Хімічний гігант і свіже повітря: чим Людвігсхафен відрізняється від Запоріжжя

"Європейська правда" продовжує проект підтримки регіональних ЗМІ, що хочуть висвітлювати тематику ЄС. 

Ми републікуємо деякі матеріали, що вийшли у регіональних медіа у співпраці з ЄвроПравдою та за фінансової підтримки Євросоюзу. До вашої уваги – стаття наших партнерів у Запоріжжі, Радіо "Максимум", кореспондент якого нещодавно відвідала Німеччину.

* * * * *

Чи може індустріальне місто бути екологічно безпечним для проживання?

Для Запоріжжя це – питання життя.

Статистика шокує: за кількістю шкідливих викидів місто в трійці найнебезпечніших в Україні. Підтвердження тому – кількість онкохворих і середня тривалість життя містян.

Практично щодня фіксується перевищення шкідливих речовин у повітрі в кілька разів від допустимої норми. Це кілограми і тонни важких металів, сполук азоту, хлору, фенолу та інших речовин на одну людину щороку, щодоби, щохвилини.

Страшно. Але поки що громадяни лише обурюються, а влада обіцяє "щось зробити".

Невже промислова діяльність несумісна зі здоровим життям людини?

Екологічний брат Запоріжжя

Ми шукали в Євросоюзі місто з таким самим екологічним навантаженням, як у Запоріжжі – щоб усвідомити безнадійність нашої ситуації або знайти вирішення екологічних проблем.

Знайшли.

Це німецький Людвігсхафен, багато в чому схожий на Запоріжжя.

Перший побудований на березі Рейну, другий – на Дніпрі. Після початку військових дій на Сході України ми прийняли десятки тисяч переселенців – у Людвігсхафені 40% жителів мають міграційне походження. За останні роки зросла кількість біженців – для них облаштовано наметові містечка.

Примітно, що обидва міста стали прототипами для художніх творів Олексія Толстого.

У романі "Ходіння по муках" автор описав події 1920 року, коли на півдні Запорізької області зосереджувалися сили Червоної Армії для штурму Перекопського перешийка з метою взяти Крим.

У книзі "Гіперболоїд інженера Гаріна" Толстой описує катастрофу в Людвігсхафене – тоді стався вибух на хімічному заводі. Про масштаби тієї техногенної аварії говорять цифри: з 1000 будівель у місті було зруйновано 800, глибина воронки вибуху – 20 метрів, поїзди були скинуті з рейок у радіусі 70 км, звук вибуху чули за 300 км, жертвами стали понад 500 осіб, тисячі потерпілих.

Але головна схожість українського і німецького міст – промисловість.

У Запоріжжі – понад 200 великих підприємств.

А Людвігсхафен називають світовою хімічною столицею – саме тут розташований найбільший хімічний концерн на планеті – BASF. Є також машинобудівні та металургійні заводи.

Хімічний гігант. Дихаємо глибше

Якого кольору смог у Людвігсхафені? Зізнаюся, саме з такою думкою ми їхали до цього промислового міста на південному заході Німеччини.

Адже BASF тут – головний роботодавець, наповнювач бюджету і, як можна очікувати, забруднювач довкілля. Це ж масштабне виробництво аміаку, азотних добрив, хлору, сірчаної кислоти, поліамідів, полівінілхлориду. Знайомі назви отруйних речовин для запорожців... Наші екологи стверджують, що тільки сірчаної кислоти у водойми міста скидають по 75 тисяч тонн на рік. В цілому ж у річки регіону потрапляє до 950 млн кубометрів шкідливих речовин – найвищий показник по Україні.

Це у нас. Що ж тоді відбувається у світовій хімічній столиці – Людвігсхафені, де розташовано близько 400 цехів?!

Тут яскрава зелень, на газонах і просто на тротуарах вулиць сидить молодь у світлому одязі (заради експерименту пробуйте сісти на тротуар у Запоріжжі).

Немає ні смогу, ні характерних запахів, ні диму з труб, ні нальоту на підвіконнях. Нічого, що могло б вказати на присутність небезпечних заводів і найбільшого на планеті хімічного концерну.

"Система безпеки – це перше, що мене вразило у Людвігсхафені, – розповідає українка Валентина Собецька, мешканка міста. – Вперше я почула сирену восени минулого року. За нею одразу прийшли SOS-повідомлення по інтернету, СМС на телефон, екстрені включення по телебаченню".

