9 квітня 2018 року у Білому домі розпочне працювати Джон Болтон, новий National Security Advisor, тобто радник з питань національної безпеки в адміністрації Трампа. Ця посада – одна з ключових за рівнем впливу на світову безпеку та на міжнародну політику США

А враховуючи особисті риси Болтона, журналісти та експерти за останню добу витратили чимало часу та паперу, розмірковуючи, які зміни чекають на політику Штатів. "Яструб серед яструбів", "людина, принцип якої – полонених не брати", – так пишуть про нього західні ЗМІ.

Півтора року тому, коли президентом США обрали Дональда Трампа, світ завмер у невизначеності: його дії не підпадали під "шаблони", а тому були тотально непередбачуваними.

Те саме можна сказати про Болтона.

Політик, якому байдужі звичаї та правила; дипломат, здатний на грубість та недипломатичність; екс-посол, кар’єру якого намагалися заблокувати понад сотню інших послів – все це про нього.

Чи не єдине, що можна говорити напевно: що із цим призначенням Білий дім відійшов на крок далі від Росії. Ми знайшли, що говорив новий помічник Трампа про Путіна, про Донбас, про Крим і загалом – про Україну.

Ворог Кремля

Перший надважливий для України висновок, який можна зробити із призначення Джона Болтона, є таким: якщо колись, рік тому, у Трампа і були сентименти відносно Росії, то тепер їх напевне немає.

Важко знайти в американській політичній еліті більш відвертого критика Кремля. Причому це не тимчасова кон’юнктурна позиція. Болтон говорив про потребу жорсткої розмови з Путіним і рік, і два, і п’ять років тому.

На його думку, Росія належить до світової "осі зла", ця держава є противником чи, можливо, навіть ворогом США. А щодо ворогів потрібні не лише категоричні та безкомпромісні заяви – але так само не менш категоричні дії.

Навіть у непростому для Трампа питанні про втручання Росії у президентські вибори він має однозначну позицію.

Болтон вважає, що Кремль справді втрутився у внутрішню політику США.

Водночас, на його думку, Трамп був би обраний і без того. Натомість Росія не мала на меті обрати когось "свого": метою Кремля було посіяти в Штатах недовіру до демократичного процесу. І ці дії Америка ніколи не забуде, попереджав він.

"Те, що зробила Росія – це не якась банальна спецоперація. Це – casus belli, тобто оголошення війни. Це – справжній акт війни, з яким Вашингтон ніколи не змириться", – писав Болтон у 2017 році в британській Daily Telegraph.

Понад те, він впевнений, що Росія здатна зрадити світові інтереси також у інших питаннях, включаючи найважливіше – щодо нерозповсюдження ядерної зброї.

"Росія, Китай, Сирія, Іран та Північна Корея – це режими, які з вами домовляються, а потім – брешуть про ці домовленості. І якщо безпекова політика США базуватиметься на фейку про те, що з ними взагалі можна про щось домовитися – приречена на провал", - переконував він у нещодавньому інтерв’ю на Fox news.

Що робити з росіянами?

Джон Болтон – один з небагатьох представників американської еліти, для якого головним, ключовим інструментом зовнішньої політики США залишається військова міць Штатів.

Свого часу, у 2003 році, він на посаді заступника держсекретаря був одним із апологетів військового вторгнення США до Іраку. Понад те, він і досі вважає, що це був правильний крок, на відміну від переважної більшість американських політиків.

Нині Болтом є головним прибічником ідеї превентивного військового удару по Північній Кореї. Так само він вважає, що потрібно забути про дипломатичні переговори з Іраном, і напряму каже, що Вашингтон мав би працювати над зміною влади в Тегерані.

Але з Росією військовий сценарій не є можливим.

Війну з великою ядерною державою виключає навіть "шалений Болтон".

А отже, у США залишається два шляхи протистояння Кремлю. Перший з них – це, звісно ж, санкції. Новий радник Трампа наголошує: потрібен реальний санкційний тиск, а не декоративний. "Відкликання дипломатів (після Солсбері) – це важливий крок, але це не завдає шкоди Кремлю", - наголошує він.

До слова, це – зовсім не нова риторика для Джона Болтона! Він здавна виступав за санкції проти російського керівництва та закликав до їх запровадження задовго до анексії Криму. "Щоби привернути увагу Путіна, потрібні такі кроки, які зроблять йому боляче", - казав він ще у 2013 році, роли Росія надала притулок Едварду Сноудену. "Якщо їм (керівникам РФ) справді боляче, і іншим також боляче – тоді ми маємо значно більше шансів стримати повторення таких дій у майбутньому", - пояснював він.

Причому санкції проти РФ мають зберігатися до повернення Криму, наполягає він.

I commend @NikkiHaley for her speech to UN Security Council. We should continue to sanction Russia until they return Crimea to #Ukraine.

— John Bolton (@AmbJohnBolton) 3 лютого 2017 р.

Та повернемося до шляхів протистояння агресії Кремля, які мають у розпорядженні Сполучені Штати.

На думку Болтона, другий інструмент – це військова підтримка України.

Про це, зокрема, йдеться в одній з його найсвіжіших статей, опублікованій 19 лютого у вашингтонському виданні The Hill.

