Цього тижня любителі забобонів отримали міжнародне підтвердження того, що "п’ятниця, тринадцяте" – справді небезпечний день. Жарти жартами, але осіння сесія ПАРЄ, як добігає завершення 13 жовтня, для України виявилася дійсно нещасливою.

За останні роки Страсбург перетворився для нас на територію успіху. Перемоги не завжди були простими, але щоразу – заслуженими. То що змінилося нині? Чому ключові для нас резолюції, схвалені ПАРЄ цього тижня, геть суперечать позиції Києва?

Нагадаємо, йдеться про "доповідь Ніколетті", яка запускає підготовку до повернення Росії до асамблеї, а ще про так звану "мовну резолюцію" з критикою нового закону про освіту.

І найголовніше: якими будуть наслідки ухвалених рішень для України?

Причин, через які виникли проблеми, чимало. Фінансові мотиви відіграють справді важливу роль, але не все обмежується російськими грошима. Що ж до наслідків, то перш за все, хочемо застерегти всіх від надмірного "потягу до зради". Ми недарма написали в заголовку про сірий тиждень – адже його не варто вважати чорним.

Так, ситуація непроста. Так, наша "переможна хвиля" у ПАРЄ дала збій. Так, нинішня сесія асамблеї стала, мабуть, найскладнішою після початку російської агресії.

Але перемога росіян точно не є доконаним фактом. Ми маємо всі шанси відігратися – і у питанні санкцій проти РФ, і щодо освітнього закону.

Детальніше про це – у статті "Європейської правди".

Сила грошей

Заява чеського президента Земана, який запропонував купити згоду України на анексію Криму, викликала щире обурення в Києві та справжню бурю в українсько-чеських відносинах. Пропозиція одіозного чеського політика мало кого залишила байдужим у нашій державі і, здавалося б, точно така реакція мала бути по всьому світу... Але, перефразуючи відоме прислів’я, можна сказати: що українцю біда, то за кордоном – байдуже.

Відразу після виступу чеського президента в ПАРЄ ми звернули увагу на дивну реакцію залу: заяви Земана не обурили європейських депутатів – вони ніби нічого й не почули. 

А вже наступного дня стало відомо, що

ідею про "купівлю" українського мовчання просував не лише одіозний Земан.

"Вперше про це кажу: два тижні я отримую запитання від посланців – яка ваша ціна за повернення Росії в ПАРЄ?" – розповів у четвер представник України в Раді Європи Дмитро Кулеба.

Нагадаємо, росіяни від весни 2014 року не беруть активної участі у роботі ПАРЄ. Після початку агресії проти України асамблея позбавила росіян права голосу, а російська делегація у відповідь заявила, що не їздитиме до Страсбурга, доки їхні права не відновлять. Причому в останні два роки росіяни формально не перебувають під санкціями – вони просто не подають до Страсбурга список своєї делегації, а тому права голосу нема кого позбавляти.

Та цього року історія набула іншого забарвлення. В Москві змінили аргумент: відмовилися платити членські внески, доки ПАРЄ не дасть гарантії безболісного повернення російської делегації.

Тиск спрацював. Кількість прибічників "примирення" стала незрівнянно вищою. Намагання повернути Росію до сесійної зали були і раніше, але ще ніколи вони не заходили так далеко.

В статті "Битва за гроші та за Росію" ми детально розповідали про схему, яка реалізується у Страсбурзі нині, та, відверто кажучи, автор цих рядків, коли писав статтю, сподівався, що виконання цього сценарію зірветься.

Для таких сподівань були підстави: політики усього світу дуже не люблять, коли їхні повноваження зменшуються, а схема повернення РФ вимагала саме цього.

Депутати мали обмежити своє право накладати санкції на РФ.

І вони справді зробили перший крок для цього.

В середу ввечері асамблея переважною більшістю голосів затвердила проект, підготовлений італійським депутатом Мікеле Ніколетті. Але чи означає це рішення поразку України у цій війні? Відповідь – тверде "ні".

Так, Київ програв нинішню битву, але вона – далеко не остання. До речі, найближча (і дуже важлива) схватка відбудеться вже в п’ятницю.

Депутатська відвертість

Та перед тим, як ми перейдемо до наступних дій адвокатів Росії, варто коротко зупинитися на важливому питанні: а чи справді депутати, які голосували за проект Ніколетті, робили це через те, що підтримували повернення Росії?

В дискусіях у соцмережах доводилося читати думку, мовляв, резолюція Ніколетті присвячена не зняттю санкцій з РФ, а зовсім іншому питанню – підготовці до саміту Ради Європи (про це йдеться також у її назві).

Та насправді тут немає суперечності. У резолюції Ніколетті дійсно йдеться про саміт РЄ, який має відбутися у 2019 році. Але в тому й річ, що без повернення росіян до ПАРЄ (і без відновлення російського фінансування) саміт може стати провальним для генсека Ради Європи. Саме тому проект Ніколетті пропонує

змінити правила ПАРЄ таким чином, щоби РФ мала гарантії: санкції проти неї не продовжать.

