Вибори під час революції: як президент нафтової Венесуели веде країну до катастрофи

У неділю 30 липня увага усіх світових ЗМІ була прикута до Венесуели, де проводилися оголошені президентом країни Ніколасом Мадуро вибори до Національних установчих зборів (Конституційної асамблеї).

На цей крок вже відреагували США, анонсувавши запровадження санкцій проти Венесуели. Під дію санкцій можуть потрапити нафтовий сектор країни та низка високопосадовців. 

Що ж це за голосування і чому світ так гостро реагує на нього? Рішення про скликання Конституційної асамблеї Мадуро оголосив на останньому першотравневому мітингу своїх прихильників. 

Сам президент покладає на ці збори великі надії, адже, за його задумом, саме Асамблея має напрацювати зміни до Конституції країни, надати президенту більше повноважень для подолання гострої політичної кризи, яка знекровлює країну вже кілька років і пік якої припав на весну-літо 2017-го.

Опозиція провокує владу

За останні півроку градус політичної напруги у Венесуелі невпинно зростає.

Минулого року підписи венесуельців під ініціативою імпічменту президенту влада відверто проігнорувала, затягуючи рішення, аж поки не сплив законний термін для його реалізації.

Остаточно зневірившись у можливості легально усунути Ніколаса Мадуро від влади, опозиція урізноманітнила свій арсенал методів боротьби з урядом і почала провокувати владу на жорсткі дії. Очевидно, її мета полягала у приверненні більшої уваги світових та регіональних лідерів, і в першу чергу - новообраного президента США Дональда Трампа, до критичної ситуації у Венесуелі.

Так, ще 9 січня 2017 року депутати Національних зборів, де більшість становлять представники опозиції, в односторонньому порядку проголосували за імпічмент президенту. Вони послались на статтю Конституції, відповідно до якої президент може бути усунений від влади, якщо він не виконує своїх обов’язків і таким чином вважається таким, що "залишив посаду".

Парламентарії наполягали, що неспроможність Мадуро подолати існуючу економічну кризу, його бездіяльність можна вважати таким випадком, втім, жодних правових наслідків ця ініціатива не мала, оскільки Верховний суд Венесуели її заблокував.

Попри негативне рішення, опозиціонери, схоже, досягли своєї прихованої мети: вони справді роздратували владу та спровокували її на силові дії.

Наприкінці березня Верховний суд спробував взяти реванш та позбавити опозиційний парламент його повноважень, перебравши законодавчі функції на себе і надавши президенту право "діяти в обхід парламенту". Приводом для цього рішення стало загострення ситуації довкола визнання депутатських повноважень трьох членів парламенту від опозиції, вибори яких Верховний суд вважав нелегітимними через наявні у нього докази фальсифікації результатів голосування.

При цьому рішення Верховного суду засудила генеральний прокурор країни, заявивши, що його спроба перебрати на себе повноваження парламенту є прямим порушенням конституційного ладу.

Конфлікт між самими владними інституціями став свідченням глибокого політичного розколу в суспільстві.

Війна на вулицях 

І хоча незабаром Верховний суд скасував своє рішення, все ж маховик насилля було запущено: від початку квітня на вулиці вийшли як противники, так і прихильники президента Мадуро. Особливо гострими вуличні протести стали в Каракасі, де їхнім епіцентром стали заможні східні райони столиці, та кількох штатах, де виборні посади губернаторів мають представники опозиційних сил.

Тактика протестувальників, прибічників опозиції, спершу включала лише масові маніфестації з вимогою усунення від влади Ніколаса Мадуро та блокування важливих транспортних магістралей як у регіонах, так і в ключових населених пунктах.

Втім, дуже швидко протести набули нецивілізованих форм: вулиці захопила хвиля насильства з використанням каміння, "коктейлів Молотова", руйнуванням публічної інфраструктури населених пунктів. Як наслідок,

станом на кінець липня під час кількамісячних протестів, за неофіційними даними, загинуло вже близько ста осіб і понад тисячу отримали різні ушкодження.

Зараз важко встановити, хто першим "розпочав війну", але відомо, що Венесуела є одним зі світових лідерів за кількістю насильницьких смертей на вулицях міст, причому найбільш небезпечним визнано Каракас (понад 130 насильницьких смертей на 100 тис. осіб).

У Венесуелі діє парамілітарна молодіжна організація "Молодь Об’єднаної Соціалістичної партії". Спершу її члени ставили собі за мету "вивчати чавізм, поширювати ідеї боліваріанської революції, здійснювати суспільний контроль, бути авангардом партії". Однак після погіршення економічної ситуації, запровадження карткової системи, спричинених нею голодних бунтів, чавістська молодь перейшла до погромів та вуличного терору, а члени організації не раз калічили представників опозиції у вуличних зіткненнях, не гребуючи навіть вбивствами.

