Багата, але штучно створена країна на перетині західної та східної культур – все це про Сирію, що стала вибухонебезпечним сплавом релігій, народів і культур.

Сирія в певному сенсі – аномальна зона, адже це – багатовікове яблуко розбрату для сильних держав (Римська імперія і Персія Сасанідів, Туреччина Ердогана і Росія Путіна).

У нинішньому протистоянні найактивнішу участь беруть Кремль і Тегеран, але серед зацікавлених сторін є Пекін, Вашингтон, Анкара, Ер-Ріяд і багато інших, у тому числі терористичні організації, такі як ІДІЛ і Аль-Каїда.

Країну роздирають протиборчі групи – сирійський диктатор Башар Асад і його прихильники, формування помірної сирійської опозиції, сирійські курди, ісламістські терористи в особі "Ісламської держави" та інших крайніх салафітcьких терористичних груп, таких як Джебхат ан-Нусра (сирійське відділення Аль-Каїди).

В останній рік ІДІЛ значно поступився своїми позиціями, натомість Асад, чиє становище до російського втручання в 2015 році було чи не безнадійним, відвоював низку стратегічних місць.

Неодноразово лунала думка, що Башар Асад і його прихильники вже, мовляв, виграли війну. Цей наратив корисний Кремлю, і кремлівська пропаганда його всіляко розкручує.

Однак до перемоги ще дуже далеко – громадянська війна в Сирії в самому розпалі, і хоча режим Асада зміцнив свої позиції, але тільки завдяки підтримці Росії, Ірану і "Хезболли". Без Москви і Тегерана клан Асада не протримався б так довго.

Що ж лежить у витоків сирійської громадянської війни?

Причина 1. Османська спадщина

Починаючи з XVI століття і до кінця Першої світової війни Сирія так само, як Ірак і Аравія, була в складі Османської імперії.

Вже в османську епоху в Сирії відбувалися повстання, а часом і геноцид християн, друзів і курдів, і турки утримували цей регіон жорсткою рукою. Перша світова війна добила слабку Порту, і Османська імперія зруйнувалася.

На її уламках виросли нові, штучно створені європейцями державні утворення арабських країн. Одним з них було сирійське королівство, на чолі якого був поставлений клан Хашимітів з королем Фейсалом I.

Після розпаду Османської імперії минуло майже сто років, але османська спадщина в Сирії з етноконфесійними проблемами відгукується і понині. Штучне новоутворення Сирія ніколи не було монолітною країною, там так і не сформувалася національність "сирієць".

Причина 2. Ведмежа послуга французів

Хашимітське королівство Фейсала I в Сирії проіснувало чотири місяці (з 11 березня по 25 липня 1920 року) і незабаром потрапило під контроль французів, яким сподобалася Сирія і вони її "приватизували" за допомогою своїх багнетів. Сирійський король Фейсал I здав країну французам без бою і залишив Дамаск, згодом ставши королем у сусідньому Іраку (1921-1933) – ще одній арабській країні, також штучно створеній британцями.

Французи правили Сирією в якості підмандатної території Ліги Націй 26 років і залишили її лише в 1946 році, попри те, що офіційно Сирія стала незалежною в 1941-му. Саме тоді, в 1946-му, був відновлений суверенітет Сирії, цього разу в республіканській формі.

Французьке панування нічого доброго Сирії не принесло, а внутрішні суперечності не були вирішені й лише розпалювалися – штучно створена Сирійська Арабська Республіка пережила з 1946-го по 1970 рік низку бунтів і державних переворотів, в ході яких одна кривава диктатура змінювала іншу.

Причина 3. Панарабізм

З 1958 по 1961 рік під впливом панарабізму і насерізму Сирія пережила ще один недобрий експеримент під назвою Об'єднана Арабська Республіка (ОАР) – то був "шлюбний союз" Єгипту і Сирії під керуванням єгипетського президента Гамаль Абдель Насера ​​(1918-1970), але досвід єгипетсько-сирійської панарабскої держави на чолі з "фараоном-соціалістом" Насером не вдався.