На дебатах члени ПАРЄ були гранично відвертими та не приховували, про що насправді йдеться у документі.

"Якщо зазирнути за дипломатичні вирази, то доповідь пропонує забрати у Асамблеї повноваження накладати санкції", - пояснив данський депутат Мікаель Єнсен, що відкривав дебати від імені групи лібералів.

"Останні кілька місяців і навіть років деякі члени Асамблеї проводять операцію з повернення Росії до ПАРЄ через "чорний хід". Нині росіяни шантажують Раду Європи відмовою від щорічного внеску... Та якщо це (повернення РФ за допомогою шантажу) станеться, це означатиме, що Рада Європи не має жодних принципів, якщо країна є достатньо великою і дає до бюджету достатньо грошей", - зазначив він.

Так само щирими були окремі прибічники "примирення з РФ".

"Саміт Ради Європи треба використати для примирення Заходу та Росії. І відновлення парламентського діалогу має допомогти на цьому шляху", - пояснив кіпріот Георг Лукаідес, що виступав від імені групи "лівих". І якщо хтось припускає, що він хоча б для порядку згадав при причини накладання санкцій на РФ чи про порушення нею вимог Ради Європи, то розчаруємо.

В якості достатньої компенсації за відновлення повноважень, на думку доповідача від "лівих", Росія має "відкликати своє рішення про призупинення фінансування Ради Європи".

І все – ані Крим, ані Донбас, ані порушення прав людини в РФ серед проблем вже не фігурують.

Це – фрагменти лише двох "фракційних" виступів. Під час дебатів їх було набагато більше – як на користь повернення росіян, так і проти цього.

Було неможливо не зрозуміти, що насправді йдеться саме про "російську резолюцію", а саміт – то лише обгортка. Поза тим, ключові правки, що пропонували видалити потрібні Москві норми, зал відхилив переконливою більшістю: 30-36 голосів "за" та 76-81 голос "проти".

Наступні кроки

Отже, резолюцію ухвалили, але це ще не означає, що у Москві можуть святкувати перемогу.

Цей крок був лише першим, "рамковим". Він відкрив шлях до зміни регламенту та встановив вектор цих змін – асамблея або її керівні органи повинні продумати порядок дій, за яким санкційні рішення, що обмежують представництво держави в ПАРЄ, мають узгоджуватися з Комітетом міністрів Ради Європи (нагадаємо, це – виконавчий орган, до якого входять представники кожної з держав-членів РЄ).

А отже, в ПАРЄ ще мають домовитися про деталі та схвалити такі зміни до власного регламенту, які б давали росіянам упевненість: якщо вони приїдуть на чергову сесію (яка починається щороку наприкінці січня), то не стикнуться із загрозою нових санкцій та покарань.

Причому часу для домовленостей – небагато.

"Операція повернення" прив’язана до саміту, і це чітко обмежує часові рамки для примирення між Страсбургом та Москвою.

Зустріч глав держав має відбутися влітку або восени 2019 року. Готуватися до неї потрібно наперед.

Найкращий варіант для тих, хто підтримує ідею "прощення" – домовитися з Росією у найближчі три місяці, щоби вже у січні 2018 року росіяни тріумфально повернулися до ПАРЄ; в такому разі за наступний рік усі звикнуть до присутності РФ попри порушення з її боку, і проведенню саміту ніщо не заважатиме. Часу для цього відверто обмаль, але можливість лишається.

Друга, крайня опція – внесення змін до регламенту протягом наступного року, щоби повернення відбулося в січні 2019 року. Тут для ідеологів даної схеми значно більше ризиків (зокрема, через те, що процес стане публічним), але шанс зберігається.

Та головною метою залишається перший варіант, нині всі сили спрямовані на нього. Недарма генсек Ради Європи Турбйорн Ягланд особисто ходив по групах переконувати депутатів у тому, що без повернення Росії організація опиняється ледь не на межі знищення.

До слова, той факт, що Ягланд тепер не приховує зусиль і публічно визнає, що Росію треба будь-що повернути до ПАРЄ – важливий сам по собі.

"Вони вже не ховаються, і це – головна відмінність нинішніх зусиль від попередніх", –

поділився з "Європейською правдою" один із дипломатів, що працює за тематикою Ради Європи.

Та повернемося до найближчих планів тих, хто проштовхує повернення Росії вже у 2018-му. Для них важлива не лише швидкість, але також... закритість. Річ у тім, що сесії ПАРЄ – це відкриті заходи, де депутати дебатують, де за перебігом дискусії стежать журналісти, а висловитися можуть навіть рядові парламентарі.

