"Це не завершення, а потужне продовження реформ! – обіцяв президент Порошенко в червні з нагоди отримання безвізового режиму від ЄС. – Я вірю, що Україна буде в НАТО, буде в Європейському союзі. І ніщо, ніхто і ніколи нас не зупинить!".

Президент вміє гарно і пафосно говорити. Та минув час, і можна вже підсумувати, що ж зробила Україна на європейському шляху в 2017 році. Чим може похвалитися та пишатися? На чому грунтувалися прогнози президента i його обіцянки щодо "потужного продовження" європейських реформ?

Примарний актив

Початок дії безвізу та набуття чинності Угодою про асоціацію – ці дві непересічні події справді датовані 2017 роком. Саме про них найчастіше згадують, підбиваючи євроінтеграційні підсумки року. Мабуть, ми не раз почуємо це і найближчими днями.

Але ж насправді всю українську частину роботи і для отримання безвізу, і для повного старту асоціації було зроблено не цього року, а набагато раніше.

2017-го ми лише спостерігали й чекали, коли зі своєю частиною впораються бюрократична машина ЄС та кілька держав-членів – удосконалять механізм призупинення безвізового режиму, проголосують "наш" законопроект в Європарламенті, відбудуть президентські вибори у Франції (після яких стало можливим голосування за безвіз в Раді ЄС) та парламентські – в Нідерландах, які розблокували остаточну ратифікацію Угоди про асоціацію.

Отже, і безвіз, і ратифікація УА – справді знакові, важливі та позитивні події.

Однак варто розуміти, що жодна з них не свідчить про цьогорічні зусилля української влади на європейському шляху і не може бути частиною звітів України про її цьогорічні успіхи на ниві європейських реформ.

Урок безвізу

Між тим, з безвізом та асоціацією пов’язані не лише ключові здобутки України у 2017 році, але й ключові розчарування. Адже реальний стан справ стосовно двох цьогорічних символів євроінтеграції схожий швидше на тривожний урок, ніж на історію успіху.

Україна отримала безвізовий режим у червні – а уже півроку по тому з боку ЄС почали лунати заяви про порушення умов безвізу та можливість його призупинення.

І це не просто низка заяв – проблему зафіксовано також документально.

Україна стала "антигероєм" першого звіту Єврокомісії про можливість призупинення безвізу.

Ще до ухвалення Євросоюзом рішення про скасування віз з боку західних партнерів та українського громадянського суспільства були побоювання: вони втрачають потужний важіль примусу української влади до проєвропейських змін.

Але навряд чи хтось очікував аж таких швидких спроб суттєво відкотити назад ключові реформи, проведені саме задля отримання безвізового режиму. Низка атак на Національне антикорупційне бюро, швидке взяття під контроль та блокування роботи НАЗК, свідоме затягування зі створенням Антикорупційого суду – все це шокує наших партнерів на Заході.

Так само помітним є очевидне шахрайство у президентському законопроекті про антикорупційний суд, оприлюдненому у вівторок, який відразу викликав наджорстку критику профільних експертів.

В грудні в інтерв’ю "Європейській правді" посол Франції Ізабель Дюмон заявила: ЄС шокований не лише спробами підірвати незалежність антикорупційних органів, але й байдужістю українських політиків до неминучої жорсткої реакції Заходу. "Це нас найбільше турбує: усвідомлюючи усі наслідки, вони зважилися на такий крок", – пояснювала вона.

Спілкування з іншими послами та дипломатами з Євросоюзу доводить, що Дюмон висловила не особисту, а спільну думку. Ситуація довкола "безвізових" реформ неприйнятна для всіх.

Однак, схоже, в Києві цього не чують. Це підтверджує президентський законопроект про антикорупційний суд.

Асоціація, що чекає

1 вересня набула чинності Угода про асоціацію, вона нарешті повноцінно запрацювала. Та Україна не поспішає її виконувати.

"Ми переважно відстаємо від планів, передбачених самою угодою", – визнає віце-прем’єр з євроінтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе.

За підрахунками Українського центру європейської політики, із цьогорічних завдань асоціації виконано лише 11%. Це означає фактично провал в імплементації доленосного для майбутнього країни документа.

До слова, так само незадовільно виконано Річну національну програму співпрацi з НАТО. Проблему публічно визнають у нашій місії в Альянсі.

Звичайно, є певні успіхи. Але часто це – вимучені, ухвалені під тиском західних партнерів євроінтеграційні закони.

Як-от в енергетичній сфері - закони про Фонд енергоефективності, комерційний облік тепла та водопостачання, про енергетичну ефективність будівель, закон про житлово-комунальні послуги. Можна сподіватися, що наступного року запрацює, хоч і з великим запізненням, Фонд енергоефективності.

Ухвалено важливий закон про оцінку впливу на довкілля - після того, як його було заветовано президентом ще восени минулого року. Водночас у шухляду покладено інший важливий  документ,  який також є зобов'язанням в рамках УА - закон про стратегічну екологічну оцінку. Загалом, Україна суттєво відстає від графіка виконання своїх зобов'язань в екологічному розділі угоди, й нинішні темпи підготовки й ухвалення законодавства зовсім не надолужують це відставання.

Є зростання торгівлі з Євросоюзом другий рік поспіль – але залишається питання до структури українського експорту, спроможності України продавати більше товарів з вищою доданою вартістю. Для цього потрібні серйозні реформи, в тому числі передбачені асоціацією, та гарний інвестиційний клімат. Проблеми з цим загальновідомі.

