"Ми не збираємося розчаровувати наших виборців, впроваджуючи політику, в правильності котрої ми не впевнені. Краще не брати участі в уряді, аніж неправильно урядувати", – з такими словами опівночі в понеділок залишив переговори про створення коаліції в Німеччині лідер партії вільних демократів Крістіан Лінднер.

Його слова означають, що єдиний можливий варіант німецької коаліції – чотирипартійна "Ямайка" – де-факто відправлена до архіву.

Невдача "Ямайки" демонструє, що навіть у Німеччині, котра асоціюється зі стабільністю й надійністю, ця стабільність теж не є абсолютною.

Водночас невдалий результат перемовин ставить під удар як саму Меркель в політичному середовищі країни в цілому та в її партії зокрема, так і позиції Німеччини в Європі.

Занадто різні

І справді, під час минулих чотирьох тижнів "зондування" за столом переговорів чи не вперше впродовж усієї повоєнної історії Німеччини зібралися аж чотири політичні сили (якщо враховувати баварський Християнсько-соціальний союз як окрему партію).

Ці партії хоч і є в цілому центристськими за толком, та все ж представляють різні частини того самого центру. В той час як християнські демократи Меркель є чи не найбільш чітким прикладом партії центру, вільні демократи і ХСС знаходяться в політичному спектрі правіше від них, а "Зелені" через високий рівень внутрішньої фракційності дрейфують між центром та його лівою частиною.

Та все ж надії на компроміс були. Під час переговорів "Зелені" оголосили про масштабні поступки з більшості принципових для себе питань – в першу чергу щодо відмови від дизельних двигунів та кам’яного вугілля до 2030 року.

Головним каменем спотикання була міграційна політика. Однак і з цього приводу компроміс накреслився буквально в суботу-неділю, попри відкладання дедлайну перемовин.

Втім, усі ці компроміси і поступки не переконали ані шефа вільних демократів Лінднера, ані його колегу, одного з будівничих "ямайської коаліції" у Шлезвіг-Гольштейні Вольфганга Кубіцкі, залишитися разом із ХДС/ХСС та "Союзом90/Зеленими".

І це при тому, що до виборів саме коаліцію християнських демократів та ВДП вважали чи не найвірогіднішою. До того ж "Ямайка" після чотирьох років перебування вільних демократів не те що поза владою, а поза парламентом, видавалася багатьом однією з найвигідніших політичних інвестицій для них.

Чому ж вільні демократи пішли на торпедування коаліції?

Перша причина – здобувши на перегонах 24 вересня понад 10% голосів виборців, вільні демократи виконали власну програму дій із повернення до великої політики. Тож навіть і без входження до складу уряду програма дій ВДП видається навіть перевиконаною.

Другий фактор – спадок коаліції з ХДС/ХСС, що існувала в 2009-2013 роках. Нинішній шеф вільних демократів дає цьому альянсові не надто позитивну оцінку у власній книзі з промовистою назвою "Роки в тіні". Саме ці роки, на переконання Лінднера, винні в чотирирічному перебуванні його партії поза Бундестагом.

Водночас останні заяви ВДП перед виходом із "зондування" та невдовзі після нього дають змогу зрозуміти платформу, з якою вільні демократи йтимуть на вибори.

Зараз усе вказує на те, що Крістіан Лінднер, вочевидь, вирішив скористатися досвідом свого австрійського колеги з кола молодих лідерів – голови Австрійської народної партії Себастьяна Курца – та зіграти на електоральному полі правопопулістів.

Саме цим можна пояснити раптове загострення доволі помірної позиції ВДП в міграційних питаннях та відкидання нею компромісу щодо майбутніх контурів імміграційного законодавства, напрацьованого ХДС/ХСС та "Зеленими".

Якщо не "матуся", то хто?

Чи не основним питанням, яке зайняло німецьку й іноземну пресу після невдачі "ямайської коаліції", став "розбір польотів" у стані християнських демократів, а саме визначення ступеня провини самої виконуючої обов’язки канцлера Меркель у подіях.

Однозначної оцінки, звісно ж, не було. Єдиним фактом, котрий є очевидним як для очільниці християнських демократів, так і для всієї її політсили, є те, що єдина, по суті, можливість формування більш-менш стабільного урядового кабінету була втрачена із відправленням "Ямайки" в архів.

Втім, не менш очевидним є й те, що в основу переговорів була покладена не зовсім вірна концепція. Оглядачі вважають, що очільниці ХДС бракувало уявлення про вектор майбутньої коаліції. Меркель вкотре зайняла звичну позицію модератора, взявши собі завданням не формування спільного концептуального бачення, а радше припинення суперечок між партнерами по "зондуванню".

З іншого боку, через втрату голосів та суперечки в ХСС у християнських демократів було вкрай невелике поле для політичного маневру та висування пропозицій. За таких умов, як виявилося, прагматичний підхід Меркель до переговорного процесу та певна вищість над партійними інтересами, що зазвичай розцінювалися як її сильні сторони, зіграли проти самої керівниці християнських демократів.