А між сесіями діє інший альтернативний механізм, який має назву "постійний комітет" (Standing committee). Постком має право самостійно ухвалювати рішення, в тому числі змінювати регламент, якщо цього вимагають обставини. І саме такі зміни спробують провести на засіданнях посткому в грудні або в листопаді.

А для цього ще один керівний орган ПАРЄ, Бюро, має доручити регламентному комітетові підготувати проект таких змін.

Засідання Бюро починається у Страсбурзі у п’ятницю вранці – у ті хвилини, коли "Європейська правда" публікує цей текст. Прогнозувати його рішення складно, але ми маємо надію на перемогу. Тим більше, що днями Україна набула додаткової політичної ваги у ПАРЄ – до складу Бюро увійшла Олена Сотник, яка очолила юридичний комітет асамблеї, тому тепер ми маємо аж три голоси у складі Бюро.

Та хай яким буде рішення у п’ятницю, воно не стане остаточним. Якщо Україна переможе у цьому раунді, це не стане приводом розслаблятися, адже від наступного року, коли ПАРЄ очолить соціаліст Ніколетті, спроби повернути Росію гарантовано продовжаться. І навіть якщо ми програємо – це стане програним раундом, але не грою, адже зміни регламенту можна буде спробувати зупинити на засіданні посткому, або скасувати їх на сесії.

Тим більше що одну проміжну перемогу Україна вже отримала – у четвер в Раді Європи не змогли домовитися про спільну робочу групу між двома статутними органами РЄ, хоча її створення передбачене доповіддю Ніколетті і вона мала допомогти повернути до Страсбурга росіян та їхні гроші. 

ОНОВЛЕНО: опівдні стало відомо, що Бюро ПАРЄ не запустило "процедуру бліц-кригу", а отже, виконання цього сценарія переносяться на наступний рік. 

Хай там як, битва триває. Вона справді важлива. Україна не має допустити першого прецеденту зняття санкцій з агресора.

До того ж, правда – на нашому боці.

І про мову

Як відомо, неприємності для України не обмежилися ухваленням "резолюції Ніколетті". Другим фронтом стало наше протистояння із сусідами на Заході.

Угорщина, Румунія та Молдова спільно атакували Україну, вимагаючи змін до ст. 7 закону "Про освіту". Лише їхніх голосів для схвалення, звісно, не вистачило би; ініціаторів резолюції підтримало чимало балканських депутатів, а також італійці та представники інших делегацій.

Суть цього рішення та внесених до нього правок "Європейська правда" детально розписала у четвер. Та варто окремо наголосити на двох міфах щодо нього, які доводиться чути останнім часом.

По-перше, у цьому випадку не треба шукати "руку Москви".

Не все те, що погане, пов’язано з РФ, і "мовне рішення" ПАРЄ є наочним доказом цього.

Ті угорців та румунів, які просували ідею жорсткої резолюції з цього питання, точно не є антиукраїнськими. Чимало з них були постійними союзниками української делегації, коли на розгляд виносили рішення щодо російської агресії. Кілька депутатів у своїх виступах окремо попросили не вважати їх "агентами Путіна".

Навіть те, що "мовну резолюцію" підтримали серби, представники БіГ та деякі інші лояльні до Москви депутати, ще не є доказом російського втручання. Зверніть увагу, жоден із цих депутатів не запропонував правки до резолюції на захист російської мови, хоча вони з великою імовірністю одержали би підтримку (зважаючи на те, що російська отримала у освітньому законі значно менше прав, аніж румунська чи угорська).

Співпадіння їхніх інтересів з російським справді є, але координація дій – навряд.

По-друге, важливо усвідомлювати, що рішення ПАРЄ не стало для нас негативним.

Початковий проект резолюції (підготовлений естонцем Андреасом Херкелем) набагато більше відповідав інтересам України.

Румуни та угорці справді внесли до нього чимало неприємних для нас коректив, але більшість цих правок звучала так: "видалити абзац такий-то" або "видалити речення таке-то". Так із текста резолюції зникла згадка про те, що навчання українською допомагає молодим угорцям чи румунам влаштуватися на роботу або вступити до ВНЗ. Або ж, за їх наполяганням, з документа викреслили пропозицію про змішане (українсько-угорське чи українсько-румунське) навчання у школі. Тобто резолюція могла бути навіть позитивною для нас, а стала "ніякою".

Так а чого ж, зрештою, вимагає від України цей документ?

Лише одного – того, що Київ і сам обіцяв зробити. ПАРЄ наполягає, що українська сторона має виконати побажання "Венеціанки".

До цього питання ПАРЄ повернеться вже доволі скоро. За даними "Європейської правди", вже у грудні Венеціанська комісія надасть свій висновок, а в січні асамблея планує розглянути нову резолюцію щодо мов меншин. І тут все залежатиме від України. Цілком можливо, що Києву доведеться шукати компроміс між бажаннями зберегти мовну норму і зберегти друзів в Європі.

Адже важливим є і перше, і друге.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", Страсбург–Київ