Не хочеться розкидатися фразами про "історичний день" чи "історичну заяву", але те, що пролунало в штаб-квартирі НАТО у вівторок, є справді важливим.

В Альянсі, схоже, змирилися з неуникним.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг вперше визнав, що Україна справді прагне повноцінного вступу в Альянс. Більше того, НАТО не лише визнає, але й підтримує прагнення України вступити в організацію.

І це – не формальність.

Лідер Альянсу не робить заяв, доки нова позиція не буде підтримана всіма членами організації. Консенсусом. А в таких чутливих питаннях, як перспектива вступу України, самодіяльності в принципі не може бути.

Рух України до НАТО роками викликав в Європі незрозумілу реакцію, позбавлену сенсу та логіки.

А літнє рішення Верховної ради, яка визначила нашою метою повноцінний вступ до Альянсу, стало причиною безпрецедентного опору.

Навіть на засіданні комісії Україна-НАТО, яке пройшло в Києві у липні, Столтенберг викручувався як міг, аби його слова не звучали як визнавання нових реалій. Максимум, який від нього прозвучав – що в Брюсселі "взяли до уваги" рішення ВР.

Тим часом інші європейські партнери переконували Україну зробити крок назад. Київ вмовляли, просили, переконували, часом навіть погрожували негативними наслідками. "Ви зробите собі лише гірше" - в один голос говорили західні політики та експерти. Навіть багаторічні прихильники України були впевнені, що Київ шкодить сам собі, коли робить кроки в напрямку Альянсу (детальніше про це – в публікації ЄвроПравди "Реформи без права на НАТО").

І головне: всі були впевнені, що Київ просто не має шансів на успіх.

"В НАТО немає підтримки нового статусу для України, а відмова Альянсу лише розв’яже руки Москві", – переконував ЄвроПравду Джеймс Шер, експерт з безпекових питань зі світовим ім'ям.

Але євроатлантичний вибір України – це не предмет торгівлі. Це не те, чим можна поступитися. І наші союзники, схоже, почали це усвідомлювати.

Але чи є нинішня заява Столтенберга тим, чого чекала Україна? На жаль, також ні.

Звісно, ми не вимагаємо "надання Києву ПДЧ вже сьогодні", визначення "дати вступу в НАТО" чи іншої нісенітниці.

Членство в Альянсі не повинно бути метою саме по собі. 

Євроатлантична інтеграція (так само, як і європейська) – це питання реформ. Без їх проведення наш вступ до Альянсу не стане реальнішим, скільки б ми не говорили про свої європейські прагнення. Але в даному разі не йдеться про наш вступ до Альянсу. Цього і близько немає на порядку денному. Натомість ідеться про гідність нашої держави, про повагу до неї з боку партнерів.

Якщо Україна має підстави для отримання певного статусу у відносинах з Альянсом – вона повинна його отримати. А цього досі не сталося.

В Північноатлантичному альянсі є в обігу такий термін, як "країни-аспіранти" (Aspirant countries). Далі цитуємо за офіційним сайтом НАТО: "Aspirant countries – це держави, які заявили про свою зацікавленість приєднатися до Альянсі. Вони отримують запрошення до Інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань свого прагнення до членства та пов'язаних із цим реформ". Єдиною додатковою вимогою до Aspirant countries є те, що вони повинні сповідувати принципи Вашингтонського договору – тобто бути демократичними державами, сповідувати принципи Хартії ООН та належати до євроатлантичного простору.

Цей статус, до слова, не накладає на НАТО жодних зобовязань щодо членства "аспірантів" у майбутньому. Аспірант за деякий час може отримати запрошення до ПДЧ, а може і не отримати; в разі виконання ПДЧ країна може бути прийнята в лави Альянсу, а може й ні... Обидва рішення - виключно політичні. 

Виникає питання: чому Україна досі не має цього статусу? Логічної відповіді на нього просто немає.

Київ заявив про прагнення до членства? Поза сумнівом, тепер це визнали навіть в Альянсі. Чи ми розташовані в Європі? Навряд чи хтось поставить це під сумнів. Чи, можливо, хтось має сумнів у тому, що наша держава є демократичною? Тоді нехай хтось (крім російської влади та Януковича з Азаровим) скаже це вголос!

Насправді немає жодних перепон для надання Україні статусу "країни-аспіранта". І Київ повинен не просто просити, а вимагати цього.

В середу в штаб-квартирі НАТО буде з візитом профільний віце-прем’єр Іванна Климпуш-Цинцадзе.

На думку редакції ЄП, після сьогоднішньої заяви Столтенберга вона просто зобов’язана порушити це питання у переговорах з партнерами.

Нагадаємо, які держави нині мають статус "аспірантів" у відносинах з НАТО. Наразі їх три: Македонія, Боснія і Герцеговина, а також Грузія. Саме так – наші грузинські друзі, які так само зі зброєю в руках опираються росіянам, які мають 20% території під російською окупацією, вже давно мають статус країни-аспіранта і співпрацюють з Альянсом в рамках Інтенсифікованого діалогу. Більше того, колись, у 2005 році, Україна та НАТО вже відкривали Інтенсифікований діалог, але потім, за Януковича, він був успішно похований...

То чому ж нині Україна не може доєднатися до Грузії?

Питання риторичне. Не лише може, але й повинна. Ми точно отримаємо статус аспіранта. Ми точно відновимо Інтенсифікований діалог у новому статусі. Це - лише питання часу. І ми маємо всі підстави вимагати цього в Брюсселі, навіть розуміючи, що це рішення для союзників не буде простим.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", з Брюсселя