Остаточним ударом для ОАР стало 28 вересня 1961 року, коли в Дамаску стався черговий військовий переворот і союзна держава ОАР розпалася, попри відчайдушні спроби Насера ​​утримати Сирію в її складі.

Сирія відпливла від каїрського причалу і продовжувала свій курс до чергових державних переворотів і негараздів. Арабський націоналізм і панарабізм, популярні після Другої світової війни також і в Сирії, з часом зійшли нанівець.

Альтернативою став ісламський фундаменталізм, до якого звернулися багато сирійських сунітів вже в 1970-1980-ті роки.

Причина 4. Алавіти, БААС і диктатура клану Асада

У 1963-му в Сирії в ході чергового державного перевороту владу в свої руки взяла партія БААС (Партія арабського соціалістичного відродження).

Прихід до влади соціалістів радо вітали у Москві, оскільки вже після Другої світової війни в зовнішній політиці Дамаска намітилася тенденція до розвитку відносин з Радянським Союзом.

У 1966 році Cалах Джадід (1926-1993) і Хафез Асад (1930-2000) здійснили державний переворот, внаслідок якого Джадід став президентом, а Асад – міністром оборони. Але Асада це не влаштовувало, і в 1970-му він скинув Джадіда.

Так повновладним господарем Сирії став представник сирійської партії БААС алавіт Хафез Асад, що принесло країні відносну стабільність. Він встановив в країні диктатуру свого клану – фактично монархію, де син успадковує владу від батька.

Диктатура сім'ї Асад утримує владу в Сирії вже 47 років – багато в чому за допомогою залякування і роботи спецслужб.

За часів Асада-старшого в країні був введений культ особистості правителя, чия влада, по суті, є абсолютною і нагадує більше давньосхідних і арабських деспотів, аніж президентське правління.

Ще задовго до своєї смерті Хафез став готувати собі наступника. Спочатку він обрав свого брата Рифата аль-Асада (нар. 1937). Але Рифат 1983 року здійснив спробу державного перевороту, внаслідок якого був позбавлений звання "спадкоємця" і незабаром висланий із Сирії.

Наступним "кронпринцом" Хафез обрав свого старшого сина Басиля (1962-1994), але той загинув в автокатастрофі в 1994 році. Так несподівано "наслідним принцом" став його молодший брат Башар, який на той час стажувався в Лондоні в якості офтальмолога.

Причина 5. Ліванська авантюра

В епоху правління Хафеза Асада Сирія вирішила втрутитися в справи свого сусіда і в ході ліванської громадянської війни окупувала країну на 29 років (1976-2005).

І хоча після вбивства колишнього ліванського прем'єр-міністра Рафіка Харірі в лютому 2005-го і антисирійської "революції кедрів" Сирія вивела свої війська, Дамаск зберіг свій вплив у Лівані. Це і донині дратує деякі арабські країни.

Шиїтська воєнізована (терористична) організація "Хезболла", яка діє в Лівані і фінансується Тегераном і Дамаском, є інструментом їхнього впливу в Лівані, а також використовується для створення проблем Ізраїлю.

Ліван важливий для Сирії так само, як важлива і "Хезболла", бойовики якої зараз воюють на боці Асада в Сирії і рятують його режим. Проти "Хезболли" ополчилися сунітські радикали Близького Сходу, які воюють у Сирії.

Причина 6. Багатонаціональний і багатоконфесійний сплав

Витоки громадянської війни в Сирії багато в чому полягають в її складному мультиетнічному і багатоконфесійному устрої.

Клан Асада, який править Сирією, належить до релігійної меншості алавітів, яких дуже умовно можна віднести до шиїтів. Алавіти становлять 15% від населення Сирії. Звісно, серед прихильників Асада є і суніти, християни та інші групи. Наприклад, дружина Башара Асада – Асма аль-Асад – сунітського походження, Мустафа Тлас (1932-2017) – найближчий соратник Хафеза аль-Асада і міністр оборони Сирії – мусульманин-суніт.

