Вже тиждень в Україні триває дискусія навколо одного твіта президента США. Одного, але потенційно вкрай небезпечного.

25 липня перший твіттер-президент світу Дональд Трамп у своєму мікроблозі оприлюднив заяву, яка вкотре актуалізувала в інформаційному порядку денному тему "українського втручання в американські вибори".

"Спроби України саботувати кампанію Трампа – "непомітна робота з просування Клінтон". І де ж розслідування, генпрокуроре?" – написав Трамп 25 липня о шостій ранку за вашингтонським часом.

Звісно, це не могло не сколихнути український політикум і спільноту. Українське посольство в Сполучених Штатах поспішило спростувати будь-які факти свого втручання в президентські вибори, але неприємний осад все ж залишився.

Заява президента США стала начебто черговим свідченням погіршення українсько-американських відносин. Крім того, факт втручання Росії в президентські вибори 2016 року Трамп прямо так і не підтвердив. А України, виходить, підтвердив?

Чи випливає з цього, що заява Трампа відображає певний новий тренд у зовнішній політиці Білого дому щодо саме України? Можна стверджувати: навряд чи.

Річ у тім, що твіт "про Україну" не з'явився сам по собі. Одразу ж після нього Трамп публікує ще два дописи з інтервалом у 7-10 хвилин.

"Генеральний прокурор Джеф Сешнс ДУЖЕ м’яко поставився до злочинів Клінтон (а там є й імейли, і сервер DNC [Національного комітету Демократичної партії]) і викривачів з [компанії] Intel!"

"Проблема в тому, що чинний голова ФБР і відповідальний за розслідування справи Клінтон Ендрю МакКейб отримав від Г[ілларі] 700 тисяч доларів для своєї дружини!"

Як бачимо, серія із трьох твітів, що вийшли приблизно в один і той самий час, об’єднані однією спільною рисою: вони всі так чи інакше згадують в негативному контексті суперницю Трампа на виборах 2016 року Гілларі Клінтон. І кожен із твітів дає начебто докази власне використання нею нечесних способів ведення передвиборчої боротьби.

Утім, для того, аби в цьому остаточно переконатися, варто згадати про ті внутрішньополітичні обставини, в яких виник і набув поширення твіт Трампа.

Задокументовані дії

За два тижні до цього, 10 липня, в інформаційний простір залетіла перша ластівка – провісниця розігрування "української карти" в американській політиці. І принесла її попутним вітром не хто інша, як тодішня заступниця прес-секретаря Білого дому Сара Сандерс.

"Якщо ви шукаєте приклад кампанії, що здійснювалася спільно з іншою країною чи закордонним джерелом, не треба далеко ходити: Національний комітет Демократичної партії насправді співпрацював з посольством України в питанні дослідження опозиції", – сказала Сандерс на брифінгу.

Крім того, речниця наголосила: "Це не звинувачення. Це задокументована дія, до якої вони вдалися. Наскільки я пам’ятаю, в жодного в цій кімнаті не виникало питань із цього приводу". До питання, хто і як їх "задокументував", ми ще повернемося.

Утім, ті ЗМІ, що використали заяву Сандерс для розгону #зради, чи то забули, чи то не помітили, що сказана вона була у відповідь на питання журналістів щодо ймовірного втручання у вибори Росії на тлі нещодавніх повідомлень американських мас-медіа про черговий поворот у "російській справі".

Почалося все із сумнозвісної публікації на CNN 22 червня, де йшлося про начебто зв’язки американського фінансиста, члена адміністрації Трампа Ентоні Скарамуччі (тепер – голови служби комунікацій Білого дому) з керівником Російського фонду прямих інвестицій Кирилом Дмитрієвим.

Фактичні неточності, допущені в статті, призвели до її зняття, а також звільнення журналіста, голови й редактора відділу розслідувань, причетних до публікації.

Але на початку липня The New York Times повідомила про інший, цього разу вже неспростовний факт імовірної участі російської сторони в американських виборах – зустріч у червні 2016 року, організовану між старшим сином Трампа, Дональдом-молодшим, його зятем Джаредом Кушнером і тодішнім главою передвиборчої кампанії 45-го президента США Полом Манафортом, сумнозвісно відомим в Україні через так звану "чорну бухгалтерію" Партії регіонів.