"Минулими вихідними, на Українському ланчі під час Мюнхенської безпекової конференції, лунало чимало пишних промов про "порушення Росією міжнародного порядку". Але для Москви ці промови – справжня музика. Замість цього Путін має чути грохот артилерії та гул танків НАТО, як проводять більше і більше спільних навчань з українцями. Це, а також подальші кроки, приверне увагу Путіна", - написав він.

До слова, Болтон виступав за надання Україні летальної зброї ще тоді, коли ця думка була далекою від мейнстріму.

Ще влітку 2014 року він наполягав у колонці в Los Angeles Times, що таке рішення вже є запізнілим – але краще пізно, ніж ніколи. Та згадана публікація цікава також іншим.

Шлях до НАТО

"Вашингтон повинен розпочати постачання Києву зброї та іншої допомоги. І у той самий час, потрібно оживити план президента Буша від 2008 року про швидкий шлях України до членства в НАТО", - написав у серпні 2014 року майбутній радник президента США з питань національної безпеки.

Джону Болтону не властиві роздуми на тему "а чи не помститься Путін", які постійно доводиться чути в Брюсселі. Навпаки: він впевнений, що розширення Північноатлантичного альянсу розширить зону безпеки в Європі.

"Такий крок (приєднання до НАТО України та Грузії) дозволить знищити зону невизначеності між Альянсом та Росією, яку зараз використовує Путін.(Це можливо) навіть попри трагічну втрату Криму. Включивши їх до спільної системи стримування, яка довела ефективність (адже вона змогла переконати Росію не використовувати силу проти країн-членів НАТО), ми зможемо запобігти майбутнім спалахам агресивності Росії", - пояснював він.

Натомість відмова приймати Україну до НАТО дає Путіну впевненість у тому, що його стратегія працює, вважає Болтон.

"Доки Захід поводиться як слабкий, Путін поводитиметься так, як звик.

У 2008 році президент Буш зробив усе, що міг: він запропонував європейцям відкрити Україні шлях до членства в НАТО. Європейці тоді сказали ні, бо боялися відповіді Росії. А за 4 місяці Росія вторглася до Грузії!", - пояснював він у студії WSJ.

Подивимося, чи збереже Болтон цей підхід на офіційній посаді та чи зможе він переконати Трампа.

Поза тим, складно заперечити, що з його призначенням Україна точно стала ближчою до НАТО.

Причому за часів Джона Болтона США буде піднімати в рамках Альянсу також інші дуже непрості питання щодо відносин з Росією Путіна. Наприклад, про те, як має діяти Захід у відповідь на фактичний вихід Росії з Договору про ліквідацію ракет середньої та близької дальності (Intermediate-Range Nuclear Forces Treaty, INF). Заяви нового радника Трампа з цього приводу містять натяки на нову гонку озброєнь.

"Президент Трамп має сказати Владіміру Путіну: або ти повертаєш Росію до дотримання Договору INF, або ми також виходимо з нього", - заявив Болтон під аплодисменти на партійній конференції на початку 2017 року.

Ненависник ООН

Водночас є важливе питання, щодо якого позиції Джона Болтона та офіційного Києва суттєво розходяться. Новий радник Трампа з питань нацбезпеки не приховує скепсису щодо ідеї миротворчої місії ООН в Україні.

Торік Болтон відвідував Україну для участі в Yalta European Strategy. На полях цього форуму, в коментарі телеканалу 112, він розповів про свою позицію.

"Я не вважаю, що потрібні миротворці в Україні, це – помилка української сторони. Це означатиме, що ви посилюєте втручання Росії у внутрішні справи України, адже Росія – це постійний член Радбезу ООН (який ухвалюватиме рішення про миротворців). Головне питання зараз – як не перетворити Донбас на заморожений конфлікт. Тож якщо ви хочете відновити суверенітет України на Донбасі, то миротворці – це останнє, про що ви маєте думати", - заявив він.

Який саме шлях є більш пріоритетним, він не уточнив. Та зважаючи на пріоритети Болтона, не можна виключати, що він більше прихильний до військової компоненти – на відміну від переважної більшості західних та американських дипломатів.

До слова, Джону Болтону не звикати бути одному проти всіх.

За часів його роботи у Держдепі це був, швидше, звичний стан. Ми вже писали про його постійний конфлікт із держсекретарем Райс (читайте статтю "Яструб без комплексів: хто став радником Дональда Трампа з нацбезпеки").

Наприкінці 2005 та в 2006 році він був послом США в ООН, але водночас – не вірив у ефективність цієї організації. Крилатою стала фраза топ-дипломата про 38-поверхову будівлю ООН у Нью-Йорку. "Якщо сьогодні у ній кудись зникнуть 10 поверхів, не буде великої відмінності", - заявив Болтон на початку 2000-х.

До речі, коли в 2005 році тодішній президент Буш все ж вирішив призначити гострого на язик республіканця на посаду представника в ООН, це спричинило справжній бунт у дипкорпусі. Понад 100 екс-послів США підписали тоді спільне звернення із проханням відкликати цю "руйнівну" номінацію. Проти висловилися впливові депутати, і зрештою Конгрес заблокував його кандидатуру.

Буш тоді не поступився i призначив Болтона за екстраординарною, тимчасовою процедурою. Згода Конгресу так і не з’явилася, і за рік йому довелося залишити посаду. Але це жодним чином не охолодило риторику посла Болтона.

А отже, є всі шанси, що на посаді радника Трампа він так само просуватиме свої переконання – навіть якщо вони суперечать позиції дипломатів усього світу.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"