У рамках програми Євросоюзу "Горизонт 2020" 83 українські вищі навчальні заклади, дослідницькі структури та приватний сектор отримають на реалізацію їхніх проектів понад 17 мільйонів євро.

Цю приємну статистику повідомило днями представництво ЄС в Україні.

Глибоку наукову інтеграцію з Євросоюзом передбачено Угодою про асоціацію.

Інтеграція до Європейського дослідницького простору (ЄДП), поступове наближення до політики та права ЄС у сфері науки і технологій, реформування системи управління наукою - такими є пріоритети.

При цьому "наукові" положення Угоди про асоціацію специфічні: ними не передбачено імплементацію Україною директив або регламентів ЄС із зафіксованими конкретними термінами виконання того чи іншого зобов’язання, як у багатьох інших сферах.

З одного боку, це дещо спрощує питання. На відміну від тієї ж економічної сфери, тут немає жорсткого регулювання, в основі - координація та відповідна дорожня карта на 2015-2020 роки.

З іншого боку, це ускладнює відстеження виконання наукових положень угоди та зменшує ймовірність та можливості дискусії щодо успіхів або невдач наукової євроінтеграції. Справді, чи багато ми чуємо про це - на відміну від торгівлі, екології або транспорту?

Спробою аналізу ситуації є доповідь Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС під назвою "Імплементація євроінтеграційних реформ у сфері науки і технологій".

Що ж маємо у цій сфері сьогодні?

"Горизонт 2020": гранти і проекти як історії успіху

Участь України в рамковій програмі Європейського Союзу з досліджень та інновацій "Горизонт 2020" справді є своєрідною візитівкою або ж вітриною науково-дослідницької євроінтеграції. До програми ми приєдналися 2015 року відповідно до положень Угоди про асоціацію.

Асоційований статус дає Україні змогу впливати на формування змісту програми та брати в ній часть на правах, рівних з науковцями держав-членів ЄС.

Уяву збуджує величезний бюджет "Горизонту 2020" - 80 мільярдів євро на семирічний фінансовий період 2014-2020, з них 30 мільярдів - на три роки, що залишилися.

Українські науковці справді користуються можливостями програми. 

Наприклад, українці у співпраці з польськими, британськими та німецькими колегами реалізують нині проект "Стратегічна та цільова підтримка європейсько-українського співробітництва в сфері авіаційних досліджень".

Масштабність його очевидна хоча би з переліку українських учасників: Харківський аерокосмічний університет ім. Жуковського, Харківський машинобудівний завод ФЕД, запорізьке дизайнерське бюро "Івченко-Прогрес", Український науково-дослідний інститут авіаційних технологій (Київ), Національна академія наук України. При цьому проект з бюджетом в мільйон євро спрямовано винятково на розвиток української авіаційної галузі.

Існують і менші, але також важливі проекти. Скажімо, "Розбудова інноваційної спроможності українського малого та середнього бізнесу та посилення його співпраці з європейським МСБ". Проект з бюджетом в понад 75 тисяч євро координує Інститут фізики НАН України, а учасниками консорціуму є лише українські структури та відомства.

Звичайно, існують свої нюанси та складнощі. Наприклад, через високий рівень конкуренції частина українських організацій втрачає надію на успішну участь у конкурсах "Горизонт 2020".

Та навіть за цих умов історій успіху українців в "Горизонт 2020" справді вже багато. Про них часто розповідають та пишуть.

Однак якщо подивитися глибше - в тому числі за рамки цієї програми - то виникає запитання: чи не є гарна статистика та успішні приклади проектів своєрідною ширмою, за якою ховаються великі проблеми з євроінтеграцією української науки?

Інтеграція чи самоізоляція?

"Потенціал України значно більший", - наголошують у представництві ЄС про наші можливості в науковій інтеграції.

