Набуття чинності Угодою про асоціацію з ЄС (УА) довгий час було ключовою метою української влади та суспільства. Тепер, коли мети досягнуто, настав час думати, що робити далі.

Три останні роки показали, що Україна бачить (і активно використовує) два шляхи подальшої євроінтеграції – розвинути економіку і бізнес за європейським зразком і вступити до ЄС. Наразі ми кульгаємо обома цими шляхами. В тому числі – через брак належної бюрократичної роботи.

Спочатку про бізнес.

Зараз торгівля з країнами Євросоюзу становить 41,1% від загального обсягу зовнішньої торгівлі товарами, а за перше півріччя 2017 року експорт товарів і послуг до ЄС зріс на 22,8% порівняно з аналогічним періодом 2016 року і склав $9,4 млрд.

Це означає, що український бізнес вже має чималий зиск від скасування мит, яке почало діяти ще з квітня 2014 року, і вийшов з провалля в обсягах торгівлі з ЄС, яке ми мали два роки тому. Чинників падіння тоді було багато – і війна, і болісне оздоровлення фінансового ринку, і коливання цін на сировинних ринках...

Та найважливіше те, що зрештою на ринок ЄС вийшли ті виробники, які раніше були орієнтовані на Росію або на внутрішній ринок. Серед них і великі виробники молочної продукції і зовсім невеликі виробники ізоляційної стрічки з Бахмута – прикладів багато, і вони дуже різні.

І тут ми наближаємося до найголовнішої якісної зміни.

ЄС перестає бути екзотикою для українського бізнесу.

І одночасно – так само й Україна перестає бути екзотикою для бізнесу глобального.

Формально це ніяк не пов’язано з Угодою про асоціацію, хоча непрямий її вплив дійсно є. Відкриття заводів з виробництва вузлів для автомобілів на Львівщині, активна участь українських підприємців у бізнес-форумах, дедалі частіші історії про успішну роботу на ринках ЄС – це все те, заради чого УА задумувалася.

Реалізація політичної мети – вступ до ЄС – теж є можливою.

Це підтверджує історія Євросоюзу: для всіх європейських країн укладення Угоди про асоціацію передувало в часі, або і просто було логічно пов’язане із переговорами про вступ до ЄС.

І тут треба зробити застереження.

Юнкер недарма нагадує, що ми "ще не в ЄС". Навіть якби завтра Євросоюз визнав європейську перспективу України, це не означало би жодного автоматизму в подальшому шляху до членства. Якщо Акт про умови вступу України до ЄС колись буде підписаний, то це станеться зовсім не скоро і після надзвичайно складної роботи.

Та навіть нинішнє відверте небажання лідерів ЄС говорити про перспективи українського членства не мають нас налякати. Україна має ставити мету і наполегливо йти до неї.

Ми маємо вести дискусії з ЄС про наші майбутні відносини.

Зрештою, дорогою до нинішньої події – початку дії Угоди про асоціацію – нам також довелося здолати чимало етапів.

Односторонні преференції, підписання, тимчасове застосування УА без торговельного блоку, тимчасове застосування в повному обсязі, ратифікація і набрання чинності – всі ці стадії укладення угоди не були автоматичними. Нас намагалися зупинити через політичний тиск, через тривалі тристоронні консультації за участі РФ... Ми пройшли епопею з Нідерландами... І це – не згадуючи про всі зусилля щодо безвізу...

Щоби пройти цей шлях, знадобилася політична і дипломатична робота неймовірної інтенсивності.

Тепер – найкращий час спрямувати цю інтенсивність на роботу над вступом до ЄС.

Отже, наше наступне завдання варто сформулювати таким чином: ми маємо переконати ЄС офіційно визнати європейську перспективу Україну.

Саме це відкриває шлях до переговорів про вступ України. Так, це може статися колись, у майбутньому, та нині потрібно зробити перший крок.

Ще 10 років тому ніхто не вірив, що нова "посилена угода з ЄС" (саме таку робочу назву на початку мала УА) отримає слово "асоціація" в назві.

Повторюсь – завдання розпочати діалог з ЄС про майбутнє членство цілком під силу Україні. Головна умова цього: нам потрібно наповнити Угоду про асоціацію з ЄС реальним змістом.

Наразі дії української влади на цьому шляху аж ніяк не заслуговують на позитивну оцінку.

І йдеться не лише про те, що ми впровадили лічені одиниці з сотень актів ЄС, згаданих в УА, а щодо 83 з них вже відстаємо від визначеного угодою графіку.

При цьому відставання часто є навіть у тих галузях, де успіх українських реформ є загальновизнаним. Наприклад, ніхто не заперечує прогрес у реформі державних закупівель, але Україна так і не схвалила формальні рішення, які запускають відкриття ринків державних закупівель, визначених статтею 154 УА. У нас очевидний прогрес щодо реформи технічного регулювання, але ми і досі не маємо протоколу АСАА, який юридично визнає нашу систему такою, що відповідає вимогам ЄС.

До слова, проблеми генерують не лише українські чиновники та парламентарі. У низці випадків проблема – в інерційності з боку ЄС. Але це наш інтерес і наше завдання – долати цю інерційність.

Найближче засідання двосторонніх органів УА – це Комітет асоціації у торговельному складі, який відбудеться 28-29 вересня.

Ця подія має стати знаковою.

Якщо засідання відбудеться без схвалення Україною та ЄС чітких рішень щодо державних закупівель, технічного регулювання та інших розділів торговельної частини угоди, то це буде чітка ознака, що бюрократично наша держава не готова підтримати голосно проголошену мету президента і неспроможна зробити бодай перші кроки у напрямку вступу до Євросоюзу.

Автор: Тарас Качка,

заступник виконавчого директора МФ "Відродження",

у 2007-20011 роках – учасник переговорної команди України щодо Угоди про асоціацію