З російського боку там була присутня адвокат Наталія Весельницька, яка обіцяла надати інформацію про фінансування особами, пов’язаними з Росією, Національного комітету Демократичної партії США.

Утім, якщо вірити Трампу-молодшому, зустріч так нічим і не закінчилася. За його словами, це було ні що інше, як спроба вплинути на можливого президента Трампа щодо скасування так званого "закону Магнітського" від 2012 року, яким США запровадили санкції проти порушників прав людини з РФ, серед яких – низка впливових російських чиновників.

"Мені стало зрозуміло, що саме це й була дійсна мета всієї розмови, а заяви про потенційно корисну інформацію були приводом для зустрічі", – йдеться в заяві Трампа-молодшого щодо зустрічі.

Це не завадило сенатському комітету актуалізувати розслідування ймовірного втручання Росії в президентські вибори.

А це очевидно негативно вплинуло на позиції Трампа в США. Так, за результатами опитування, оприлюдненими в середині липня, рейтинг 45-го президента США встановив історичний антирекорд – 36% підтримки проти 58% незадоволених.

І Трамп вирішив вдатися до перевіреної стратегії – контратаки.

Український слід

Заяву Сандерс на прес-брифінгу від 10 липня, а також кандидата на посаду голови ФБР Крістофера Врея про готовність розслідувати зв’язок DNC з Україною, сказану ним на слуханні в Сенаті 12 липня, слід розглядати саме в цьому контексті.

То що ж це за "задокументована дія", що начебто підтверджує співпрацю українського посольства в США з командою Клінтон? Схоже, відповідь на це питання дає стаття в Politico від 11 січня цього року.

У статті йдеться про участь консультанта Демократичної партії Олександри Чалупи, доньки українських емігрантів, у розслідуванні зв’язків Манафорта з Росією. Вона розповіла про це послу України в США Валерію Чалому та одній з радниць посольства Оксані Шуляр у березні 2016 року, пише видання, посилаючись на розмову з Чалупою.

А після того, як стало відомо, що Трамп найняв Манафорта в якості голови передвиборчого штабу, Чалупа поділилася інформацією зі штабом Клінтон.

Ті в коментарях виданню не заперечили факту "обміну інформацією", однак заявили, що це була власна ініціатива Чалупи, та й документальних підтверджень вона їм не надала.

Далі автори публікації посилаються на слова колишнього працівника політичного відділу посольства Андрія Теліженка, який стверджує, що попри офіційні заперечення участі українського посольства в дослідженні зв’язків Манафорта (а отже, й Трампа) з Росією, Шуляр інструктувала всіх працівників збирати відповідну інформацію.

Оприлюднення в червні 2016 року НАБУ і народним депутатом Сергієм Лещенком інформації про "відкати" Манафорту за консультування ним команди Януковича, стверджується в статті Politico, цілком вписується в контекст цілеспрямованої антитрампівської кампанії. А оскільки, за словами Теліженка, Порошенко міг запобігти цьому, український уряд, хоч і потай, та все ж втручався в президентські вибори в США.

До цього додається згадування про відверту підтримку Гілларі Клінтон з боку офіційних осіб України.

Утім, уже на самому початку в публікації видання недвозначно стверджується: "Зусилля України мали свій вплив у передвиборчих перегонах, спричинивши відставку Манафорта й утвердивши думку про те, що кампанія Трампа була глибоко пов’язана з ворогом України на сході – Росією. Однак вони були набагато менш узгодженими і не так контролювалися з єдиного центру, як це було у випадку начебто зламу й розповсюдження електронного листування демократів Росією".

Крім того, переконливих доказів того, що розслідування "російського сліду" в кампанії Трампа здійснювалося із санкції уряду України, а не було, приміром, власною ініціативою посольства (якщо, звісно, воно взагалі велося), так і не було надано.

Та й головна фігурантка справи Олександра Чалупа на своїй сторінці у Facebook критично висловилася щодо подання її історії Politico, наголосивши, що Національний комітет Демократичної партії не давав їй вказівок щодо розслідування російських зв’язків кампанії Трампа, як і співпраці з посольством України в США.

