Надія останніх місяців на вирішення багаторічного спору Хорватії та Словенії щодо кордону закінчилася черговим скандалом і новими образами.

Нагадаємо, згідно з рішенням арбітражного суду, Словенії відійшли три чверті площі Піранської затоки, також вона отримала право вільного проходу до міжнародних вод через хорватські територіальні води в Адріатичному морі. Цей коридор повинен бути шириною близько 2,5 морських миль (4,63 км). Європейська комісія висловила підтримку арбітражній процедурі та закликала виконати рішення.

По суті, у центрі суперечки двох держав знаходиться саме арбітраж, а не суть його рішення.

Любляна наполягає на імплементації рішення міжнародного арбітражу без змін, фактично вимагаючи від Загреба визнати легітимність цього суду та його рішення.

У Загребі відмовляються це робити, нагадуючи, що хорватська влада прийняла рішення про вихід з арбітражного процесу. Вихід із цієї ситуації хорватське керівництво вбачає у двосторонній домовленості.

Від липня 2017 року словенська влада зафіксувала понад 1400 інцидентів у морських водах, які тепер вважає своїми згідно з рішенням суду. Йдеться про хорватських рибалок, котрі, як і влада Хорватії, відмовляються визнавати ці води словенськими. Зазвичай їх супроводжують хорватські поліцейські човни. До силових інцидентів поки не дійшло.

Інтенсивні переговори, які тривали після винесення арбітражного рішення у червні 2017 року, виявилися рухом по колу, і після семи зустрічей сторони опинилися, по суті, там, звідки почали. І хоча сам по собі той факт, що дві держави-члени ЄС не можуть дійти згоди та обмінюються погрозами, викликає незадоволення у Брюсселі, ЄС має й інші серйозні причини для занепокоєння.

Наступного місяця Єврокомісія планує оприлюднити стратегію щодо прийняття до Євросоюзу країн Західних Балкан. Безуспішні спроби вирішити спір Любляни та Загреба щодо кордону, передусім у Піранській затоці, не лише створює небезпечний прецедент, а й підриває саму ідею про євроінтеграцію як шлях до залагодження конфліктів між балканськими націями.

Іншими словами, стратегія ЄС базується на тезі, що коли всі республіки колишньої Югославії стануть частиною Євросоюзу, суперечки щодо приналежності того чи іншого клаптика землі втратять свою гостроту.

Однак балканські країни не готові прийняти погляди ЄС на кордони, болісно реагуючи на будь-які спроби зменшити важливість проблеми.

Як після заяви першого віце-президента Європейської комісії Франса Тіммерманса, якому доручено вести переговори між Любляною та Загребом, про те, що "кордони між країнами-членами ЄС вже не є екзистенційною проблемою".

Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер дав зрозуміти, що жодна країна з неврегульованим питанням щодо кордону не зможе стати членом ЄС. Подібна позиція базується значною мірою на хорватсько-словенському досвіді.

Загальнобалканське питання

У 2008 році Словенія заблокувала переговори щодо вступу Хорватії до Європейського Союзу (а згодом і НАТО) через прикордонний спір. І хоча у Брюсселі вважали позицію Любляни неконструктивною і навіть розглядали можливість призупинення її права голосу, у ЄС також не бажали, щоб цей спір став внутрішньою проблемою ЄС, пам’ятаючи про Кіпр.

Вихід було знайдено через міжнародний арбітраж.

Після непростих переговорів у листопаді 2009 року у Стокгольмі сторони підписали угоду про арбітраж, окрім прем’єр-міністрів двох країн свій підпис під документом поставив президент ЄС Герман ван Ромпей. Хорватія стала членом Євросоюзу 1 липня 2013 року, а вже за два роки вийшла з арбітражу, аргументуючи це порушенням арбітражних правил Словенією.

Хорватські ЗМІ опублікували аудіозаписи, що свідчили про активні консультації між словенським суддею на арбітражній панелі та представником уряду Словенії. Суддю замінили, розгляд справи продовжили, однак хорватська влада відмовилася визнавати дискредитований, на її думку, арбітраж, а отже, і його рішення, опубліковане 29 червня 2017 року.

В Єврокомісії мають намір не допустити повторення подібної ситуації.

Якщо Словенія та Хорватія не можуть домовитися десятиліттями, то якими будуть переговори між Хорватією та Сербією?

Адже однією з умов вступу країн Західних Балкан до ЄС буде вирішення відкритих питань щодо кордону, зокрема між Хорватією та Сербією, а також між Хорватією та Чорногорією.

Спірні питання мають бути вирішені до 2023 року, що дозволить Чорногорії та Сербії завершити переговори  і стати повноправними членами ЄС до кінця 2025 року.

Таємничий протокол

Вирішити суперечку поки намагаються через двосторонні переговори. З часу опублікування рішення суду відбулося сім зустрічей.