"Для його реалізації вона має продовжити реформи зі створення сприятливішого середовища для посилення співпраці українських наукових і виробничих установ з їхніми партнерами в ЄС, а також з іншими країнами-учасницями програми "Горизонт 2020", - радять в Євросоюзі.

Найперше, що є очевидним і для українських експертів -

бракує системного підходу в інтеграції України до Європейського дослідницького простору та якомога повного використання його можливостей.

Адже угода про приєднання до "Горизонт 2020" надала Україні право та змогу не лише отримувати гранти на реалізацію тих чи інших проектів, але також брати участь у програмних комітетах та групах ЄДП. Бути майже рівноправними з європейським партнерами в процесі обговорень тих чи інших питань та ухваленні рішень.

Тобто поступово ставати гравцем в Європейському дослідницькому просторі та органічною його складовою - на благо вітчизняних науковців та задля власного розвитку.

Важливо розуміти, що ЄДП не є чимось абстрактним. Це масштабна система програм інтеграції наукових ресурсів, за допомогою якої країни обмінюються досвідом, отримують практичні знання, розвивають дослідження та інновації, співпрацюють між собою.

Та справи тут у нас дуже далекі від ідеальних. Ось деякі приклади.

Минуло понад два роки, однак все ще немає Дорожньої карти інтеграції України до ЄДП. Власне, лише у вересні 2017-го вийшов наказ Міністерства освіти і науки про формування робочої групи з її підготовки.

Після набуття 2015 року статусу асоційованої країни в програмі "Горизонт 2020" Україна має право надати своїх представників у вісім груп із узгодження наукової політики Європейського дослідницького простору, програмні комітети "Горизонт 2020" та інші групи координації наукових політик ЄС. Та протягом останніх понад двох років наші представники беруть участь лише… в одній із цих груп - Координаційному комітеті ЄДП.

Тут виникає питання спроможності МОН, яке й повинно делегувати представників України у групи та комітети ЄПД.

На жаль, участь відомства в інтеграційних наукових структурах ЄС обмежується роботою у спільних комітетах із супроводження низки двосторонніх угод з Євросоюзом: про наукову і технологічну співпрацю, про приєднання до програми "Горизонт 2020" та угоди з Євратомом.

Та й робота в цих комітетах потребує кращої, ніж тепер, підготовки до засідань з боку представників органів державної влади та наукової громади, надання повноцінних звітів про цю роботу.

Ще одне незрозуміле явище: в групі ЄДП, яка опікується питанням розвитку Європейських дослідницьких інфраструктур,

Україна взагалі відмовилася від статусу повноправного учасника - з власної волі понизила себе до спостерігача.

Україна ігнорує також можливості багатонаціональних програм в рамках ЄДП. Станом на 2017 рік ми не брали участі в жодній з 10 ініціатив спільного програмування, хоча вони відповідають пріоритетам самої України та її відносин із ЄС.

Виглядає, що багато де замість інтенсивної та всеосяжної наукової євроінтеграції України відбувається дивна самоізоляція.

Напівкроки як типовий процес

Ще одне притаманне сфері явище: у деяких напрямках ніби є прогрес, однак подальше просування теж блокується самою Україною.

Наприклад, це стосується участі в Європейських дослідницьких інфраструктурах (ЄДІ).

Вони відіграють в Європі дедалі важливішу роль для просування знань та технологій. ЄДІ включають в себе наукове обладнання, ресурси, засновані на знаннях (такі як колекції, архіви або наукові дані), е-інфраструктури (дані та обчислювальні системи і мережі зв'язку) та іншу інфраструктуру, необхідну для успішних досліджень та інновацій.

В ЄС нині 50 топових дослідницьких інфраструктур, які розбудовуються або вже перебувають в операційному стані й забезпечують 60% усіх досліджень, які проводяться в ЄДП.

Україна з 2017 року бере участь у трьох, які перебувають на стадії формування.

Ніби важливий крок – але половинчастий.

