Вішати поруч із прапором: конфлікт Угорщини та Румунії та його 5 уроків для України

Раптова відставка румунського прем’єра Міхая Тудосе, схоже, врятувала Угорщину та Румунію від дуже серйозного загострення у відносинах.

А нещодавній дипломатичний скандал, який спровокували слова румунського урядовця, вкотре оголив дуже чутливу для обох країн проблему. Як і у випадку непорозуміння України та Угорщини, йдеться про права угорської нацменшини, а точніше, її право на автономію в Румунії, яке офіційний Будапешт вважає беззаперечним і одним із фундаментів своєї зовнішньої політики.

Саме тому Києву корисно знати історію цієї сварки між двома сусідами, з якими в України після ухвалення закону про освіту – своя історія непорозуміння.

"Лінгвістичне непорозуміння"

Кілька тижнів тому, в понеділок 8 січня, у знаковому для угорської нацменшини місті Клуж-Напока три головні угорські партії в Румунії підписали спільну заяву про наміри та цілі.

Так, Демократичний союз угорців Румунії (RMDSZ), який представлений в обох палатах румунського парламенту, а також Угорська громадянська партія (MPP) та Угорська народна партія Трансільванії (EMNP) публічно домовилися співпрацювати, аби домогтися максимальної автономії для угорців Румунії. І в першу чергу,

не культурної чи політичної, а територіальної автономії.

А саме: створення окремої автономної області в межах історичних земель так званого Секейського краю (східна частина Трансільванії) та надання особливого самоврядного й адміністративного статусу іншому історичному регіону – Парціуму (західна частина Румунії в прикордонні з Угорщиною).

Ось так – відкрито та прямолінійно, без жодних евфемізмів, незважаючи на те, що Румунія є унітарною державою.

"Якщо прапор секеїв (угорського субетносу, що мешкає у Румунії) буде вивішено на державних установах, то всі відповідальні за це висітимуть поруч із ним. Про автономію секеїв навіть не може бути й мови", – за день відреагував на це тодішній очільник уряду Румунії Міхай Тудосе.

Наступного дня Тудосе спробував пояснити свої слова, мовляв, його неправильно зрозуміли й "вішати" він нікого не збирається, а лише мав на увазі, що як прем’єр та громадянин відкидає будь-які дискусії про автономію частини Румунії, адже це суперечить Конституції країни.

Але було вже запізно: слова Тудосе саме в згаданому вище формулюванні одразу ж облетіли не тільки румунські та угорські, а й світові медіа, викликавши досить бурхливу реакцію.

Прогнозовано жорстко та блискавично відреагували на слова Тудосе як лідери угорської нацменшини в Румунії, так і офіційний Будапешт. Інакше й бути не могло.

Румунському прем’єру дорікнули не тільки за безвідповідальність, а й за повернення до Середньовіччя та відверті погрози фізично покінчити з румунськими угорцями.

Угорський міністр закордонних справ Петер Сійярто наголосив, що така заява Міхая Тудосе є "абсолютно неприйнятною в Європі ХХІ століття" і "викреслює прем'єр-міністра Румунії з переліку цивілізованих європейських політиків".

Звичайно ж, офіційний Будапешт вимагав негайного спростування цих слів та вибачень, як від румунського прем’єра, так і від уряду сусідньої країни. Але отримав лише пояснення від посла Румунії в Угорщині, якого викликали "на килим", що вийшло "лінгвістичне непорозуміння".

Слідом за дипломатами "заговорили" маргінали: на знак протесту в ніч з 12 на 13 січня угорські ультраправі з молодіжного руху "64 комітати" закрили прапором секеїв державну символіку Румунії на її посольстві у Будапешті.

У відповідь Бухарест викликав на килим угорського посла.

З огляду на градус напруги, важко спрогнозувати, як далі розвивався б цей дипломатичний скандал, якби не раптова відставка Міхая Тудосе з поста через чвари у правлячій партії Румунії.

Водночас, слід розуміти, що Бухарест і Будапешт не вперше сваряться через секеїв та ідею автономії для румунських угорців. Конфлікти на цьому ґрунті між двома країнами виникають з системною регулярністю останні десятиліття.

Все дуже серйозно

Головним джерелом цих конфліктів є дуже складна історія ХХ століття, насамперед Тріанонський мирний договір 1920 року, який впорядковував розпад Австро-Угорської імперії. Для угорців же цей день – національна трагедія, як і весь Тріанонський договір, згідно з яким тодішня Угорщина втратила дві третини своїх земель, у першу чергу, на користь Румунії.

Палкі дискусії щодо територій між Угорщиною та Румунією тривають і досі, але вони, на щастя, маргіналізовані. Натомість, основна увага, як і у випадку України, зосереджена на відстоюванні прав угорської нацменшини в Румунії.