Точної статистики щодо потерпілих від їхнього свавілля у Венесуелі наразі немає, втім, за наявними даними, у країні за час перебування чавесистів при владі зникло близько 240 тис. осіб.

"350. Свобода"

Наступну фазу загострення протистояння між опозицією та владою пов’язують з інцидентом із Оскаром Пересом.

27 червня колишній офіцер елітного силового підрозділу викрав поліцейський гвинтокрил та закидав будівлю Верховного суду гранатами, хоча вони так і не вибухнули. При цьому на борту гелікоптера було прикріплено плакат із надписом "350. Свобода", очевидно, як натяк на статтю 350 Конституції, відповідно до якої народ має право не коритися владі, якщо та порушує громадянські права та демократичні цінності.

У поширеному відеозверненні Перес вимагав відставки Мадуро та проведення виборів і пояснив, що він належить до певної "коаліції військових, поліцейських та цивільних осіб", які хоч і не належать до жодної (!) політичної сили, але будучи патріотами, вони готові провести наземну та повітряну операцію задля того, аби "повернути владу народу та відновити конституційний лад".

Зовні здається, що реакція влади на цю подію була негайною та рішучою: виступаючи на державному телебаченні, Ніколас Мадуро назвав інцидент "терористичною атакою". Втім, показово, що у місті, де у зв’язку з протестами скупчено велику кількість силовиків, у світлу пору доби, так і не знайшли "терористів", які полишили гвинтокрил на даху одного з будинків.

Та й у подальшому, попри неодноразові заяви влади щодо організації повномасштабного пошуку Переса та його "поплічників" по всій країні, сам він неодноразово з’являвся на мітингах у Каракасі, причому навіть не приховуючи обличчя перед націленими на нього камерами.

"Фактор Переса", і з цим погоджується багато експертів, по суті, "розв’язав владі руки". І хоча вона ще не вдавалася до жорстких силових заходів, втім, можна говорити про істотну активізацію провладних сил.

Прибічники Мадуро, які раніше проявляли себе в основному на невеликих добре організованих мітингах та зібраннях, під час яких виступи представників влади та провладних громадських активістів часто переривалися співами і танцями, також вдалися до силових методів.

5 липня група озброєних петардами, палицями і камінням людей вдерлася до будівлі Національних зборів в момент, коли там проходило урочисте засідання з нагоди відзначення Дня незалежності країни. При цьому для участі в урочистостях прибув не президент, як природно було б очікувати, а віце-президент Тарек ель-Айссамі, відомий своїми жорсткими висловлюваннями на адресу опозиції.

Під час штурханини у парламенті зазнали тілесних ушкоджень кілька опозиційних депутатів.

Показово, що викликані сили правопорядку щільним кільцем оточили будівлю парламенту, пояснюючи свої дії піклуванням про "безпеку депутатів" та охороною від "розлюченого натовпу" чавесистів, який начебто чатував на них на вулиці.

Однак їхні дії опозиція розцінила як "блокування", а найбільш радикальні наголошували, що парламент, по суті, на кілька годин опинився в заручниках у силовиків, які в такий спосіб прагнули у відповідь спровокувати силові дії з боку прибічників опозиції.

Вибори як найбільша провокація

Втім, найбільшою провокацією з боку влади стало учорашнє проведення нею виборів до Національних установчих зборів.

Рейтинг довіри до президента сьогодні - на рівні 20%. Тож Мадуро, маючи низький рівень підтримки серед венесуельців, очевидно, не може розраховувати, що на наступних виборах населення і надалі підтримає курс на "соціалізм ХХІ століття", який себе не виправдав.

Виходом для нього може стати внесення змін до Конституції. Так він не тільки отримає більше повноважень, а можливо, і право на довше перебування при владі.

Згідно з проектом реформування політичної системи країни, більше ніж дві третини (364 члени) нового органу будуть обрані не за партійними списками, а за так званим "територіальним принципом", причому

вага голосу мешканця малозаселених сільських регіонів, які традиційно голосують на підтримку влади, буде більшою, ніж мешканців міст, котрі, як показали останні протести, тримають сторону опозиції.

173 людини будуть обрані за так званим "секторальним" принципом, тобто як представники від різних категорій "трудящого люду", зокрема, 5 представників бізнесу, 8 фермерів та рибалок, 5 людей із обмеженими можливостями, 24 студенти, 79 трудящих, 24 представники від комунальних рад та 28 пенсіонерів.