Діалог ведеться на двох рівнях: політичному (між прем’єрами ) та експертному. Хорватські ЗМІ та особисто прем’єр-міністр країни Андрей Пленкович неодноразово заявляли, що країни ближчі до остаточного рішення, ніж здається. 

Однак наприкінці грудня його словенський колега Міро Церар заявив, що Словенія розпочне імплементацію рішення у спорі з Хорватією про морський кордон в односторонньому порядку. "Виконання арбітражного рішення є міжнародним зобов'язанням Словенії та Хорватії, це не питання, щодо якого ми можемо дискутувати, це те, що ми повинні виконувати", - сказав Міро Церар.

У свою чергу міністр закордонних справ Хорватії Марія Пейчинович-Бурич попередила, що Хорватія захищатиме себе "всіма засобами, які має у своєму розпорядженні".

Стаття, яка з’явилася у Večernji list 17 січня, проливає світло на закулісся переговорів. За інформацією газети, сторони досягли попередньої домовленості щодо кордону, однак за день до свого візиту у Загреб словенський прем’єр-міністр змінив думку (після консультацій з партнерами по коаліції). Схоже, йдеться про спеціальний протокол, про який згадував Пленкович під час візиту Церара до Загреба, в якому визначено кордон на суші та морі, а також режим навігації між Піранською затокою та міжнародними водами.

У Любляні стаття викликала обурення, прем’єр категорично заперечує існування будь-яких домовленостей, наголошуючи, що метою діалогу є виключно забезпечення реалізації рішення арбітражу.

Проте голова МЗС Словенії Карл Ер'явец натякнув, що переговори таки велися. Він виступав категорично проти візиту до Загреба і вхопився за можливість нагадати про свою правоту. Коментуючи статтю, міністр заявив, що велася "тиха дипломатія", але для подібної дипломатії потрібний надійний та відповідальний партнер.

Хорватія, на думку словенського дипломата, вкотре довела, що не є таким партнером, а лише хоче нав’язати свою позицію.

Між тим Večernji list наполягає, що документ був спільним продуктом, вигідним обом державам, і словенська сторона спершу позитивно оцінювала його зміст.

Можна припустити, що "злив" у пресу відбувся після того, як стало зрозумілим, що Любляна не має наміру погоджуватися на подібний варіант вирішення спору. Так, 12 січня міністр закордонних справ Словенії оголосив про підготовку позову проти Хорватії через відмову імплементувати рішення арбітражу. Наприкінці лютого позов буде подано до Європейської комісії відповідно до статті 259 Договору про функціонування ЄС. 

Паралельно Любляна має намір блокувати вступ Хорватії до Шенгенської зони та Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що об’єднує найбільш розвинуті країни світу.

Позицію уряду підтримує населення. Згідно з опитуваннями, 54% словенців вважають Хорватію країною, якій "не можна довіряти".

Слово за ЄС

Наразі можливість знайти вирішення спору на двосторонньому рівні виглядає примарною. У Брюсселі відчувають, що пора втрутитися і стати активним посередником у переговорах. Любляна, пам’ятаючи про підтримку ЄС рішення арбітражу, вважає подібне посередництво вигідним для себе.

Прем’єр-міністр Словенії Міро Церар підкреслює, що обов’язком ЄС є забезпечення імплементації рішення суду. "Якщо ми не будемо поважати міжнародне та європейське законодавство, тоді нам більше не потрібен ЄС, тоді ЄС рухається до поступового розпаду", - сказав прем'єр-міністр. Словенські політики попереджають Брюссель про загрозу стабільності на Балканах, що, безумовно, "вплине на європейську перспективу країн Західних Балкан".

Для ЄС надзвичайно важливо у найближчі тижні залагодити хорватсько-словенський спір. Важливим компонентом цього процесу залишається визнання арбітражу, запущеного колись з ініціативи ЄС.

Сьогоднішні проблеми з імплементацією рішення суду є небезпечним прецедентом для вирішення інших подібних спорів на Балканах.

Водночас й ігнорування позиції Хорватії, керівництво якої неодноразово заявляло про відсутність суттєвих розбіжностей у позиціях двох держав щодо кордону, створить джерело напруженості в регіоні та потенційно може ускладнити переговори Хорватії щодо кордону з Сербією та Чорногорією. 

Спір за кілька кілометрів кордону для двох країн перетворився на питання національної честі та міжнародного впливу.

Економічні мотиви, що лежали в основі спору на його початку, здається, вже давно забуті, а їхнє місце зайняли емоційно-патріотичні заяви.

За таких умов вирішення конфлікту вимагатиме справжньої дипломатичної майстерності, що дозволить обом сторонам "зберегти обличчя" у цій суперечці, представити її вирішення як свою перемогу.

Автор: Дарія Гайдай,

Центр "Нова Європа"