Гра на межі ворожнечі: як Угорщина радикалізує суспільство для перемоги чинної влади

Загроза закриття Центральноєвропейського університету та стотисячні протести у відповідь, випади на адресу Джорджа Сороса, процес Єврокомісії проти Угорщини, постійні загравання з Кремлем, закриття головної опозиційної газети Népszabadság... А на минулих вихідних з'явився ще один приклад: Угорщина демонстративно відкликала свого посла з Гааги через критику Нідерландами дій уряду Орбана.

За останніми новинами з Будапешта може навіть складатися враження, що нинішнє керівництво цієї країни якщо не цілком втратило глузд, то точно зрадило європейським цінностям і мавпує кремлівську Росію. Та на щастя, говорити про це завчасно.

Насправді йдеться про хай і вкрай ризиковану, але прагматичну і добре осмислену політичну гру.

За допомогою саме таких дій та таких новин прем'єр-міністр Віктор Орбан разом зі своєю партією "Фідес-ХДНП" (Fidesz-KDNP) готується в квітні 2018 року втретє поспіль перемогти на парламентських виборах та очолити уряд.

І тим самим ще на чотири роки зберегти фактично одноосібну владу в Угорщині.

Як і чому Орбан уже переміг

Попередні парламентські вибори в Угорщині, які пройшли у квітні 2014-го, мали рекордно низьку явку, лише трошки більше 61%, а це близько 5 мільйонів виборців, що на 4% менше, ніж у 2010 році.

І це при тому, що на парламентських виборах 2014 року було вперше дозволено голосувати закордонним угорцям. У тому числі завдяки їх голосам у 2014-му блок "Фідес-ХДНП" зміг компенсувати втрати всередині країни та вдруге поспіль здобути на виборах хоч і хитку, але конституційну більшість – 133 з 199 місць у парламенті.

Є всі підстави очікувати, що на виборах у квітні 2018 року явка може бути ще нижчою, і це буде серйозним викликом для Орбана. Адже відсутність альтернативи правлячій команді, яка керує країною вже сім років, генерує втому у виборців.

Крім того, як би не старався Віктор Орбан з командою, але протестний електорат в Угорщині досі доволі значний, і він точно на вибори піде, щоб проголосувати за кого завгодно, аби тільки проти "Фідес".

Щоб мобілізувати свій електорат і втретє отримати конституційну більшість в угорському парламенті, сьогодні Орбану вже точно недостатньо чудових ораторських здібностей.

Вже не спрацюють обіцянки про світле майбутнє. Економічних здобутків у нинішнього уряду, які можна було використати як аргумент для виборців, обмаль.

Залишається перетворити власних виборців – провладних і проурядових – на протестний електорат.

А це можливо зробити лише знайшовши або створивши ворогів, які загрожують нинішній Угорщині, щоб очолити проти них світоглядну війну. А тим самим – зачепити угорців за живе та закликати їх стати разом із собою на захист батьківщини.

Вихід із ситуації знайшовся у 2015 році. Два роки тому Угорщина ледь не найбільше в ЄС відчула на собі міграційну кризу. Для угорського суспільства ця криза затьмарила усі інші економічні та соціальні негаразди.

Для уряду Віктора Орбана хвиля міграції стала справжнім викликом, який співпав зі стрімким зростанням рейтингу проросійських праворадикалів з "Йоббік" (Jobbik) та просіданням рейтингу "Фідес-ХДНП" після беззаперечної перемоги на парламентських виборах у квітні 2014 року. І це насправді велика проблема Угорщини, коли на тлі радикалізації правлячого блоку його найближчим конкурентом є ще більш радикальна політична сила.

Тенденція була така, що рейтинг "Йоббік" стабільно зростав - якщо на виборах у квітні 2014 року за радикалів проголосувало 20,2% виборців, то у березні 2015-го, за даними Ipsos, це були готові зробити вже 28% угорців. Натомість у рейтингу "Фідес-ХДНП" була зворотна тенденція: падіння з 45% до 37%. Міграційна криза, пік якої припав саме на цей рік, могла повністю змінити політичний ландшафт Угорщини на користь праворадикалів.

Однак Віктор Орбан до кінця 2016 року не те щоби впорався з міграційним викликом, але на 100% зміг перетворити його на власний козир.

Жорстка політика угорського уряду щодо мігрантів (спорудження парканів і спецтаборів на кордонах, протести проти міграційних квот Брюсселя, ініціювання референдуму на цю тему тощо) дозволила не тільки стабілізувати ситуацію в Угорщині, а й повернути правлячій коаліції беззаперечне електоральне лідерство.

Так, Орбан і його політика стали ще більше радикальними. Втім, угорське суспільство чекало саме таких дій, тому підтримує і схвалює їх і досі.