Бо за оцінками експертів, ми могли би бути учасниками принаймні 10 з них: у сферах астрофізики, астрономії, біології, матеріалознавства, екології, медицини, соціології, створення банків даних в області культурної спадщини, в розвитку європейських грід- і хмарних інфраструктур для наукових досліджень.

Однак є одна "проблемка": переважна більшість інфрастуктур на операційній стадії набувають європейської форми консорціумів дослідницької інфраструктури (ERIC), яка потребує відповідного законодавства з визнання цієї форми з наданням відповідних пільг при перетині товарів та послуг. Такого законодавства в Україні на сьогодні немає.

Тому, наприклад, ми не можемо бути учасниками 18 з 22 дослідницьких інфраструктур, які вже діють.

Україна має визнані успіхи в розбудові національних цифрових інфраструктур для досліджень та освіти.

Зокрема, мережу з розподілених обчислень та обробки даних Український національний грід. Це цільовий державний науково-технічний проект зі створення і впровадження грід-технологій.

Вони так само є вимогою часу, адже дозволяють виконувати величезну кількість наукових, математичних та інших завдань, що вимагають значних обчислювальних ресурсів. Грід-обчислення використовують, серед іншого, для економічного прогнозування, сейсмоаналізу, розробки та вивчення властивостей нових ліків тощо.

Тут бар’єр для євроінтеграції банальний: відсутність належного фінансування.

Це не дозволяє нам стати повноціннім членом Європейської грід-інфраструктури - що забезпечило би українським науковцям доступ до сучасних європейських платформ обробки даних із використанням грід- та хмарних технологій.

Тобто ми можемо створити якісний інноваційний продукт в Україні - але не можемо забезпечити інтеграцію його в європейські структури і отримати від цього великі переваги.

То куди йдемо і до чого прийдемо?

Все вищезгадане є, вочевидь, показником та результатом глибших проблем та процесів.

Очевидним є дисбаланс між розвитком науки та економіки. Сировинний характер останньої не дає науці розвиватися та взаємодіяти з економікою так, як цього вимагають сучасні виклики.

Традиційно недостатнім залишається фінансування науки.

У бюджеті 2018 року на неї виділено 8,3 млрд грн: сама по собі цифра останні два роки зростає, однак 2017 року частка фінансування науки відносно ВВП становила лише 0,24%. Це ставить під сумнів офіційні плани щодо досягнення рівня в 1,7% до 2020 року.

Поглиблюється прірва між нами та Євросоюзом, який до кінця 2020-го має збільшити частку науки в його сукупному ВВП до 3%.

Низку пов’язаних із євроінтеграцією науки питань може бути вирішено лише на рівні Кабінету міністрів - але тут завдання ускладнює відсутність ефективної координації між центральними органами виконавчої влади.

Кричущі проблеми можна перераховувати ще довго.

Це також застарілі процедури оцінювання ефективності наукової діяльності та дослідницька інфраструктура. Відтік кваліфікованих кадрів, брак дієвих механізмів комерціалізації досліджень та несистемність.

Та завершити хотілося би на хоча й формальному поки що, але позитиві. 16 січня під головуванням прем'єра Володимира Гройсмана відбулося перше засідання створеної ще в квітні минулого року Національної ради України з питань науки і технологій.

Було проаналізовано теперішній стан наукової та дослідницької галузі й постало природне і болюче питання: що робити? Можливо, саме початок роботи Нацради стане відправною точкою для зміни ставлення держави до галузі. У тому числі призведе до більшого використання тих можливостей інтеграції в європейський науковий простір, які відкриває для неї Угода про асоціацію.

Автор: Анатолій Марциновський

"Європейська правда"

Статтю написано на основі доповіді "Імплементація євроінтеграційних реформ у сфері науки і технологій" української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС, підготовленої за підтримки проекту "Громадська синергія", який фінансується ЄС і виконується Міжнародним фондом "Відродження".