Виходячи із цього, можна стверджувати про свого роду кризу політичного стилю Меркель, кризу прагматизму та надпартійності. Адже Лінднер кинув їй виклик, поставивши власні ідеологічні цілі вище стабільної політичної обстановки в державі.

Невдача "Ямайки" буде "підмивати" позиції Меркель на чолі ХДС.

Втім, навряд чи партія має кандидата чи кандидатку, здатного чи здатну замінити "матусю". Банальна її заміна на когось із членів нинішнього кабінету на кшталт Урсули фон дер Ляєн, Петера Альтмаєра чи Томаса де Мезьєра навряд чи означатиме докорінну зміну курсу.

"Молодому поколінню" в обличчі генсека Петера Таубера чи заступниці голови Юлії Кльокнер поки не вистачає ані зв’язків всередині політсили, ані політичного досвіду.

До того ж на користь Меркель грає те, що її популярність серед громадян залишається високою – нині понад 49% німців підтримують очільницю ХДС (в порівнянні з 44% у вересні 2017 року).

Зараз же канцлерка, як і зазвичай, планує взяти паузу й почекати, як будуть розвиватися справи.

Втім, варто пам’ятати: "вічні канцлери" з числа християнських демократів, попри їхні безперечні й суттєві заслуги, рано чи пізно мусили йти, особливо тоді, коли вони самі вже не йшли в ногу з часом, зазначає Die Zeit. Так, бюргерство та бургомістерська ощадливість Конрада Аденауера стали анахронізмом вже в 1960-х, коли ФРН перетворилася на глобальну економіку.

Імідж надійного канцлера Хельмута Коля зазнав удару тоді, коли розвіявся дим салютів часів німецького об’єднання, а економіка зіштовхнулася з важкими реаліями посткомуністичних трансформацій.

Чи є невдача "Ямайки" таким ударом по вкрай адаптивній Меркель, залишається поки дискусійним питанням.

Що далі?

Отже, 20 листопада Меркель прямо дала зрозуміти, що виключає варіант із кабінетом меншості.

І справді, з одного боку, він мав шанс бути цілком демократичною опцією як для неї, так і для колишніх партнерів по перемовинах. Останні, разом з СДПН та "Лівими", отримали б змогу проводити через парламент власні ініціативи, не несучи політичної відповідальності за їх впровадження.

Цей варіант міг означати й ефективне відмежування від "Альтернативи для Німеччини", яка б тоді перетворилася на єдину справді опозиційну політичну силу.

Однак в цьому полягає і токсичність уряду меншості. По-перше, стаючи єдиною реальною опозицією, "Альтернатива" здобувала б непересічний шанс для нарощування власної електоральної підтримки.

По-друге, в умовах, коли в середовищі самих християнських демократів існує потужне лобі щодо міграційного порядку денного, не можна виключати можливості підтримки блоку ХДС/ХСС в цих питаннях з боку євроскептиків, що означало б невдачу курсу Меркель на відмежування від правопопулістів.

По-третє, вся вага політичної відповідальності лягала б на плечі очільниці ХДС та її баварських союзників, що за несприятливого розвитку подій означало б акумулювання суспільного невдоволення на них самих. 

Це означає, що буде активована стаття 63 Основного закону ФРН, яка передбачає обрання федерального канцлера в три тури без обговорення.

Що ж до потенційних результатів самих дострокових виборів, які очікують вже до Великодня в 2018 році, то тут навряд чи слід очікувати якихось кардинальних змін. Принаймні, соціологічні опитування вказують на те, що суттєвим чином існуючий розклад місць в Бундестазі навряд чи зміниться.

Чи не єдиною партією при цьому, яка майже не ризикує втратити голоси, вважають євроскептичну "Альтернативу для Німеччини", котра цілком може використати ***нетривке становище політичного середовища ФРН на користь власної кампанії. AfD та вільні демократи мають шанси збільшити свій рейтинг, відкусивши голоси у ХДС/ХСС. Рейтинги соціал-демократів, найімовірніше, залишаться на нинішньому рівні. А найбільший приріст симпатій зараз фіксується у "Зелених".

У такій ситуації шанси на формування нової коаліції будуть не менш примарними, що додатково збільшує ризики для чинного канцлера.

Водночас не можна не зазначити, що невдача перемовин стосовно "Ямайки" є значним ударом і по європейських справах. На це, зокрема, звернув увагу президент Франції Еммануель Макрон.

І справді, з ним складно не погодитися, адже створення коаліції та формування уряду у разі дострокових виборів будуть відкладені щонайменше на півроку.

До того часу Німеччина житиме в умовах концептуальної невизначеності, маючи змогу розв’язувати лише тактичні завдання. Тож прогресу в питаннях фінансово-економічної чи оборонної інтеграції або ж проривної позиції в інших актуальних для ЄС темах з боку офіційного Берліна навряд чи слід очікувати впродовж найближчого часу.

Це ж стосується й пов’язаного з Німеччиною порядку денного з українського питання. Навряд чи політичне керівництво ФРН буде схильне йти на радикальні кроки в умовах відсутності коаліції та уряду, що працює в режимі виконання обов’язків.

Автор: Віктор Савінок,

аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка,

для "Європейської правди"