Після голосування за довгоочікувану реформу освіти Київ постав перед дипломатичною кризою на європейському напрямку.

Реформа, що має наблизити українську школу до європейських стандартів, обернулася загостренням відносин із низкою західних сусідів, співпрацю з якими ще нещодавно презентували як успіх української дипломатії.

Про своє занепокоєння новим законом про освіту одразу заявили глави МЗС Угорщини, Болгарії, Греції та Румунії. Критики змін наголошують, що йдеться про порушення статті 22 Конституції України: при прийнятті нових законів права і свободи людини не можуть бути скасовані і не допускають звуження змісту та обсягу чинних прав і свобод.

Крім того, угорська сторона апелює до Договору про основи добросусідства та співпраці (ратифікованого 1992 року) із зобов’язанням України "гарантувати належні можливості національним меншинам для навчання своєї рідної мови чи своєю рідною мовою на всіх рівнях навчання".

"Історією успіху" України стала Декларація щодо гарантій польській меншині в Україні та українській в Польщі права навчання рідною мовою. Таким чином ще до рішення Венеціанської комісії Київ підтвердив Варшаві, що імплементація нового освітнього закону зберігає умови для польської меншини, котра може навчатися рідною мовою і паралельно здобувати освіту державною мовою.

Схожа ситуація склалася й у діалозі з Болгарією. Як виявилося, в болгарських школах, які на практиці є двомовними, існує проблема з вивченням не української, а болгарської мови. У результаті країни домовилися створити робочу групу, яка працюватиме над навчальним планом для болгарської меншини, створенням підручників та підвищенням кваліфікації вчителів. Про створення спільної робочої групи також було оголошено після зустрічі Лілії Гриневич з молдовською колегою Монікою Бабук.

Однак досягнення схожого порозуміння з Угорщиною та Румунією, реакція яких на освітній закон була найгострішою, не варто очікувати.

Румунія: гальмування на високій швидкості

Після серії гучних політичних заяв та запеклих дебатів у Раді Європи, в українському публічному дискурсі ці дві країни дедалі частіше згадуються разом як головні противники освітнього закону. Але обурення українським законом — це, напевно, єдине питання, яке сьогодні об’єднує Угорщину та Румунію.

Як зазначають румунські співрозмовники, Румунія має цілком інший підхід до вирішення регіональних проблем, чітке усвідомлення безпекових загроз, а також необхідності підтримки України в її протидії російській агресії та на шляху європейської інтеграції.

Окрім того, Румунія, як одна з найбільших держав Центрально-Східної Європи, наразі лишається чи не єдиною противагою консервативним антиліберальним режимам у Польщі та Угорщині. Небажання опинитися в одному таборі з Будапештом стало одним із мотивів зниження градусу дебатів.

Реакція румунських політичних кіл не була такою одностайною, як могло здатися з Києва. Румунський уряд зайняв стримано-критичну позицію, на відміну від президента Клауса Йоханніса. Останній засудив прийнятий закон як такий, що суперечить взаємним хорошим намірам і різко обмежує доступ меншин до освіти рідною мовою, а також оголосив, що скасовує свій запланований візит до України.

Примітно, що не всі навіть у консервативному таборі підтримали цей крок. Колишній президент Румунії Траян Бесеску, відомий своєю гострою позицією щодо меншин, назвав рішення Йоханніса скасувати візит до Києва "зовнішньополітичною помилкою".

Розв’язання кризи через залучення Венеціанської комісії Бухарест сприймає позитивно, як можливість для всіх сторін "зберегти обличчя" у цій непростій ситуації.

Водночас розвиток ситуації залежатиме від того, як швидко й безболісно українські парламентарі зможуть реалізувати рекомендації Венеціанської комісії. Затяжна криза призведе до зростання негативного ставлення до України серед румунських громадян, що суттєво ускладнить роботу уряду.

У приватних розмовах румунські політики зізнаються, що після прийнятого закону їм надзвичайно складно аргументувати румунським виборцям, чому необхідно підтримувати Україну.

Що стоїть за безкомпромісною позицією Угорщини?

У листопаді минулого року під час візиту прем’єр-міністра Гройсмана угорський прем’єр Віктор Орбан зробив заяву, на яку б не наважилися навіть деякі з найближчих партнерів України в ЄС. Орбан оголосив, що Угорщина "підтримує вступ України до Європейського Союзу, хоч це питання й не стоїть на порядку денному".

А вже за десять місяців глава МЗС Петер Сійярто ініціює перегляд Угоди про асоціацію та обіцяє блокування подальшого зближення України з ЄС та НАТО. Такий поворот на 180 градусів у Будапешті пояснюють "зрадливою поведінкою" Києва, який "встромив ножа у спину" сусідній державі.

Відсутність масових акцій протесту в самому Закарпатті, попри очевидне незадоволення меншини прийнятим законом, вказує, що основним "споживачем" гучних заяв угорської влади, як і заяв про самовизначення Закарпаття, передусім є населення самої Угорщини.

Угорська діаспори є важливою частиною внутрішньої та зовнішньої політики Угорщини, а мову тут розглядають як головний механізм збереження національної єдності. Однак, хоча український закон викликав несприйняття в усіх без винятку політичних сил Угорщини і експертного середовища загалом; в опозиційних колах реакцію угорського МЗС називають "надмірною" та "відверто провокативною".

