Минуло 10 років з моменту підписання підсумкової декларації сесії Ради НАТО в Бухаресті, до якої внесено формулювання про неминучість вступу Грузії і України до Альянсу.

Вiдтодi країни отримали лише статус аспірантів, що дало їм можливість бути запрошеними (поки це тільки можливість) до участі в розробці плану дій щодо членства (ПДЧ). Однак і участь у ПДЧ не гарантує їм членства в організації.

Військово-політична співпраця Грузії і НАТО протягом минулих 10 років знаходилася в межах формули "Більше НАТО в Грузії і більше Грузії в НАТО", запропонованої кілька років тому спецпредставником генерального секретаря НАТО з країн Південного Кавказу і Центральної Азії Джеймсом Аппатураєм.

І дійсно, в Грузії з'явився спільний з НАТО навчально-оцінювальний центр, діяльність якого передбачає постійну присутність військових інструкторів Альянсу, в тому числі офіцерів досить високого рангу. На території Грузії почастішали спільні військові навчання, які стали більш масштабними.

Все це має наблизити той день, коли НАТО дасть "зелене світло" вступу Грузії до Альянсу.

Але незважаючи на поглиблення співпраці, НАТО не пускає Грузію далі свого порогу і під різними приводами утримується від надання ПДЧ. Однією з головних перешкод є етнічні конфлікти в Абхазії та Південній Осетії.

З огляду на ступінь залученості Росії в ці конфлікти (а в сепаратистських регіонах Грузії, визнаних Росією в якості незалежних держав після серпневої війни 2008 року, на основі двосторонніх договорів розміщені російські війська), НАТО, звiсно, не бажає вступати з нею в конфронтацію.

У разі членства Грузії це було б неминуче, оскільки військовому блоку довелося б вжити заходів для відновлення територіальної цілісності свого члена - Грузії.

А це з високою ймовірністю означало б залучення 5-ї, 6-ї статей Північноатлантичного договору, коли збройний напад на одну або кілька держав Альянсу розглядається як напад на Альянс загалом.

Ще на початку співпраці Грузії і НАТО за закритими дверима опрацьовувалися варіанти можливих поступок і компромісів, на які міг би піти Тбілісі заради членства в Альянсі. США як найвпливовіший член НАТО активно лобіюють прискорення прийняття Грузії до Альянсу.

Тому американці підказали "креативний підхід" до питання про прискорення членства.

Зовсім нещодавно відомий консервативний американський фонд The ​​Heritage Foundation опублікував доповiдь директора Центру міжнародних досліджень Люка Коффі "Членство в НАТО для Грузії: в інтересах Сполучених Штатів і Європи".

Стрижнем доповіді стала рекомендація, згідно з якою Грузія могла б прискорити вступ до НАТО, оминаючи ПДЧ, якби не вимагала від НАТО поширювати 5-ту і 6-ту статті Північноатлантичного договору про колективну безпеку і оборону на зайняті російськими військами території Абхазії і Південної Осетії.

Відповідно, НАТО пропонується тимчасово переглянути положення цих статей. Коффі вважає, що гарантія 5-ї і 6-ї статей НАТО для окупованих територій втрачає сенс в умовах, коли Грузія заявила про незастосування сили щодо цих регіонів.

Оскільки міжнародна спільнота визнає відокремленi території невід'ємною частиною Грузії, то за логікою Коффі офіційний Тбілісі міг би без особливого ризику прибрати цю перешкоду на шляху до членства в НАТО, дочекатися часу, коли реінтеграція цих територій стане можливою, і тоді Альянс зміг би їх охопити статтями про колективну безпеки.

Рекомендації Коффі викликали неоднозначну реакцію грузинського істеблішменту. Реакція була різною - від підтримки до повного неприйняття, що саме по собi є індикатором суспільних настроїв на цю тему.

Офіційна влада Грузії в кулуарних розмовах допускає такий компроміс заради членства в НАТО.

Мабуть, далі зондування грунту справа все ж не пішла, враховуючи можливий суспільно-політичний резонанс, який міг визнати цей крок фактичною здачею цих територій в обмін на шанс вступити в НАТО.

Але з іншого боку, рекомендаціями Коффі не варто одразу нехтувати. Не виключено, що ця ініціатива насправді є інформацією для роздумів, вкинутою американцями в грузинські політичні та експертні кола, яка перекочує в закриті кабінети при обговоренні подальших відносин з НАТО.

Виведення сепаратистських територій з-під дії 5-ї статті Північноатлантичного договору в разі членства Грузії в НАТО може стикнутися з кількома перешкодами.

По-перше, заява Грузії про незастосування сили щодо цих регіонів не підкріплена документально, а вербальних заяв явно недостатньо.

У зв'язку з цим виникає питання: яким чином буде вирішуватися ця проблема в разі вступу Грузії в НАТО, якщо постане питання реінтеграції регіонів до її складу? З іншого боку, навряд чи такі дії Тбілісі підвищать мотивацію цих регіонів реінтегруватися. Адже вони матимуть гарантію, що НАТО їх не зачепить і не змусить повернутися до складу Грузії.

Більше того, інші регіони Грузії, населені етнічними меншинами з відцентровими настроями, можуть ризикнути пiти за прикладом Абхазії і Південної Осетії.

Ще одне питання, на яке доповідь Коффі не дає чіткої відповіді: на яку ж частину суверенної території Грузії могли б поширюватися статті 5 і 6 Договору НАТО? У Грузії досі не демарковано і не делімітовано більше 30% державного кордону з Вірменією і Азербайджаном. Не демаркований і не делімітований остаточно кордон з Росією. Є невирішені питання й на кордонi з Туреччиною.

Таким чином, погодження з точкою зору Коффі про часткове покриття парасолькою безпеки територій країни-члена Альянсу, в даному випадку Грузії, послужило б поганою ознакою і вразило б ті основи і цінності, на яких грунтується НАТО.

Це стало би тривожним сигналом і для інших країн-аспірантів, наприклад України.

Чи погодилася б Україна вступити в НАТО без поширення 5-ї статті договору на Крим і Донбас, відклавши рішення цих територіальних проблем до кращих часів ?!

Крім того, реалізація такої ініціативи стала б ілюстрацією побоювань НАТО щодо Росії і дала б останнiй відчуття впевненості диктувати свої умови в регіоні.

Не дивно, що рекомендації Коффі були дещо скептично сприйняті в самому НАТО, який все ще роздирають суперечності щодо термінів вступу Грузії до Альянсу. Заступник помічника генерального секретаря НАТО Джеймі Шей, який нещодавно вiдвiдав Тбілісі, в інтерв'ю місцевим ЗМІ відкритим текстом заявив, що рекомендації Коффі - це лише предмет для інтелектуальних дебатів і не більше.

На його думку, НАТО визнає Грузію в межах міжнародно визнаних кордонів, а приєднання тільки частини грузинської території суперечить традиціям самого Альянсу.

Отже, можна сказати, що поки ініціатива Люка Коффі залишається предметом для роздумів, і її втiлення залежить від міжнародної кон'юнктури та внутрішньої політичної ситуації в Грузії, яка поки що не дуже сприятлива для такого роду сміливих ініціатив.

А це означає, що Грузії все ще доводиться сидіти в передпокої НАТО, і намічений на липень черговий саміт НАТО в Брюсселі знову обмежиться компліментами і заявами про те, що двері НАТО відкриті.

Автор: Заал Анджапарідзе,

координатор програми мирного діалогу на Кавказі
Міжнародного центру з конфліктів і переговорів

Стаття вперше розміщена на сайтi IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними скороченнями