Наприкінці року в Австрії сталася передбачувана подія – голова Австрійської народної партії (АНП) Себастьян Курц оголосив про створення коаліції з Австрійською партією свободи (АПС). 

18 грудня федеральний президент Австрії Александер ван дер Беллен прийняв присягу в нового уряду. Новий федеральний канцлер і колишній міністр закордонних справ 31-річний Себастьян Курц, таким чином, виконав свою провідну післявиборчу обіцянку – встигнути зі створенням коаліції та призначенням міністрів до Різдва.

Підсумком же коаліційних переговорів стала як 180-сторінкова програма діяльності нового кабінету, так і його доволі специфічний персональний склад, в якому майже всі ключові міністерства (внутрішніх справ, закордонних справ та оборони) відійшли євроскептичній Партії свободи.

Тож постало питання реакції на повернення до влади ультраправих після понад десятирічної перерви як всередині країни, так і на рівні ЄС. Втім, повторення ситуації 2000 року, коли офіційний Відень, який лише за п’ять років до того вступив до ЄС, був підданий політичній та дипломатичній ізоляції з боку інших 14 тогочасних держав-членів Союзу, не відбулося.

Так само й демонстрації в австрійській столиці, що пройшли 18-19 грудня, не були такими велелюдними, як у 2000 році. Водночас і самі євроскептики підійшли до цих виборів значно більш єдиними.

Отже, як бачимо, більшість сторін нині зайняла вичікувальну позицію й чекає конкретних кроків нового кабінету. Якими вони можуть бути – спробуємо розібратися нижче.

Невідворотність коаліції

Після виграшу Народної партії за свободу й демократію на виборах в Нідерландах, поразки французького Національного фронту Марін Ле Пен на президентських й парламентських перегонах в першій половині року здавалося, що тяжіння в бік євроскептицизму, принаймні, втратило оберти.

Втім, реальність продемонструвала дещо інший сценарій, привівши на треті місця в кампаніях євроскептичні "Альтернативу для Німеччини" в ФРН та Партію свободи в Австрії, а також відвівши перше місце на виборах для чеського "Об’єднання невдоволених громадян", що позиціонує себе як силу антиістеблішменту.

Протести проти нинішньої коаліції. Фото breitbart.com

Для офіційного Відня, своєю чергою, третє місце АПС на виборах разом із зростанням антиміграційної риторики ініціаторів дочасних перегонів з Австрійської народної партії означало неминучість союзу між ними.

На це, зокрема, вказав, коментуючи результати кампанії, лідер євроскептиків Хайнц-Крістіан Штрахе. Він заявив, зокрема, що "понад 55% виборців висловилися на користь нашої партійної програми".

В найбільш незручному становищі опинилися австрійські соціал-демократи. З одного боку, спокуса не втратити вплив на владу була досить суттєвою. До входження в коаліцію їх спонукала як більш ніж десятирічна співпраця з "народниками", так і спільність соціально-політичної частини програми з Партією свободи.

Але, з іншого боку, в середовищі "есдеків" панували несприйняття євроскептиків та образа на АНП за "віроломне порушення коаліційної угоди" та ініціювання дострокових виборів.

Своєю чергою, Народна партія після проведеного Себастьяном Курцом ребрендингу прагнула позбутися "тягаря минулого" й відмовилася від співпраці з СДПА навіть у форматі уряду меншості. До того ж запит виборців на політичне оновлення після десяти років правління "великої коаліції" та півтора року "паралізованого парламенту" за канцлерства Крістіана Керна здавався надто суттєвим.

Тож все прийшло до того, що угода між "народниками" й Партією свободи стала невідворотною.

Вже за кілька днів після оголошення результатів виборів стало відомо про початок перемовин між Народною партією та АПС. Себастьян Курц при цьому пообіцяв "швидкі та конструктивні" перемовини, що в підсумку мали б запропонувати кардинально нову програму для розвитку австрійських держави й суспільства.