Однозначно позитивна цьогорічна подія - Україна здійснила кроки, потрібні для приєднання до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила (Пан-Євро-Мед). В перспективі це може посприяти збільшенню торгівлі з Євросоюзом та іншими країнами-учасницями конвенції. Повноправної участі в ній Україна набуде 1 лютого 2018 року.

Отже, результативна євроінтеграційна робота у 2017 році була - але надто мало.

І це на тлі наростання антиєвропейських процесів і зусиль та їхнього впливу на сиутацію в країні.

Причому в цих зусиллях нерідко об’єднувалися влада і частина опозиції – тобто мало не весь чинний український політикум. Як, наприклад, при голосуванні за скандальний законопроект "Купуй українське", який суперечить Угоді про асоціацію з ЄС, але здатний серйозно збагатити окремих українських олігархів.

"Цей законопроект послаблює систему державних закупівель Prozorro. Це буде коштувати чимало державному та місцевому бюджетам і ускладнить участь малих і середніх підприємств у системі держзакупівель", – переконував посол Євросоюзу Хюг Мінгареллі. Приємно, що рішуче проти цього документа виступили також віце-прем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, Міністерство економічного розвитку і торгівлі та експертна спільнота.

Але вкотре показовим є мовчання перших осіб держави.

Нові загрози

Які ж висновки можна зробити з цьогорічних процесів у сфері євроінтеграції? І якими, відповідно, є прогнози на майбутнє?

Вони переважно невтішні.

Навряд чи зникнуть плани стосовно паралічу системи антикорупційних органів у тих, хто просував цю ідею досі. Водночас проблема корупції лишатиметься на верхівці порядку денного наших відносин з ЄС, багато в чому визначаючи їхній характер.

Окрім прямих загроз – аж до призупинення безвізу та зменшення фінансової підтримки від ЄС – це призводить до подальшого погіршення іміджу української влади в очах західних партнерів та потенційних інвесторів.

Переможні заяви посадовців про безвіз та асоціацію тут не допоможуть.

"Корупція та непрозорі оборудки. Німеччина погрожує президенту України", – з таким промовистим заголовком вийшла на початку грудня стаття в німецькому журналі "Більд". "Корупція бере початок у самій верхівці влади", – цитує видання керівника комітету у закордонних справах Бундестагу Норберта Реттгена, соратника канцлера Німеччини Ангели Меркель.

Під запитанням залишається бажання та спроможність влади виконувати належним чином Угоду про асоціацію.

Швидше за все, триватиме усталена вже протягом останніх років практика хаотичних та точкових ухвалень окремих євроінтеграційних законів – насамперед тих, що не становлять потенційної загрози для добробуту людей при владі та їхніх партнерів з "дружніх" опозиційних сил. З іншого боку, події 2017 року підтвердили, що лише ухвалення доброго проєвропейського закону замало – критично важливою і зазвичай проблемною є належна імплементація.

Це ілюструє та ж ситуація довкола антикорупційних органів.

А вже незабаром у відносинах з ЄС з’явитьcя ще одна "гаряча точка" – на додаток до багатьох існуючих. Йдеться про ухвалення нового Виборчого кодексу, не менше важливого для європейського майбутнього країни, ніж ефективна антикорупційна система.

"ЄС вітає початок розгляду Виборчого кодексу і очікує його ухвалення до кінця року", – така заява пролунала ще на початку листопада. Минуло майже два місяці, добіг кінця рік – а нове виборче законодавство так і не з’явилося. Законопроект, дивним чином проголосований парламентом у першому читанні й підтриманий Радою Європи та ЄС, майже гарантовано надалі зустрічатиме спротив у ВР.

2017 рік засвідчив також реальність загрози використання асоціації з ЄС як приводу для сумнівних оборудок – "Європейська правда" детально писала про спроби ввести суспільство в оману через нібито потребу термінового переходу на посвідчення водія нового зразка або запровадження техогляду автомобілів. Остання загроза залишається актуальною – навіть після застережень з боку ЄС у Мінінфраструктури не відмовляються від намірів.

А отже, треба бути готовими протидіяти подібному "шахрайству на асоціації", якщо воно матиме місце й надалі.

Не лише мінуси

Підбиваючи євроінтеграційні підсумки року, варто завершити на двох позитивах.

Перший хоча і за межами України, але до нас дуже дотичний.

Йдеться про ситуацію в Євросоюзі. Цього року ЄС більш-менш успішно пройшов крізь низку випробувань – на виборах у Нідерландах, Франції, Німеччині, Австрії вдалося уникнути апокаліптичних сценаріїв. Нормалізувався процес переговорів щодо виходу з ЄС Британії.

Сьогодні Євросоюз – набагато безпечніший та надійніший, ніж був рік тому.

Звісно, проблем все одно не бракує, однак рівень загроз значно знизився.

Для нас критично важливо, аби ЄС і надалі залишався орієнтиром та союзником для здорової частини суспільства, влади та політикуму, вагомим гравцем в українській політиці.

Ну й другий, найголовніший позитив – стабільно високою залишається прихильність українців до євроінтеграції.

Близько 60 відсотків підтримують вступ України до Євросоюзу – і саме це, а не саботаж з боку політиків та спротив старої системи визначатиме європейське майбутнє країни та дає підстави для оптимізму в кінці цього складного і суперечливого року.

Автор: Анатолій Марциновський,

"Європейська правда"