Іншими словами, зважаючи на чутливість цього питання для угорського суспільства, рішення України спровокувало б конфлікт у будь-якому разі, але

чинний уряд "Фідес" зробив досягнення компромісу практично неможливим, принаймні до виборів в Угорщині.

Гострий конфлікт навколо освітнього закону вигідний угорській владі з кількох точок зору. По-перше, внутрішньополітичний контекст. У квітні наступного року в Угорщині відбудуться чергові парламентські вибори, на яких партія Віктора Орбана "Фідес" планує отримати абсолютну більшість.

Окрім внутрішніх причин, схоже, існують ще й зовнішньополітичні та економічні розрахунки. У наступні кілька років Угорщина планує отримати суттєві економічні вигоди від партнерства з Росією. На початку липня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто повідомив про те, що угорський уряд і "Газпром" домовилися про продовження газопроводу "Турецький потік" через територію Болгарії і Сербії в Угорщину.

Угорський погляд: інтеграція означає асиміляцію

З-поміж усіх сусідів найкращі відносини Угорщина має з Сербією. Особливе потепління спостерігаємо після приходу до влади в Сербії Сербської прогресивної партії, що підтримує дружні відносини з "Фідес".

У Будапешті не втомлюються хвалити своїх сербських партнерів за політику щодо угорської меншини Воєводини, яка, на їхню думку, має бути зразком для України.

Зокрема, угорська меншина Воєводини нараховує близько 300 тис. осіб, більшість з яких компактно проживає на півночі провінції. Угорська є однією з офіційних мов у Воєводині, а представники меншини мають можливість здобувати освіту рідною мовою на всіх рівнях. Угорська національна рада Воєводини може також створювати школи (як середні, так і початкові), де викладання ведеться лише мовою меншини.

Сербія не заперечує проти надання сербським громадянам угорського походження угорських паспортів. Однак зворотною стороною подібної національної політики є відособлення угорської меншини від решти суспільства, ізоляція та зростання показників еміграції — тобто саме тих негативних тенденцій, до яких апелює українська влада.

Угорщина не зацікавлена в інтеграції своєї діаспори у суспільства сусідніх держав, оскільки розглядає її як шлях до асиміляції та остаточної втрати національної єдності. Приклад Сербії, коли угорська меншина залишається фактично відокремленою, має потужні зв’язки та лояльність до Угорської держави, цілком влаштовує Будапешт.

І в цьому полягає погана новина для України:

вирішити українсько-угорський конфлікт, швидше за все, не вдасться у короткотерміновій перспективі.

На відміну від Румунії, Угорщина не розглядає виконання Україною рекомендацій Венеціанської комісії як вихід із ситуації. У Будапешті чітко дали зрозуміти, що виступають проти будь-яких нововведень — позиція, з якою не можуть погодитися у Києві.

І навіть якщо сторонам вдасться знайти порозуміння, Угорщина, схоже, планує отримати максимум із цього протистояння. Освітній закон дав привід згадати про інші обіцянки Києва угорській меншині, а також порушити болісне питання подвійного громадянства.

Питання лише у тому, чи вважатимуть у Києві прийнятною ціну за відновлення хороших відносин з Будапештом.

Що робити?

Ситуація навколо закону "Про освіту" вкотре засвідчила, що українська влада наразі не здатна ефективно комунікувати ні з власними громадянами, ні з іноземними партнерами; а різні гілки влади не вміють діяти злагоджено та формувати єдину позицію для захисту та комунікації інтересів України назовні.

Конфлікт навколо освітнього закону засвідчив: Україні бракує комплексного розуміння впливу своєї національної політики на відносини із європейськими сусідами.

Що потрібно зробити?

Україні треба сформувати своє бачення розвитку відносин із європейськими сусідами і закріпити його у державній Політиці сусідства. Ключем до розвитку відносин України з сусідами є їхня прагматизація, готовність до діалогу щодо чутливих питань та взаємна повага.

Водночас в умовах конфлікту з Росією доречним може бути озвучення "червоних ліній" — кроків, які будуть розцінені як недружні щодо України (зокрема, відмова підтримувати санкції щодо Росії, блокування допомоги Україні, її євроінтеграційних прагнень).

Одночасно Україні слід посилити комунікацію своїх рішень на міжнародній арені та всередині окремих держав. Закритих переговорів із дипломатами недостатньо, як і зустрічей на міжурядовому рівні. Важливо, щоб кожне значне рішення було підкріплене планом з його комунікації.

Зрештою, Україні вкрай необхідна постійна підтримка та пряма комунікація з меншинами.

Наразі угорська та румунська меншини відчувають, що у них забрали права і нав’язують їм рішення, прийняте у Києві без їхньої участі чи згоди. Якщо представники меншин змінять своє ставлення або принаймні не сприйматимуть політику Києва як ворожу та несправедливу, то досягнути порозуміння на рівні держав стане значно легше.

Угорщина намагається монополізувати комунікацію зі своєю меншиною в Закарпатті, тому важливо, щоб меседжі Києва доходили до меншини напряму, а не через Будапешт.

Автор: Дарія Гайдай,

Центр "Нова Європа"