Приборканий ворог

Ще у 2015 році, коли рейтинг праворадикалів стрімко зростав, правляча команда розгорнула окрему кампанію з дискредитації партії "Йоббік", серцевиною якої стала справа опального депутата Європарламенту Бейли Ковача.

Його офіційно запідозрили в шпигунстві на користь Росії, і цю справу розслідують досі, особливо не поспішаючи.

Завдяки цьому Віктор Орбан ще й домігся наразі того, що на тлі його постійних загравань з Володимиром Путіним не він, а саме "Йоббік" сприймається переважною більшістю угорців як головний агент Кремля. А він же, мовляв, змушений вести тісний діалог з Москвою лише виключно заради національних інтересів Угорщини. 

Саме з "Йоббік" у "Фідес-ХДНП" сьогодні найгостріше публічне протистояння. І це не випадково, бо обидві партії працюють в одній електоральній ніші.

Найбільш гучні сутички останнього часу – війна бордів.

Усе закінчилося тим, що парламент вніс поправки до закону, посиливши правила розміщення політичної реклами, а фактично це передбачало демонтаж скандальних бордів від "Йоббік".

Аналогічно, в ручному режимі, влада надалі монополізує медіапростір Угорщини: потрібні видання раптово купують люди, вкрай наближені до правлячої команди. Так сталося ще у жовтні минулого року з опозиційною газетою Népszabadság, яку на тлі начебто збитковості взялися реформувати нові власники і раптово закрили. Тоді на знак протесту в Будапешті навіть пройшов мітинг. Але такими мітингами угорську владу вже не налякаєш.

Саме завдяки потужному лояльному медіаресурсу Віктор Орбан формує вигідний для себе порядок денний в країні та заграє з виборцями. Від імені всієї Угорщини він гучно заявляє на всю Європу, що мультикультуралізм не виправдав себе і ЄС має від цієї політики відмовитися, інакше його чекає крах, породжений міграційною кризою.

Втім, за логікою Орбана, мігранти – це ворог, якого він вже переміг. Відтак, потрібні нові вороги.

Два нових вороги

Усе почалося наприкінці березня цього року з кампанії проти Центральноєвропейського університету.

Блискавично було ухвалено зміни до закону про вищу освіту, які оперативно підписав президент Янош Адер попри протести на вулицях і нищівну критику з усіх сторін – ЄС, США, угорської опозиції, громадськості. Тоді здавалося, що уряд Орбана перегнув палку, і вони це розуміють.

Але коли згодом дійшло до прямих звинувачень на адресу Джорджа Сороса, то здавалося, що йдеться про якусь особисту образу. Або про спробу позагравати з новою адміністрацією Дональда Трампа, яка воює на знищення з демократами.

Усе це виглядало вкрай дивно, бо особисто Віктор Орбан на старті своєї політичної кар’єри отримав стипендію від Фонду Сороса на навчання у Великій Британії.

Хай там як, але дуже швидко саме Сорос був "призначений" особисто Орбаном і його оточенням головним ідеологом мультикультуралізму в Європі та Угорщині, а отже, ворогом №1.

Відтак, сьогодні Сороса "ліплять" всюди, звідки лунає критика на адресу угорської влади. Останній приклад: у відповідь на зауваження щодо закону про вищу освіту з боку Венеціанської комісії у Орбана заявили, що там працюють люди Сороса, які й стоять за цим негативним висновком.

Ворогом №2 оголошено брюссельську бюрократію. Це вже давній і дуже зручний ворог Віктора Орбана - на тлі кризових процесів, які переживає ЄС, Будапешт вже давно зробив Брюссель крайнім у багатьох питаннях.

З 2015 року команда Орбана переклала саме на Брюссель відповідальність за міграційну кризу, мовляв, євробюрократи прагнуть заселити всю Угорщину мігрантами та ледь не перетворити країну на санітарну зону.

Саме своєю позицією щодо мігрантів Орбан пояснює новий процес проти Угорщини з боку Єврокомісії, який почався через квоти на мігрантів та закон про вищу освіту.

Та примітно, що коли в суперечках з ЄС починає пахнути смаженим, офіційний Будапешт відразу починає запевняти у своїй вірності Європейському Союзу, наголошуючи на власному баченні майбутнього ЄС не як "великого котла народів", а як союзу національних держав.

Так було і в 2012 році зі згаданими конституційними змінами в Угорщині, і в 2016-му, коли спершу Орбан грізно ініціював референдум, який мав би дозволити йому не виконувати вимоги ЄС щодо квот на мігрантів, а тоді це волевиявлення уряд майстерно провалив.