Як наголосив сам Мадуро, новообраний орган буде представляти трудящих, а не представників великого бізнесу, як опозиційні політичні партії. Саме тому "Блок демократичної єдності", який об’єднує опозиційні партії, відмовився брати участь у цьому голосуванні. Інша частина суспільства, прихильники чинної влади, вважають, що скликання Національних установчих зборів встановить справжній баланс влади в країні, забезпечивши принцип рівноваги між різними її гілками.

Світові ЗМІ з цього приводу наводили його слова: "Чи то дощ, чи грім, чи блискавка, Конституційна асамблея відбудеться". 

Не зупинили Мадуро в його прагненні провести вибори ані позиція США, які 26 липня ухвалили нові санкції, та Євросоюзу, ані гостра реакція деяких регіональних лідерів, ані дві хвилі загальнонаціонального страйку, ініційованого опозицією 20 та 26-27 липня.

Вибори до Національних установчих зборів у Венесуелі відбулися, опозиція їх бойкотувала. Як результат, дані щодо явки виборців істотно різняться. Так,

влада оприлюднила дані щодо участі 40% виборців, опозиція наводить інші цифри: за її підрахунками, участь у голосуванні могли узяти лише не більше 15%. 

Курйозний випадок стався із самим Мадуро, який зміг проголосувати лишень з другої спроби, бо електронний пристрій не зміг одразу розпізнати ідентифікаційну карту президента, повідомивши, що такого виборця не існує.

Але на вулицях ситуація була більш драматичною. І хоча влада заборонила проведення будь-який протестних заходів із 28 липня по 1 серпня, погрожуючи порушникам виборчого процесу ув’язненням на термін від 5 до 10 років, вони не пройшли мирно.

Так, повідомлялося про вбивства 15 людей, серед перших загиблих виявився лідер молодіжного крила однієї з опозиційних партій та один із кандидатів до Асамблеї, а чи не найбільш моторошним відеокадром став вибух саморобного пристрою на одній із вулиць Каракаса під час руху мотоколони поліцейських.

Причому активну участь у "захисті права на голосування" та зіткненнях з опозиційними протестувальниками взяли якраз загони цивільної оборони, вишколені на загальнонаціональних навчаннях "Zamora 200", про що, не приховуючи, повідомляли їхні лідери.

На шляху до ізоляції

Хоча Мадуро пообіцяв провести "консультативний референдум" зі схвалення напрацьованих новообраним органом змін до Конституції, все ж є сумнів, чи не затягне він цей процес, як це сталося у 2016 році з референдумом з питання про мандат президента.

Зараз він може послатися на кілька чинників, які унеможливлять цей процес, зокрема, постійну дестабілізацію з боку опозиції та потенційну загрозу військового перевороту, адже сам чудово розуміє, що молодший офіцерський склад та рядові втомилися від постійного психологічного стресу, загрози судового переслідування за вбивство протестувальників з необережності з метою самозахисту (такий прецедент вже мав місце в червні 2017 року) та постійних продовольчих проблем. А вище офіцерство незадоволене проведеними на початку цього літа кадровими перестановками.

Втім, скликання Національних установчих зборів та потенційні зміни до Конституції самі по собі можуть істотно зашкодити позиціям чавесистів. І Уго Чавес, і Ніколас Мадуро прийшли до влади, обстоюючи один із базових принципів Боліваріанської моделі: верховенство народу та демократичні принципи управління країною.

Частина суспільства, яку уособлює опозиція, вбачає у скликанні Національних зборів нехтування цим принципом з боку влади, посилаючись на процедуру виборів до неї.

Вже не забарилася й перша міжнародна реакція на події у Венесуелі.

Зокрема, Мексика, Колумбія та Аргентина не визнають результатів провладного голосування. Перу, яке раніше відкликало свого посла з Каракаса, ініціює скликання на 8 серпня зустрічі країн регіону. А міністр закордонних справ Парагваю наголосив, що Венесуелу можуть виключити з регіонального торгового блоку "Меркосур" (з кінця 2016 року її членство в цій організації призупинено) за руйнування демократичної системи та правової держави.

Сполучені Штати висловились за подальше розширення санкцій як проти окремих осіб, так і, можливо, під них може потрапити державна нафтова компанія PDVSA (Petróleos de Venezuela, Sociedad Anonima).

Втім, ці заяви є лише черговими кроками на шляху, який, схоже, обрала нинішня влада, шляху міжнародної ізоляції країни. 

Автор: Наталія Шевченко,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"