Нині ж переговори завершені, програма складена, посади розподілені. Більшість ключових переговірників зайняли пости в новому уряді. Втім, ключові міністерства внутрішніх справ, оборони та закордонних справ дісталися євроскептикам.

Причому у випадку МЗС це був відхід від усталеної історичної практики, коли цю посаду займав представник АНП (як це було в 2000-2007 роках). На додачу коаліційна угода зобов’язала командування збройних сил та розвідки надавати щомісячні звіти про безпекову ситуацію в державі та поза її межами новому віце-канцлеру, міністру з питань державної служби та спорту й очільнику "свободівців" Хайнцу-Крістіану Штрахе.

Це дає підстави вважати, що поступки "народників" з метою гарантування швидкого створення уряду були досить суттєвими. З іншого боку, різниця між політичними силами в 5% голосів виборців навряд чи створює значний простір для диктату однієї з них.    

Австрійський президент Александер ван дер Беллен під час перемовин недвозначно давав зрозуміти, що готовий буде заблокувати кандидатури міністрів-"свободівців" в разі приходу одіозних осіб на вагомі посади.

Можливо, саме через це АПС віддала пост голови МЗС безпартійній експертці-міжнародниці та арабістці Карін Кнайссль замість того, щоб призначити на нього екс-кандидата в президенти та суперника Ван дер Беллена Норберта Гофера. Останній, зрештою, задовольнився керівництвом Міністерством транспорту та інновацій.

До того ж, саме австрійський президент вважається автором ідеї "балансування" міністрів від АПС державними секретарями від Народної партії. Зокрема, таким чином цю посаду в підпорядкованому "свободівцю" Херберту Кіклю МВС отримала екс-співробітниця Європейського суду з прав людини Кароліне Едтштадлер.

Ні "політичному ісламу"

Майже 180-сторінкова урядова програма є радше набором окремих декларацій, ніж баченням стратегічних цілей та засобів їх втілення. Причому низка з цих декларацій можуть мати потенційно негативний вплив на суспільство та країну в цілому.

Зокрема, чи не основним компонентом, на якому концентруватиметься новий уряд в цілому та Народна партія зокрема, має стати економічна реформа. Саме задля її проведення "народники" забезпечили собі контроль над Мінфіном та Міністерством з питань економічної політики та цифрової економіки.

Ключовими складовими реформи коаліційна угода визначає зниження податків до рівня 40% від загального доходу в порівнянні з сьогоднішніми майже 43%, зниження рівня оподаткування заробітної плати, полегшення ведення бізнесу, розвиток цифрових адміністративних послуг, скорочення видатків у державному секторі, запровадження мінімального рівня страхування та підвищення пенсій.

Водночас низка з даних амбітних цілей, по-перше, не повною мірою забезпечена належним фінансуванням, котре, до того ж, зменшиться у зв’язку із зниженням податків, а, по-друге, може мати негативні соціальні наслідки. Зокрема, скорочення видатків у державному секторі може супроводжуватися погіршенням якості адміністративних послуг, а також закриттям шкіл та дитячих садків, що перебувають на утриманні громад, у зв’язку зі скасуванням дотацій для них.

Не менш дискусійними є плани із запровадження "гнучкого робочого графіка", за якого максимальна тривалість робочого дня може бути встановлена на рівні 12 годин.

Також уряд планує підвищити витрати на наукові дослідження, цифрову інфраструктуру, запровадження 5-G інтернет-зв’язку, оборону та прикордонну службу.

Водночас у програмі пропонується розширювати потенціал "зеленої енергетики" в країні та підтверджується як взяте під час цьогорічної Конференції сторін Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату в Бонні зобов’язання про відмову від використання кам’яного вугілля до 2025 року, так і відданість рішенням референдуму 1978 року про відмову від атомної енергетики.

Однак чи не найсуперечливішими є положення коаліційної угоди, що прямо чи непрямо стосуються міграційної політики.

