Незмінно висока виборча активність протягом більше століття та дуже високий рівень довіри громадян до інституту виборів - як Норвегії вдалося цього досягти?

Відповідь на це питання українські спостерігачі спробували знайти на парламентських виборах у цій країні, що відбулися 11 вересня.

Участь у виборах взяли майже три мільйони виборців (78,2%). З них лише 0,6% опустили до виборчих скриньок порожні бюлетені (своєрідна форма голосування "проти всіх"). І лише п’ять тисяч бюлетенів (0,2%) були визнані недійсними. Вражаючі показники, правда?

З моменту скликання першого парламенту – Стортингу – в жовтні 1814 року і до сьогоднішнього дня в Норвегії діяло лише дві виборчі системи.

Перші сто років норвежці практикували мажоритарну систему абсолютної більшості. До 1905 року це була непряма система голосування, коли виборці обирали своїх представників, а вже ті – депутатів.

З 1919 року діє виборча система з "відкритими" (гнучкими, вільними) списками. Перехід до пропорційної виборчої системи був зумовлений в першу чергу тим, що сформована двома основними політичними силами – партією Høyre і Робітничою партією – двопартійна виборча система прагнула зберегти "контрольовану багатопартійність". І в такий спосіб захиститись від конкуренції з боку радикальних політичних течій.   

Вибори відбуваються у дев’ятнадцяти багатомандатних округах, межі яких співпадають з межами областей (фюльке). У кожному з округів політичні партії висувають окремі партійні списки. Єдині загальні партійні списки відсутні.

У 1989 році були введені "компенсаційні" мандати для досягнення більшої пропорційності. Спочатку їх було вісім, сьогодні – вже дев’ятнадцять.

Претендувати на депутатські мандати можуть партії, що набрали чотири і більше відсотки голосів від загальної кількості виборців, що проголосували по країні.

На сьогоднішній день Стортинг формується зі 169 депутатів. 150 мандатів розподіляються в округах плюс 19 "компенсаційних".

Кількість депутатських місць, яка належить кожній області, переглядається кожні вісім років. При цьому враховується як кількість виборців, так і розмір території. Історично цей принцип використовувався для того, щоб збалансувати представництво сільського й міського населення.

В сучасних умовах врахування розміру території призводить до деякої нерівності у представництві. Так, у малозаселеній сільській місцевості з великою територією на один мандат припадає менше голосів, аніж у територіально компактних густозаселених містах.

Списки кандидатів можуть висувати не тільки політичні партії, але й групи населення, чим вони активно і користуються. Втім, без особливого успіху. На останніх виборах, до прикладу, за групу Nordting проголосували лише 59 виборців.

Для кожної партії/групи передбачений окремий бюлетень.

У бюлетені виборець має можливість проставити бажану черговість кандидатів у квадратах ліворуч, а також зробити позначку у квадраті праворуч навпроти прізвища кандидата, якого він не хотів би бачити у списку.

Однак більшість виборців у Норвегії не змінюють черговість кандидатів у списках, оскільки реально це має незначний вплив. Адже щоб бажаний кандидат змінив місце у списку, передбачене для нього партією, за таку зміну повинна проголосувати більше ніж половина виборців, що підтримали партійний список в окрузі.

На парламентських виборах такого ніколи не траплялось. І, швидше за все, не трапиться. 

Партія може внести до списку кількість кандидатів, що дорівнює кількості мандатів в окрузі плюс шість. Ці шестеро вважаються "заступниками" на випадок припинення повноважень "основного" депутата. Проміжні вибори в Норвегії не передбачені.

Організація та проведення виборів у Норвегії надзвичайно децентралізовані.

Національна виборча комісія призначається королем з кандидатів, запропонованих парламентом і схвалених Міністерством місцевого самоврядування. Вона функціонує тільки протягом року, коли проводяться парламентські вибори. Основними її завданнями є розподіл "компенсаційних" мандатів та розгляд скарг з деяких питань, що стосуються парламентських виборів.

Натомість остаточні результати виборів затверджує парламент, який також є вищою апеляційною інстанцією у виборчих спорах.

Муніципалітети створюють дільничні й окружні комісій та забезпечують їх, визначають кількість пунктів для голосування, час голосування (в тому числі приймають рішення, протягом скількох днів проводити волевиявлення – одного чи двох), організовують раннє й дострокове голосування, ведуть реєстр виборців.