Захист закордонних угорців для офіційного Будапешта завжди був одним із фундаментів його зовнішньої політики. Відтоді, як до влади в Угорщині прийшла партія "Фідес" на чолі з Віктором Орбаном, частиною урядової політики стала також ідея автономії закордонних угорців – від культурної до територіальної.

Суть ідеї полягає в тому, аби через утворення різного типу угорських автономій за межами сучасної Угорщини зберегти не тільки ідентичність, а і єдність угорської нації, відновити колись "Велику Угорщину" – хай не територіально, але духовно, культурно та політично.

Хоч сьогодні для Будапешта зразком втілення цієї ідеї автономії закордонних угорців є Воєводина у Сербії, та саме в Румунії ця ідея завжди мала найбільший потенціал.

По-перше, через чисельність угорської нацменшини, яка є найбільшою в Румунії та найчисельнішою угорською спільнотою з усіх закордонних – до 1,2 мільйона осіб. З них близько 700 тисяч складають секеї – це древній угорський субетнос, який, тим не менше, культурно та мовно має чимало відмінностей від угорців і компактно проживає переважно на історичних землях Трансільванії.

По-друге, завдяки традиціям права на різного типу автономію, включно з територіальною. Так, ще у радянський період, з 1952 до 1968 року, в межах так званого Секейського краю, або Землі Секеїв, що на сході Трансільванії, існувала спершу Угорська, а тоді Муреш-Угорська автономна область. Її ліквідував Ніколае Чаушеску.

Власне, після розпаду Радянського Союзу в середовищі румунських угорців всерйоз узялися за відновлення щонайменше колишнього автономного округу, а то й більше.

У жовтні 1992 року було ухвалено "Декларацію Клуж-Напока", яка передбачала вірність ідеї самовизначення угорців Трансільванії та утворення власної автономії як головної мети румунських угорців. Саме на цю декларацію посилаються і лідери трьох головних угорських партій Румунії у підписаній у січні заяві.

Ключова вимога Угорщини

Угорська нацменшина в Румунії сьогодні вже має широку автономію: право на подвійне громадянство, навчання рідною мовою на всіх рівнях, парламентське представництво в обох палатах, офіційний статус угорської мови в регіонах компактного проживання...

Та попри це, вона постійно прагне більшого, насамперед, територіальної автономії та самоврядності.

Офіційний Будапешт ці прагнення усіляко підтримує, особливо останні 10 років. У відповідь офіційний Бухарест реагує доволі жорстко – аж до заборони секейського синьо-жовтого стягу в громадських місцях, постійно наголошуючи, що навіть чути не хоче про автономію угорців Румунії.

Власне, про особливий статус для регіону Парціум, де проживає третина всіх румунських угорців, сьогодні говорять розмито. У січневій "заяві трьох" адміністративна автономія Парціуму згадується дуже коротко, одним реченням, як бажана майбутня спільна мета.

Водночас створення автономної області в межах історичної Землі Секеїв останні 10 років озвучується угорськими лідерами Румунії як дуже конкретна мета та вимога.

Йдеться про територію трьох жудеців – Харгіта, Ковасна та частково Муреш, де проживає близько 700 тисяч секеїв, які становлять абсолютну етнічну більшість у цій місцевості. Секеї мають свій прапор, герб, гімн.

Починаючи з 2003 року було навіть кілька реальних спроб досягти автономії Секейського краю. Зокрема, через спеціально створену Національну раду секеїв проводилися місцеві опитування громадської думки та референдуми, які визнавалися офіційним Бухарестом неконституційними; автономію проголошували і місцеві депутати, але її не визнавала центральна влада; на розгляд парламенту кілька разів виносилися відповідні законопроекти, які досі відхилялися.

Сьогодні автономія Секейського краю вже перетворилася на своєрідний рух з регулярними маршами, у тому числі за межами Румунії. Їх зазвичай проводять щороку 10 березня – у День свободи секеїв.

Цей рух активно підтримує останні роки й офіційний Будапешт, що зумовлює постійну напругу у відносинах між двома країнами, причому – з періодичними взаємними випадами.

Так, влітку 2015-го Віктор Орбан, відразу після візиту до Трансільванії, розмістив на своїй сторінці у Facebook фото з угорською символікою, серед якої були значки Великої Угорщини в кордонах до Тріанонського договору та прапор і герб секеїв.

Ще раніше, у 2013 році, на знак підтримки секеїв синьо-жовтий стяг було вивішено поруч з угорським державним на будівлі парламенту в Будапешті. Його можна там побачити час від часу і досі.

У відповідь Бухарест не приховував гніву на найвищому рівні, як, зрештою, і завжди в таких ситуаціях: тоді дійшло навіть до погроз оголосити посла Угорщини Оскара Фузеша персоною нон грата та вислати з Румунії.

