обміняти Штойднера на "двох турецьких генералів", прохання яких про надання політичного притулку наразі розглядається Німеччиною.

Перші наслідки

Втрати від "похолодання" можуть понести обидві сторони. Німеччина – через економічну присутність і наявність угоди щодо біженців з офіційною Анкарою. Туреччина – через потенційне скорочення німецьких інвестицій та поглиблення труднощів у співпраці з ЄС.

Втім, для німецької сторони засудження дій турецької влади має принципове значення. По-перше, на тлі вересневих виборів до Бундестагу.

По-друге, через одну з провідних ролей в рамках ЄС. І по-третє, через пріоритет прав людини та загальнолюдських цінностей як основу зовнішньої політики Німеччини.

Зрештою, через ескалацію кризи у відносинах з офіційною Анкарою, 19 липня німецький МЗС викликав турецького посла. Того ж дня очільник зовнішньополітичного відомства Зігмар Габріель під час прес-конференції засудив арешт німецького правозахисника та інших політичних в’язнів, зауваживши, що турецька сторона "планомірно просувається в напрямку згортання демократії".

За даними ЗМІ, Габріелю довелося перервати відпустку для того, щоб провести міністерську нараду з турецького питання та поспілкуватися з журналістами з даного приводу. Глава німецького МЗС також заявив, що

у зв’язку з діями влади Туреччина переведена до категорії країн, відвідування яких пов’язане з підвищеною загрозою.

Відповідні дані з’явилися й у переліку держав на сайті зовнішньополітичного відомства ФРН.

Офіційний Берлін рекомендував власним громадянам, зокрема, реєструватися при посольстві та консульських установах навіть у випадку короткострокових приватних поїздок.

Окремий акцент був зроблений на інвестиціях. Зігмар Габріель вказав підприємцям на можливі проблеми із захистом їхніх вкладень у Туреччині, адже "верховенство права в країні паралізоване".

Всередині Німеччини проблемних моментів реакція Габріеля не викликала. Так, за даними останніх соцопитувань, понад 80% німців не вважають Туреччину демократичною державою й підтримують дії федерального уряду, зазначає YouGov.

ЗМІ зауважили, що його заява була погоджена з канцлеркою, а отже, відображає консенсус між поки що правлячими політичними силами. Підтримав голову МЗС і очільник німецьких "Зелених" Сем Оздемір, заявивши, що "Ердогану з його ідеями нема чого робити в Німеччині".

Позитивно заяву Зігмара Габріеля зустріли й представники турецької меншини.

Занепокоєння висловили лише в середовищі туристичного бізнесу, де побоюються потенційних втрат від зміни безпекового статусу Туреччини.

Негативна реакція на вислови голови МЗС ФРН з Анкари не забарилася. Зовнішньополітичне відомство Туреччини звинуватило Зігмара Габріеля у спробах втручання у внутрішні справи країни.

Речник турецького МЗС зазначив, що "офіційний Берлін прагне диктувати нашим судам те, які рішення вони мають приймати". Додатково в Анкарі наголосили, що не слід "змішувати добропорядних громадян з терористами" й зажадали від німецької сторони сприяння прогресу перемовин про безвізовий режим між Туреччиною та ЄС та поглиблення митного союзу.

21 липня ці ж тези підтвердив і сам президент Туреччини, заявивши, що не дозволить говорити з власною державою "мовою погроз". На думку Ердогана, "турецькі суди більш незалежні за німецькі, які дозволяють собі випускати на волю терористів".

Можливі наслідки

Досі Берліну, а головне – німецькому бізнесу, вдавалося зберігати економічні відносини із Анкарою, заплющуючи очі на політичні непорозуміння. Однак тепер німецька влада, здається, налаштована цілком серйозно.

Причиною цього є, однак, не лише арешт німецького громадянина, який займався правозахисною діяльністю.

ЗМІ вважають, що чи не провідним мотивом, який підштовхнув німецький уряд до жорсткої реакції на дії офіційної Анкари, став неформальний список німецьких компаній, нібито причетних до "фінансування тероризму в Туреччині". Існування такого списку не коментують у німецькому МВС, заперечують це і в адміністрації Ердогана. Однак, на думку медіа,

турецька влада прагне припинити діяльність в країні 650-700 німецьких фірм, звинувативши їх у підтримці опозиції та спонсоруванні тероризму.

Зрештою, низка оглядачів вважає, що ФРН занадто довго "мовчки ковтала" порушення прав людини й переслідування опозиції турецькою владою. Тепер же офіційний Берлін має нагоду довести власну відданість демократичним цінностям і правам людини.

Водночас говорити про концептуальний перегляд турецького напрямку німецької зовнішньої політики поки зарано. Хоча б з огляду на вересневі парламентські вибори.

Втім, нинішня криза у відносинах Берліна та Анкари вже має вплив на зовнішню політику ЄС.

25 липня турецька делегація, котра прибула до Брюсселя на перемовини щодо поглиблення митного союзу, отримала "холодний душ" у вигляді критики з боку єврокомісара з розширення й політики сусідства Йоганнеса Гана. Він засудив недемократичні дії уряду Туреччини й закликав до дотримання принципів верховенства права та прав людини.

Одночасно верховна представниця ЄС із закордонних справ Федеріка Могеріні зазначила, що євроспільнота в переговорах з офіційною Анкарою "не може концентруватися виключно на економічних питаннях".

У випадку подальшої ескалації

ситуація загрожує обернутися замороженням перемовин про вступ Туреччини до ЄС, що тривають з 1972 року.

Сам же ЄС, як не дивно, зацікавлений у рішучих діях щодо Туреччини. Це, зокрема, має продемонструвати іншим країнам-кандидатам важливість дотримання принципів демократії й поваги до прав людини.

Такі дії разом із потенційним прогресом в плані засудження суперечливого польського законодавства про судоустрій, дозволять ЄС, зрештою, уникнути закидів про "подвійні стандарти", якими він керується у відносинах з тими чи іншими державами.

Автор: Віктор Савінок,

аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка