Цього тижня низка європейських ЗМІ спільно оприлюднили результати масштабного журналістського розслідування, присвяченого відмиванню коштів та корупції на користь чинної азербайджанської влади.

Ця схема працювала через дірки у британському законодавстві, а також за згодою (або через недогляд) Danske Bank – одного з ключових банків Європи та за кілька років пропустила через себе мільярди "брудних" коштів.

До журналістів данського видання Berlingske потрапили дані про 16 тисяч транзакцій, датованих 2012-2014 роками, на суму, що еквівалентна $2,9 млрд. До їх опрацювання залучили консорціум OCCRP, з яким співпрацюють провідні редакції та журналісти у різних країнах.

Документи розкрили імена кількох "друзів Алієва". Гроші отримували родина керівника ЮНЕСКО, депутат з блоку Ангели Меркель, кандидат в президенти Словенії на майбутніх виборах та інші політики. Не обійшлося і без "імовірних" хабарів для журналістів.

"Європейська правда" зібрала в цьому матеріалі найяскравіші епізоди проведеного розслідування.

Поза контролем

Про величезні кошти, які відмивалися через один з ключових європейських банків, Danske Bank з Копенгагена, стало відомо ще навесні.

Йшлося про "брудні" російські кошти, що були відмиті через ланцюжок банківських операцій у Молдові та Латвії. У низці транзакцій брала участь також естонська "гілка" Danske Bank, де опинився приблизно $1 млрд із загальної суми, що перевищувала 20 мільярдів.

Berlingske пише: тоді група Danske Bank визнала проблеми в естонському підрозділі, через які багато явно сумнівних транзакції лишалися поза увагою моніторингу.

Та нині до російських грошей додалися азербайджанські.

У розслідуванні йдеться лише про одну зі схем відмивання коштів, яка використовувала дірку у британському (точніше, шотландському) законодавстві. В Шотландії і досі можна заснувати компанію без номінального директора, маючи лише формальних засновників – наприклад, офшорні компанії. За останнє десятиріччя з’явилися тисячі таких компаній, 70% з них зареєстровані… лише за 10 поштовими адресами в шотландських містах, повідомляє The Guardian.

Для всіх очевидно, що це – компанії-прокладки, але прибрати їх з ринку Британія так і не наважилася. Кілька таких фіктивних фірм стали частиною європейської "пральної машини".

Як правило, така компанія отримувала через Danske Bank транші на суму в кількасот мільйонів і протягом кількох годин витрачала їх на платежі за "послуги", "консультації", а ще – на купівлю товарів класу люкс. Причому "постачальниками послуг та консультацій" часом виявлялися відомі політики.

Парламентська асамблея Ради Європи

Про одного з "консультантів" ЄвроПравда вже писала. Італійський політик (тепер вже колишній депутат) Лука Волонте, який багато років поспіль був членом ПАРЄ, очолював найбільшу групу асамблеї та працював доповідачем з питань Азербайджану, нині чекає на вирок у своїй країні.

Поліція випадково дізналася про політичні хабарі, які Волонте отримував з-за кордону, а коли справу почали розслідувати, стало зрозуміло, що йдеться про системну міжнародну корупцію.

(Детальніше про це – в статті "Асамблея політичної корупції: як в ПАРЄ знайшли азербайджанські хабарі та російські інтереси")

Нині підтвердилося, що Волонте отримав кошти саме цим шляхом, через Danske Bank та шотландську компанію-прокладку.

Та він – не єдиний політик зі складу ПАРЄ, що засвітився у новому розслідуванні.

Ще один його "герой" – відставний німецький депутат Едуард Лінтнер.

73-річний політик ще донедавна був членом Бундестагу від Християнсько-соціалістичного союзу (ХСС) – однієї з правлячих німецьких політсил (партія входить до блоку ХДС-ХСС, до якого належить також канцлерка Ангела Меркель).

В Україні Лінтнер майже не відомий, його спеціалізація – Азербайджан. Політик протягом 11 років працював у ПАРЄ, чимало разів бував у Баку, а після завершення своєї парламентської кар’єри, у 2013 році, допомагав організувати німецьку місію зі спостереження за президентськими виборами 2013 року, де Ільхам Алієв був переобраний на посаду.

OCCRP нагадує про їхню безпрецедентну скандальність – тоді азербайджанський Центрвиборчком випадково опублікував "результати виборів" ще до відкриття дільниць, ці показники майже чітко співпали з тими, які "порахували" після голосування.

Світова спільнота визнала ті вибори нечесними та невільними, в ОБСЄ заявили про велику кількість порушень... і лише кілька груп "парламентсьихі спостерігачів" зазначили, що вибори пройшли чесно. Особисто Лінтнер запевнив, що він побачив "точно таку якість виборів, як у Німеччині".

До речі, позитивні відгуки тоді пролунали також від делегації ПАРЄ, до якої входили такі знані "друзі Росії та Азербайджану", як добре відомий нам Педро Аграмунт, Хорді Шукла та Аксель Фішер, які супроводжували Аграмунта у пропагандистській поїздці до Сирії, а також згаданий вище отримувач "азербайджанської фінансової допомоги" Лука Волонте.