По-перше, в цьому плані новий уряд планує збільшити видатки на власну прикордонну службу та декларує намір збільшити рівень власної участі в Агентстві ЄС з охорони зовнішніх кордонів FRONTEX.

По-друге, коаліційна угода робить акцент на потребі в залученні кваліфікованої робочої сили в якості потенційних іммігрантів.

По-третє, домовленість передбачає встановлення низки суперечливих норм щодо біженців чи осіб, що очікують відповіді на запит про можливість постійного перебування в Австрії. До останніх, зокрема, належать впровадження бази даних іммігрантів та біженців, зобов’язання біженців здати готівкові гроші та мобільні телефони органам поліції, суттєве скорочення рівня послуг, доступ до яких можуть мати біженці впродовж перших років свого перебування на австрійській території.

Окрім того, очікується запровадження обов’язкових тестів на знання мови як для біженців, так і в середніх школах країни в цілому, додатковий обов’язковий рік у дитячих садках для "дітей з міграційним корінням" через недостатнє володіння державною мовою.

Щодо біженців також планується ввести жорсткіший нагляд за акаунтами в соцмережах, скасувати дію принципу "лікарської таємниці" та скоротити терміни подання апеляцій при відхиленні заявок на отримання дозволу на перебування.

По-четверте, коаліційна угода прямо передбачає заборону на "пропаганду політичного ісламу", встановлення жорсткішого контролю над ісламськими громадами та "всеосяжний контроль над інтерпретацією ісламського віровчення" в країні.

Водночас перепоною для втілення суперечливих міграційних та суспільно-політичних планів "бірюзово-синього" уряду може стати Конституційний суд.

Останній нещодавно виніс щонайменше два болючих для коаліції Австрійської народної партії та АПС рішення. Перше з них стосувалося встановлення неконституційності вже прийнятих актів, що скорочують терміни розгляду заявок від біженців на отримання дозволів на перебування та апеляцій щодо результатів такого розгляду.

Інше ж вступає в суперечність із планами коаліціантів щодо зміцнення інституту сім’ї як союзу чоловік та жінки, адже зобов’язує законодавців до кінця 2018 року розробити нормативно-правову базу для впровадження "шлюбу для всіх" в Австрії.

Одночасно проведені в тексті коаліційної угоди з ініціативи Партії свободи положення щодо підвищення ролі прямої демократії та участі громадян в державному управлінні, розширення механізмів громадських ініціатив та збільшення кола питань, що можуть розглядатися на загальнонаціональних референдумах, можуть бути "міною вповільненої дії".

А партнери "народників" по коаліції отримають таким чином змогу блокувати плани Курца в плані економічної політики, особливо якщо останні будуть реалізовуватися всупереч соціальним ініціативам з програми Партії свободи.

Європейський курс та російський слід

В зовнішньополітичному плані коаліційна угода фіксується на трьох основних напрямках. Перший – політика в рамках ЄС. Другий – зміцнення нейтралітету. Третій – сприяння глобальній розрядці напруження та роззброєнню.

Щодо першого напрямку, то Себастьян Курц знайшов доволі оригінальний вихід із ситуації, в якій голова МЗС виявилася призначеною за квотою АПС. В даному випадку йдеться про переформатування австрійського зовнішньополітичного відомства з втратою ним відповідальності за європейські справи.

Останні будуть передані до відомства федерального канцлера. Ними опікуватиметься міністр у відомстві канцлера з питань ЄС, культури, мистецтв та ЗМІ, екс-віце-президент молодіжного крила Європейської народної партії та колишній прес-секретар АНП Ґернот Блюмель.

Іншим сигналом для заспокоєння європейських чиновників та власного президента став перший візит на посаді канцлера, котрий Себастьян Курц здійснив до Брюсселя. Одночасно в урядовій програмі містяться як запевнення у тому, що "Австрія є невід’ємною частиною ЄС", так і в тому, що відмова від євро не стоїть на порядку денному.