Більшість сирійців, звичайно ж, араби і суніти. Крім арабів, яких в країні 90%, у Сирії живуть туркомани, курди (що мріють про створення своєї держави), ассирійці і черкеси, а також друзи і християни.

Усі ці релігійні та етнічні групи мають свої інтереси і багатий досвід конфліктів. Зокрема, шиїти і суніти, як відомо, є одвічними конкурентами і навіть ворогами. Ще складніше з алавітами, яких багато хто з сунітів взагалі за мусульман не вважає і до яких негативно ставляться і багато шиїтів.

Більш ніж 40-річне панування алавітів у Сирії при династії Асада тільки ще більше дратувало сунітів і особливо радикально налаштованих салафітів. Крім того, були друзи, а також курди, частина яких – єзиди, ассирійці – об'єкт ненависті радикальних сунітів та ІДІЛ.

Суніти, християни і євреї вже від початку були незадоволені тим, що в 1970-му до влади в Сирії прийшли алавіти, яких взагалі не вважали мусульманами, а за конституцією президентом Сирії міг бути лише мусульманин. Саме тому імами шиїтів-двунадесятників ухвалили фетву, яка офіційно визнала вчення алавітів однією з течій шиїзму.

Але насправді це ще більше розлютило сунітських мусульман. Не додало це довіри і християнам.

У 1976-1982 роках у Сирії відбулося декілька ісламістських повстань, організованих сунітськими радикалами в особі "Братів-мусульман" проти партії БААС і алавітів. Хафез Асад зміг придушити повстання, використовуючи армію і дуже жорсткі методи.

Але проблема нікуди не зникла, і, як відомо, за Башара Асада знову почалося бродіння серед мусульман-сунітів, народні повстання, протести проти засилля партії БААС і алавітів, що і призвело в 2011 році до громадянської війни в Сирії.

Причина 7. Асадівські ігри з ісламізмом

Становище Сирії погіршилося не лише через панування алавітів і єдиновладдя партії БААС, а й через загравання клану Асада з терористичними та ісламістськими групами на кшталт шиїтської "Хезболли".

Реакцією у відповідь на це стала радикалізація сунітів Сирії, яких у боротьбі проти Асада підтримують Катар, Саудівська Аравія і Об'єднані Арабські Емірати – країни, відомі як імпортери салафітського ісламізму, а також частково і ісламістського тероризму.

Ще 2010 року відомий американський дослідник тероризму Баррі Рубін писав, що "в плані ісламізму Сирія – аномальне місце. Сирія офіційно є світською державою, якою керують немусульмани, але попри це вона стала одним з основних пособників ісламізму в арабомовному світі".

Рубін мав рацію, загравання Дамаска з радикальним ісламізмом виявилося небезпечною грою, внаслідок якої ІДІЛ, Аль-Каїда та інші екстремістські організації міцно закріпилися в Сирії.

Похмуре майбутнє

Це лише основні причини сирійської громадянської і релігійної війни. Не варто забувати і про втручання СРСР у сирійські справи, а також про те, що військова агресія путінського режиму в Сирії лише розтривожила "осине гніздо" ісламістів.

Про те, яке майбутнє чекає на багатостраждальну Сирію, можна лише гадати, але навряд чи воно буде райдужним і мирним.

Чи чекає на країну остаточний розпад? Чи закінчиться в Сирії війна в осяжному майбутньому?

І навіщо путінському режиму потрібна Сирія? Що буде з Сирією, коли ІДІЛ остаточно зникне? Куди тоді підуть ісламістські терористи? Чи втримається Асад і чи буде його клан правити частиною країни, скажімо, через п'ять років?

На ці питання ми спробуємо дати відповіді у наступній статті.

Автор: Володимир Сазонов,

старший науковий співробітник
Університету Тарту (Естонія)