Уроки для України

Як не дивно, але того ж 2013 року секейський прапор було вивішено і в українському Берегові – на будівлі тодішнього офісу євродепутата від партії "Йоббік" Бейли Ковача, який був спостерігачем на псевдореферендумі в анексованому Криму та якого наразі судять за шпигунство на користь Росії.

Більше того, нещодавно, 7 жовтня 2017 року, в Берегові планували провести перший фестиваль секейської культури. Організатором виступив Дослідний інститут національної стратегії Угорщини. Але згодом подію скасували, за офіційною версією – аби уникнути провокацій на тлі загострення ситуації через ухвалення закону про освіту.

Які ж висновки слід зробити Україні з досвіду румунсько-угорських непорозумінь?

Урок 1. Офіційний Будапешт завжди і до кінця захищатиме закордонних угорців. Тому видається, що його сьогоднішні дії щодо України в першу чергу продиктовані угорською візією нації та її майбутнього, а не проросійською позицією уряду Віктора Орбана чи фактором квітневих виборів до парламенту, як наполягає чимало аналітиків.

Тому навряд чи варто сподіватися, що після виборів достатньо різка позиція Угорщини щодо українського закону про освіту, як і щодо багатьох інших законопроектів на чутливу для угорської нацменшини тематику, раптом зміниться.

Водночас не варто сподіватися, що Віктор Орбан раптом засоромиться кліше "друг Путіна" і в питанні України перестане грати на руку Кремлю.

В угорського прем’єра – інша першопричина, а тому в українському питанні він не стільки грає на руку Путіну, скільки з ним заграє з максимальною користю для себе, адже чудово розуміє, наскільки Україна принципова для Росії.

Урок 2. Це може прозвучати дивно, але сьогоднішній конфлікт Києва і Будапешта, навіть попри фрази про "ніж у спину" та блокаду в НАТО, виглядає занадто гіперболізованим, у першу чергу, політично та медійно.

"Угорське питання" в Україні сьогодні – це дрібниці порівняно з ситуацію в Румунії, особливо з огляду на історичне минуле й територіальні зміни, чисельність угорської нацменшини там, її вплив на політичне життя країни та постійні вимоги територіальної автономії.

Урок 3. Звісно ж, Києву не можна недооцінювати нинішню ситуацію з угорською нацменшиною, адже йдеться не тільки про згуртовану спільноту чисельністю до 150 тисяч осіб, яка компактно проживає під українським кордоном з Угорщиною. Ми маємо справу також з країною-сусідом, який давно визначився з власною стратегією розбудови політичної нації, і в основі цієї стратегії за кордоном – максимальна автономія угорських нацменшин, включно з територіальною.

Офіційний Будапешт цього не приховує, постійно генерує нові формати автономій та щоденно працює над їхнім втіленням не тільки в Україні, а в усьому Карпатському басейні – в межах колишньої "Великої Угорщини". Наш сусід прагматично використовує весь арсенал засобів для досягнення власних цілей, але в межах системи координат ЄС, НАТО та міжнародного права, якими Росія, наприклад, брутально нехтує.

Останній вартий уваги приклад: саме за ініціативи угорської нацменшини Румунії офіційний Будапешт ініціював кампанію зі збору підписів за Minority SafePack – пакет беззаперечних прав для національних меншин у ЄС, які мають бути затверджені Єврокомісією та гарантовані в рамках Союзу.

Урок 4.

Досвід Румунії в "угорському питанні" є гарним прикладом чіткого та послідовного відстоювання країною своїх національних інтересів.

Але це не означає, що цей досвід Україні варто сліпо копіювати, адже навіть попри чимало схожих з Румунією моментів у цьому питанні, ми маємо і суттєві відмінності.

До прикладу, Бухарест дозволяє подвійне громадянство, але одночасно забороняє секейські прапори на офіційних інституціях, вважаючи це проявом сепаратизму.

Урок 5. Україні потрібно виробити власну чітку позицію, спираючись не тільки на румунський, а й на словацький та сербський досвід, кожен з яких має свої якісні результати.

Причому ця позиція Києва має враховувати усі аспекти ідеї автономії закордонних угорців, яку просуває офіційний Будапешт у різних форматах – від подвійного громадянства до використання символіки. Наразі питання територіальної автономії на порядку денному українсько-угорських відносин не стоїть. Але такі сценарії також слід прораховувати та мати власний план дій, тим паче, що, до прикладу, адмінреформа та децентралізація уже стартували як ключові реформи в Україні.

Чітка та аргументована позиція України повинна стати основою нової політики сусідства, яка б дозволила нам трансформувати різні амбіції не тільки Будапешта, а й інших сусідів, у вигідну для нас співпрацю, що інтегруватиме нас до Європи. 

Автор: Дмитро Тужанський,

політичний оглядач,

для "Європейської правди"