З іншого ж боку, угода не позбавлена суперечливих моментів щодо європейського напрямку. Так, з одного боку, коаліціанти розглядають Європейський Союз як "ціннісне об’єднання", а з іншого – вимагають "підвищення ролі механізмів субсидіарності" та неперевищення компетенцій держав-членів, особливо в політичному плані.

Одночасно АНП та "свободівці" планують зміцнювати партнерство з сусідами, маючи при цьому на увазі центральноєвропейські держави Вишеградської четвірки. Також офіційний Відень в цілому не проти продовжити розширення ЄС на Західні Балкани, відзначаючи вагоме значення регіону в європейській безпеці.

Водночас позиція Австрії для Союзу набуває як ніколи вагомого характеру.

Адже друге півріччя 2018 року, коли офіційний Відень перейме головування в Раді ЄС, пов’язане не лише з визначальним етапом переговорів щодо виходу Сполученого Королівства зі складу євроспільноти, але й з виборами до Європарламенту, що відбудуться в першій половині 2019 року, та дискусіями щодо напрямків реформування ЄС.

З іншого боку, питання, пов’язані з ЄС, можуть бути й причиною суперечок між союзниками по коаліції. Зокрема, Себастьяну Курцу бажано заручитися підтримкою західноєвропейських партнерів (насамперед, Ангели Меркель та Еммануеля Макрона) напередодні запланованих економічних реформ. Одночасно плани АПС з розширення сфери застосування референдумів можуть потенційно вдарити по наміченій реформі Союзу. Втім, самі єврочиновники навряд чи схилятимуться до уникнення контактів з представниками АПС. Про це заявив, зокрема, голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер, зазначивши, що не уникає розмов із праворадикалами з грецької правлячої коаліції.

Водночас чи не найбільше побоювань нині має викликати теза про "зміцнення нейтралітету". В цьому контексті, зокрема, в коаліційній угоді згадується й врегулювання конфлікту на Сході України, до якого австрійська сторона прагне докладати зусиль.

В цьому плані офіційний Відень позиціонує себе як майданчик для переговорів, а також прагне виступити в якості гравця, котрий сприятиме зниженню напруженості між Заходом та Росією. Зняття ж санкцій в коаліційній угоді обумовлюється суттєвим прогресом в мирному врегулюванні.

Однак нейтралітет небезпечний і для амбіцій з поглиблення інтеграції в оборонній галузі в рамках ЄС. Зокрема, експерти Chatham House та European Foreign Relations Council відзначають, що підконтрольні Партії свободи, що має угоду про співпрацю з "Єдиною Росією", міністерства внутрішніх справ та оборони можуть недооцінювати негативний вплив, що його потенційно може здійснювати Росія в Австрії.

Зокрема, це стосується кібербезпеки, присутності РФ у ЗМІ та критичної інфраструктури. Значними також є побоювання, що австрійські представники в рамках PESCO – Постійного структурного співробітництва в галузі оборони – зможуть просувати вигідний чи близький до позиції офіційної Москви порядок денний, прикриваючись тезою про "нейтралітет".

Та поки що це лише припущення. Відмова ж ЄС від запровадження санкцій проти Австрії у зв’язку з входженням АПС до складу уряду видається цілком логічною, адже відповідний крок зразка 2000 року сприяв лише підвищенню рейтингів "свободівців" та їх тріумфальному результату на перегонах 2002 року.

Тепер маємо чекати на впровадження викладених пропозицій з боку нового уряду й потенційних дискусій щодо нього. Останні, до слова, мають виявити стійкість Партії свободи, адже після виборів 2002 року власний "тест на єдність" у політичній реальності ця політична сила провалила, розколовшись на кілька груп.

Нині ж "свободівці" отримали другий шанс для впровадження свого бачення, і не можна не відзначити, що підійшли до цього шансу з більш вагомими позиціями, ніж на початку 2000-х.

Тож чекаємо на конкретні дії.

Автор: Віктор Савінок,

аспірант Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка,

для "Європейської правди"