Якщо ж закидати Україні те, що її посадовці публічно підтримували Клінтон, то тоді варто згадати, як на перемогу Трампа відреагували в ЄС.

Скажімо, тодішній президент Франції Франсуа Олланд сказав, що обрання Трампа "відкриває період невизначеності". Жорсткіше висловився Карл Більдт, колишній прем’єр-міністр Швеції, сказавши, що 2016 рік став роком "подвійної катастрофи" для Заходу (маючи на увазі, окрім перемоги Трампа, ще Brexit).

А ще у вересні 2016 року тодішній голова Європарламенту Мартін Шульц, що нині претендує на посаду канцлера в Німеччині, стверджував, що Трамп "буде проблемою не лише для ЄС, а й для цілого світу".

Медіа(не)скандал

Впливові американські ЗМІ вже відреагували як на заяви Сандерс, так і власне на твіт Трампа.

"На противагу заявам від захисників Трампа, самовільна спроба молодшого співробітника Демократичної партії отримати компромат на Манафорта від українців не порівнюється з цією інтригою [йдеться про зустріч Трампа-молодшого з російським адвокатом Весельницькою. – Прим.], – пише The Economist. –

Серед іншого, Україна не є ворожою державою. Це не лише посилює підозри щодо зустрічей за участі російських посадовців і радників Трампа, більшість із яких дивним чином забулися після того, як ті ж радники підписали заяви про нерозголошення чи дали свідчення в Конгресі. Це виглядає ще гірше як для Трампа, так і для Америки".

А The Washington Post на тлі заяви Трампа у своїй рубриці Fact Checker провела порівняння заяв щодо начебто спроб України і Росії втручатися у вибори і дійшла схожого висновку.

"У широкому розумінні історії видаються схожими, – пише видання. – Однак коли ви розбираєтеся в деталях, порівняння стають неможливими. Звісно, першою основною відмінністю є те, що Україна вважається союзником США, а Росія – супротивником".

По-друге, американська розвідка виявила факти чіткої координації російських дій під час виборів 2016 року, тоді як переконливих доказів такої ж координації щодо України не встановлено. Відрізняється і спосіб отримання інформації про начебто причетність обох країн до президентських перегонів у США: якщо Путін, стверджує The Washington Post, сам наказав російським хакерам зламати електронне листування демократів, то Чалупа діяла з власної ініціативи, а інформація про "відкати" Манафорту в Україні публікувалася як частина антикорупційного розслідування щодо колишньої влади і, отже, не є незаконно отриманою, підсумовує видання.

Тож навіть у разі, якщо розслідування щодо України таки розпочнеться (а підстави так вважати є), його результати навряд чи матимуть настільки велику вагу, як доведення факту втручання у вибори Росії: надто вже відрізняються реальні наслідки й контекст обох справ.

Натомість воно раз і назавжди ліквідує черговий предмет для спекуляцій і впливу на українсько-американські відносини.

А готовність посольства України до розслідування його ймовірного втручання у вибори в США, висловлена його очільником у середу, 26 липня, надсилає американському істеблішменту своєрідний сигнал: українська сторона виступає за прозорість та об’єктивність вивчення ситуації, що склалася. Що цілком вписується в демократичні ідеали, дотримання яких ми прагнемо.

Принцип кризових комунікацій стверджує, що в ситуації, коли з’являються перші ознаки кризи, головне завдання – якомога швидше подати власну позицію, аби задати фрейм, у межах якого вона надалі й сприйматиметься.

Українське політичне й медійне середовище, схоже, чергове випробування на міцність витримало.

Не можна сказати, що комунікація посольства чи МЗС була активною, однак у цій ситуації це є швидше позитивом, ніж негативом. Адже великої бурі з твіттер-склянки Трампа не роздмухували навіть у російському медійному середовищі, а провідні американські ЗМІ, як уже зазначалося, одразу стали на підтримку української позиції.

Тому в даній ситуації твіттер-повідомлення про невтручання української сторони в президентські вибори в США, а також заява про готовність до розслідування Валерія Чалого виглядають більш ніж достатніми.

Наскільки успішно в української сторони вийде скористатися іншим інформаційним приводом – оприлюдненням результатів розслідування як щодо України, так і щодо Росії, – покаже час.

Автор: Олег Павлюк,

для "Європейської правди"