Не виключено, що так буде й у питанні щодо закону про вищу освіту. Видається так, що команда Віктора Орбана може відмовитися від нього, аби уникнути реальних санкцій з боку ЄС і випустити пару всередині країни. 

Водночас негативне ставлення до керівництва ЄС не гірше впливає на мотивацію угорських виборців, ніж загроза перед ворогом №1. Більше того, віднедавна у Орбана почали заявляти, що міграційне лобі в ЄС – це також люди Джорджа Сороса, тобто виходить, що два вороги Угорщини діють спільно.

Ставка на діаспору

Усі ці вороги та фобії гарно вписуються у модель сучасної Угорщини як новітньої національної держави. Вона детальніше вже описувалася у статті "Що ховається за ідеєю автономії угорців? Ризики та можливості для України".

Якщо коротко, то ця модель передбачає хай не територіальне, але політичне та емоційне відновлення Великої Угорщини в межах до Тріанонського договору 1920 року, який на офіційному рівні визнаний найбільшою трагедією сучасної угорської нації.

Цій справі Віктор Орбан приділив чимало часу й зусиль за останні сім років, бо це ще й гарантія отримати додатковий абсолютно лояльний електорат. На виборах 2014 року йшлося про 230 тисяч закордонних угорців, з яких проголосувало лише 128 тисяч, переважна більшість з яких віддала свої голоси за партію влади. 

Відтак, можемо припустити, що у квітні 2018 року Орбан розраховує на додатковий потенційний електорат до 300 тисяч закордонних угорців. А це потенційно – близько 5% голосів, які мають забезпечити перемогу.

Серед них – й українські угорці. На місцевих виборах в Україні 2015 року вперше дві угорські організації – КМКС (KMKSZ, Товариство угорської культури Закарпаття) і УМДС (UMDSZ, Демократична спілка угорців України) – йшли в обласну раду єдиним списком, набравши близько 40 тисяч голосів. Якщо врахувати, що частину угорського електорату тоді "відкусила" партія "Єдиний центр" Віктора Балоги, який давно працює з угорською нацменшиною, а також президентська "Солідарність", то ми можемо якраз говорити про електорат до 50 тисяч виборців.

До чого слід готуватися Україні? До візитів угорських політиків на Закарпаття: чим ближче до дня голосування, тим частіше вони приїжджатимуть і агітуватимуть. 

Україні також слід готуватися до закидів з боку окремих угорських політиків, мовляв, права угорської спільноти намагаються обмежити, згадають і Притисянський виборчий округ, який існував у 1990-ті, і проекти змін до закону про мови, і питання подвійного громадянства та права на політично-культурну автономію.

І нарешті – зважати на те, що угорська тема вже стала новим інструментом російських спецслужб для розкачування ситуації на Закарпатті. 

Разом з тим, окрім загроз, виборча кампанія в Угорщині може створити для України ряд можливостей.

Уряд Орбана в односторонньому порядку шукає проекти на Закарпатті, які б для нього означали більше, ніж просто інвестиції, і відповідали ідеї єдності угорської нації.

Один з таких проектів – дуже вигідний кредит на 50 мільйонів євро на побудову окружної навколо Берегова з продовженням дороги до Мукачева, яка має об’єднати міжнародний транспортний коридор М3 з трасою Київ – Чоп. Сьогодні це один з найбільших інфраструктурних проектів України, надважливий для всієї держави, а не тільки для Закарпаття. 

Ще один схожий проект, але дрібніший – це відкриття нового контрольно-пропускного пункту "Надьгодош – Велика Паладь", де в експериментальному режимі планують запровадити спільний паспортний і митний контроль. Пункти пропуску мають запустити наступного року. Угорська сторона робитиме усе можливе, аби це сталося до квітня.

Та якби українська сторона зайняла більш проактивну позицію, то можна було б встигнути реалізувати ще кілька вкрай важливих для України проектів, про які угорці не втомлюються згадувати.

Йдеться про запуску інтерсіті "Будапешт – Мукачево", з продовженням його до Львова після запуску Бескидського тунелю. Для втілення цього проекту потрібно вкрай мало: політична воля і модернізація від 2 до 10 км залізниці під Мукачевом. Сам потяг готова надати угорська сторона. Однак реалізація цієї ідеї досі затягується.

Ще один проект – це відновлення одного із закарпатських аеропортів, у Мукачеві або Ужгороді, як хабу для угорського лоукостера Wizz Air. Подібні вже створені в радіусі 150 км від Закарпаття – в словацькому Кошице та угорському Дебрецені. Угорська сторона не раз заявляла про свій інтерес та готовність серйозно говорити на цю тему.

Автор: Дмитро Тужанський,

політичний оглядач,

для "Європейської правди"