Обласні та муніципальні комісії створюються відповідними радами на чотири роки і разом з ними несуть основну відповідальність за проведення виборів. Зокрема, вони затверджують списки кандидатів, ухвалюють рішення про виключення зі списків, контролюють роботу комісій нижчого рівня, розподіляють мандати на парламентських і виборах в облраду, оприлюднюють результати виборів. Серед основних завдань муніципальних комісій – організація виборів у день голосування та остаточний підрахунок голосів у межах муніципалітету.

Виборчих дільниць як певної території у Норвегії немає. Фактично, виборчою дільницею є муніципалітет.

Для зручності виборців муніципальна комісія створює Stemmestyrer – пункти для голосування, які можуть розміщатися в муніципальних установах, супермаркетах, торгових центрах, школах, університетах, готелях, навіть у спеціальних автобусах і човнах.

Якщо день голосування – це "свято демократії", то у норвежців це свято тривало 72 дні.

Раннє голосування почалося 1 липня і закінчилося 9 серпня 2017 року. Скористатися цим правом могли виборці, які з тих чи інших причин не мали можливості проголосувати на дільниці у день голосування.

Для цього подається заява в муніципалітет і, як правило, у той же день виборець може проголосувати. Така заява може бути навіть усною. Однак варто зауважити, що на цьому етапі бюлетені з іменами кандидатів ще не друкуються. Тож можна голосувати тільки за список політичної партії в цілому.

Звичайне дострокове голосування проводилось з 10 серпня по 8 вересня. Для бажаючих проголосувати достроково муніципалітети облаштовують пункти для голосування та встановлюють дні й години їх роботи.

Останні два тижні такі пункти працюють щодня протягом робочого часу, встановленого для державних установ – з восьмої ранку до четвертої пообіді. Але, за бажанням виборців, муніципалітет може продовжити час роботи пунктів для голосування. На минулих виборах третина виборців, що взяли участь у голосуванні, а це більше мільйона норвежців, скористались можливостями раннього та дострокового голосування.

До того ж муніципалітет має право призначити додатковий день для голосування. Вибори в Норвегії проходять по понеділках. Відповідно, цей додатковий день – неділя. Цього разу такі рішення прийняли 173 муніципалітети з 426.

Передвиборча кампанія у Норвегії не має фіксованих строків. Політична агітація може проводитися також у день виборів, але за межами пунктів для голосування.

Політична реклама на телебаченні заборонена законодавством.

З огляду на це, остання виборча кампанія активно велась в інтернеті – на шпальтах інтернет-ЗМІ та у соціальних мережах. Друковані ЗМІ одержують субсидії від місцевих органів влади на публікації передвиборчих матеріалів партій і груп.

Однак більшість кандидатів традиційно практикують пряме спілкування з виборцями. У Норвегії на одного депутата припадає приблизно 22 тисячі виборців (в Україні - 80 тисяч). Тож така форма агітації справедливо вважається найефективнішою. Для цього проводяться своєрідні "політичні ярмарки", під організацію яких муніципалітети відводять популярні громадські місця.

В чому ж секрет колосальної довіри норвежців до інституту виборів?

По-перше, це стабільність правил гри. Взагалі, ефективність інституту – будь-якого, не тільки виборів – проявляється не окремим епізодом його застосування, а сукупністю застосувань на відносно тривалому відрізку часу.

Тому стабільність виборчих правил є чи не найважливішим фактором для формування довіри громадян до виборів. Коли виборчі правила стабільні, то громадянам легше відслідковувати ефекти свого вибору, а партіям – будувати довгострокові стратегії.

По-друге, "дружність" та відкритість виборчого процесу до виборця. Державні органи, муніципалітети, виборчі комісії створюють усі можливості для того, щоб наблизити виборчу скриньку до громадян. 

По-третє, децентралізація адміністрування виборів практично унеможливлює незаконне адміністративне або стороннє втручання у виборчий процес (розподіл функцій, подвійний перерахунок голосів, встановлення результатів безпосередньо в окрузі, можливість апеляції до найвищої інстанції – парламенту – в разі порушення виборчих прав тощо).

Демократичні вибори – це складний і багатовимірний процес, який включає широкий спектр компонентів, функцій і властивостей. І вибори в Норвегії демонструють, наскільки критично важливим є їхнє ефективне поєднання та взаємодія.

Автор: Олександр Коновал,

спостерігач Моніторингово-аналітичної групи "ЦИФРА",

Харків–Осло–Харків