Та повернемося до нашого німецького героя.

За кілька тижнів після цієї поїздки на вибори німецький політик отримав на свій рахунок 61 тис. євро із формулюванням "оплата послуг".

Ще за місяць надійшло ще 41 тис. євро. А загалом лише у задокументований період з 2012 по 2014 рік йому перерахували через цю схему 19 траншів на суму 819,5 тис. євро (понад мільйон доларів).

На запитання журналіста Sueddeutsche Zeitung – газети, яка вела німецьку частину розслідування, – екс-депутат визнав, що отримував кошти, які були потрібні для роботи заснованої ним організації дружби з Азербайджаном.

Хто саме платив чималі внески, депутат, за його словами, не знає – мовляв, не цікавився цим.

Гроші ЮНЕСКО

Забудькуватість у відносинах з азербайджанськими платниками не є аж надто рідкісною рисою. Але деякі представники еліти не забувають, а фальсифікують дану інформацію.

На окрему увагу заслуговує родина болгарських посадовців, що входять до кола світової політичної еліти.

Ірина Бокова з 2009 року працює генеральним директором ЮНЕСКО. Її чоловік Калін Мітрев у 2014-2016 роках був представником Болгарії в ЄБРР (наразі у структурі банку він зазначений як Alternative для діючого директора ЄБРР по Болгарії, Польщі та Албанії).

Платежі від азербайджанських партнерів надходили на рахунок Мітрева. У 2012-2014 роках він отримав 425 тис. євро, причому гроші зайшли до нього ще до того періоду, коли він увійшов до керівництва ЄБРР (ця діяльність забороняє отримувати будь-який сторонній дохід).

Його дружина, керівниця ЮНЕСКО, заперечила, що отримувала будь-який фінансовий зиск від співпраці з Баку.

Мовляв, усі питання до чоловіка.

Болгарський функціонер відповів на запитання журналістів Guardian, заявивши, що надавав азербайджанській компанії консультаційні послуги в рамках великої державної програми по боротьбі з паводками. Ця компанія вирішила оплатити ці послуги через британського посередника. Чому так – йому невідомо.

Мітрев навіть з’єднав журналістів з представником цієї компанії, той представився та підтвердив усі деталі...

От тільки перевірка їхніх заяв дозволяє поставити під сумнів правдивість свідчень функціонерів. Азербайджанська компанія не мала в розпорядженні коштів на консультації – в рамках згаданої держпрограми вона лише проводила закупівлю обладнання. А коли журналісти OCCRP знайшли справжнього директора даної компанії, то з’ясували, що перед тим спілкувалися не з ним, а з абсолютно іншою людиною.

Схоже, що в реальності Азербайджан заплатив понад півмільйона за два роки за послуги не Мітрева, а його дружини.

Керівниця ЮНЕСКО за роки роботи на посаді стала одним із ключових лобістів Азербайджану на світовій культурній сцені.

Виставки та зустрічі за назвами на кшталт "Азербайджан – країна толерантності" мали на меті закріпити імідж нафтової країни як рівноправного партнера для Заходу і одночасно допомагали азербайджанському керівництву відбивати звинувачення у порушенні засад демократії.

Від кандидатів до архітекторів

Спектр осіб, які отримували "фінансову підтримку" з Баку, доволі широкий.

В ньому є менш впливові на європейському рівні політики, приміром, президент Словенської національної партії Змаго Єлінчич. У себе в країні він, до слова, входить до політичної еліти і вже анонсував, що братиме участь у президентських виборах восени поточного року.

Він отримував гроші за цією схемою лише одного разу, заробивши на "співпраці" з Азербайджаном 25 тис. євро; нині цей платіж може суттєво вплинути на його кар’єру.

Помітна фігура у переліку – колишній журналіст Сагер Ескарт. Колись він був знаним медійником, працював у BBC та International Herald Tribune, та згодом перейшов у піар. У базі контактів азербайджанської "прокладки" він позначений як контактна особа з питання розміщення статей та публікацій. Азербайджанська еліта переймалася своїм іміджем у ЗМІ, тому Ескарт за короткий період отримав близько 2 млн євро. Можна припустити, що ці гроші мали бути витрачені на оплату "джинси" у європейських медіа.

Серед отримувачів допомоги є також інші публічні особи – приміром, італійський архітектор Маріо Пальмонелла, який не лише виконував замовлення азербайджанського керівництва за своїм фахом, але також підписувався під петиціями та відкритими листами за захист іміджу цієї нафтової країни.

Частина отримувачів, схоже, навіть не здогадувалася, що до них надходять "брудні" кошти. Зокрема, через цю схему сплачувалися квіти та люкс-подарунки (азербайджанці вміють завойовувати довіру своїх європейських друзів та партнерів!). Але головні питання, звісно, до топ-політиків.

Чи понесуть покарання ті, хто опинився у схемі, за якою сплачувалися очевидні хабарі?

Чи побачимо ми відставку тих, хто досі перебуває на посаді, як керівниця ЮНЕСКО?

Відповіді на ці питання стануть відомі згодом. Але зважаючи на те, як неохоче розслідували попередню історію з підкупом депутатів ПАРЄ, підстав для оптимізму не дуже багато.