Якщо ви без телефону, все одно будете в курсі того, що відбувається. Оповіщення йде через водіїв громадського транспорту, попередження розсилаються автомобілістам на прилеглих трасах і при цьому пропонуються маршрути об'їзду.

Сирена спрацювала тоді через пожежу в порту на майданчику, де вивантажували продукцію BASF. Людей просили залишатися вдома, закрити вікна, двері. Це надзвичайна ситуація.

Інформувати про все, що відбувається, а не приховувати проблеми – правило концерну. Адже люди бояться і не довіряють, коли не знають.

Щоб змінити ставлення суспільства до хімічної промисловості, концерн йде на діалог з екологами, мешканцями міста, споживачами. Постійно інформує, що робиться для вирішення екологічних проблем, як безпечно використовувати хімічну продукцію, влаштовує дні відкритих дверей у найзакритіших цехах.

Витрати на зменшення викидів складають мільярди євро.

Моніторинг стану довкілля автоматизований настільки, що приховати дані про викиди неможливо.

Водночас в Україні немає повномасштабної вичерпної інформації щодо забруднення води, повітря, грунту. Українські екологи визнають недосконалість законів і нездатність екослужби впливати на забруднювачів.

Повертаємося до Німеччини...

"Воду ми п'ємо з-під крана. Вона часто чистіша за бутильовану, адже контролюється щодня, – розповідає Валентина Собецька. – У місті стоять детектори для контролю за повітрям. Зверніть увагу, немає навіть загазованості від машин".

Це правда. Усі нові автомобільні дороги організовані так, щоб транзитний транспорт не проїжджав через житлові райони. Місту не потрібні зайві вихлопні гази – це позиція влади, бізнесу.

Про екологічну безпеку свого міста турбуються самі мешканці. Екологічна свідомість місцевих жителів настільки висока, що вони відмовляються від власних авто на користь велосипедів. Їх у Людвігсхафені я бачила більше, ніж у найбільших німецьких мегаполісах. 

BASF більше 150 років тому проводив перші експерименти щодо впливу добрив на рослини. А в 1980-х роках першим публічно визнав необхідність змінювати ставлення до природи. Це означає, що крім отримання економічної вигоди, світовий лідер хімічної індустрії робить усе можливе для захисту навколишнього середовища.

Дбайливе ставлення до довкілля полягає не лише в очисних спорудах. Головне – використання відновлюваної й екологічно чистої сировини.

Екологічний імідж України затягнуло димом. Асоціація розвіє?

Німеччина та Україна колись мали однакові еко-проблеми.

Тепер же Німеччина, як і весь Європейський Союз, регулярно знижує ліміти на основні джерела забруднення повітря. Зокрема, це стосується скорочення викидів двоокису сірки, азоту, неметанових летких органічних сполук, аміаку.

На Україну ці правила не поширюються. Наша країна поки навіть законодавчо не затвердила європейські стандарти і норми у сфері охорони довкілля.

А вони містять гіперважливий пункт – введення європейського принципу "забруднювач платить".

Потрібно посилити відповідальність за викиди – це сприяє очищенню повітря, грунту, води.

Угода про асоціацію України і ЄС передбачає масштабні перетворення: від автоматизованого моніторингу забруднення навколишнього середовища, найсуворіших лімітів на шкідливі викиди, негайного реагування на порушників, модернізацію промисловості до якісної зміни стану довкілля.

Втілення європейської екологічної політики в Україні обіцяє бути тривалим і складним.

Зрозуміло, що парламентаріям, голосуючи за взяті зобов'язання, доведеться "наступати" на власний бізнес і бізнес друзів-олігархів, а потім і місцева влада зобов'язана буде змусити забруднювачів (тобто промисловість, на якій тримається місто) відповідати за законом. Зараз такий сценарій складно уявити в Запоріжжі, де ключові чиновники – це ставленики головного заводу-забруднювача.

Але і Запоріжжя має шанс на екологічне оздоровлення тільки в довгостроковій перспективі.

Навіть якщо відповідні закони ухвалять найближчим часом, технічна реалізація займе до 18 років (терміни прописані в самих директивах, які ми зобов'язані запровадити згідно з Угодою про асоціацію). За ці роки народяться і закінчать школу нові покоління запорожців. Хочеться, щоб вони побачили іншу реальність, але для цього треба діяти вже сьогодні.

Гадаєте, запорізькі заводи не можуть працювати, як BASF? Та вони просто не хочуть.

Поки що не хочуть.