Сокира мовної війни: Угорщина та Україна не мають втратити шанс на перемир’я

Новини про відносини України та Угорщини за минулі місяці більше нагадують зведення про бойові дії.

Освітнього закону, схваленого у вересні 2017-го (точніше, його мовної статті), виявилося достатньо, щоби перетворити дружбу між Києвом та Будапештом на холод і ледь не відверту ворожнечу.

Місяць за місяцем риторика політиків стає лише жорсткішою. Столиці задіяли майже всі наявні у них засоби: листи, переговори, залучення міжнародних інституцій. Ультиматуми перетворилися на буденність.

Єдине, що лишилося незмінним за ці півроку – ключові позиції сторін.

За півроку ми ані на крок не наблизилися до узгодженого владнання суперечки. Навпаки, компроміс стає все менш реалістичним. Будапешт і надалі вимагає негайної зупинки та скасування мовної норми, Київ каже, що це неможливо ні юридично, ні політично.

Українсько-угорський діалог перетворився на гру, де програють усі.

Від конфлікту точно не виграв Київ (згадаймо відносини з НАТО). Від нього зовсім не виграв Будапешт (в його активі – жодного досягнення). Представникам угорськомовної меншини також не стало легше: цьому не сприяють ані атмосфера невизначеності, ані наростаюча ворожнеча між столицями.

Тож постає питання: як діяти далі?

Звичайно, можна "залишити все як є", ігнорувати обопільну шкоду й чекати, доки (та якщо) ситуація сама дійде вирішення. Причому навіть якщо позитив буде досягнутий, він цілком може потонути у хвилях загального протистояння.

Та залишається й інший шлях: спробувати дійти спільної позиції з окремих питань, залишаючи за собою право не погоджуватися з іншими.  

Дві червоні лініі

Червоні лінії обох сторін конфлікту – добре відомі. Нагадаймо їх.

Київ гарантовано не погодиться на відновлення старих норм щодо мови освіти, бо вони загрожують самому існуванню держави.

Ми не раз чули від Угорщини тезу: мовляв, "такі права були раніше, тому їх не можна забирати". Але це не аргумент. Взагалі!  

Україна зараз змінюється та виправляє помилки минулого.

Чимало реформ викликають суперечки серед політиків та експертів, та одне з небагатьох питань, щодо якого є консенсус політичної еліти – це те, що державна мова має стати головною навіть у регіонах компактного проживання меншин. Жодне скликання парламенту за жодних зовнішніх ультиматумів не дасть згоду на скасування цієї норми.

До слова, перегляд "старих правил" триватиме також з інших питань, бо він спрямований не проти когось, а на користь громадян України, незалежно від їхньої мови та походження.

Колись Угорщина усвідомить, що для України це - непорушна червона лінія. І краще, щоби це сталося раніше, ніж пізніше.

Але так само Київ має зрозуміти, що побоювання угорців виникли не на порожньому місці.

Будапешт гарантовано не погодиться із вимиванням із Закарпаття угорської автентичності. Угорщина буде боротися за її збереження до останнього. Це - також непорушна червона лінія, яку потрібно врахувати.  

Захист угорців за кордоном – це не передвиборча риторика Орбана. Це значно більше, ніж просто лінія партії. Це - щира державна політика. Її причини заховані в історії Угорщини, яка рівно 100 років тому втратила дві третини власної території. І хоча Будапешт визнає непорушність кордонів у Європі, підтримка закордонних угорців для нього - один із пріоритетів, який буде дотриманий, навіть якщо це шкодить відносинам із сусідами.

А ще Київ має визнати, що за останні десятиріччя угорці чули немало порушених обіцянок та нереалізованих очікувань. Їх накопичилося вдосталь для того, щоби Будапешт не довіряв нам на слово. Це – сумна, але реальність. Тому тепер нам доведеться переконувати, що наміри є справді щирими.

Це – базові речі.

Знайти у цих межах компроміс, чи навіть спільне бачення – цілком реально.

Так, це буде нелегко. Так, доведеться шукати складні формули. Так, можуть знадобитися надлишкові гарантії дотримання обіцянок. Але попри всі складнощі, цілком можна дійти такої формули, яка буде на користь і закарпатцям, і обом столицям.

У найближчі тижні ми матимемо унікальний шанс для такої спроби – його запорукою є вибори, що відбулися в Угорщині в неділю. І хоча нинішня правляча партія "Фідес" цілком очікувано перемогла та навіть посилила свої позиції, склад парламенту та уряду все одно зазнає змін.

Не виключено, що зміниться також нинішній міністр закордонних справ та зовнішньої торгівлі Петер Сійярто. Якщо це станеться – шанси на вирішення кризи у відносинах Угорщини та України стануть трохи вищими.

З Сійярто – або без нього

Подивімося правді в очі: для багатьох українських політиків саме Сійярто є уособленням конфлікту.

Надто багато некоректностей, образ та маніпуляцій пов’язано для українських партнерів особисто з ним.

Причому йдеться не лише про заяви, а й про дії. Десь перебільшено, а десь і виправдано чинний глава МЗС Угорщини здобув в очах Києва імідж політика, який руйнує найменші паростки примирення. А тому його прізвище "отруює" навіть позитивну ініціативу, якщо така виходить з угорського боку.

Варто окремо наголосити: ми не маємо ЖОДНИХ ПІДСТАВ вимагати відставки міністра. Це взагалі НЕ справа України, дане рішення – виключно за Угорщиною.

Понад те, ми свідомі, що жорсткі заяви та дії голови МЗС протягом останніх півроку повністю відповідали урядовій лінії (хоч він і додавав яскравих деталей). Тож якщо Віктор Орбан зрештою вирішить замінити голову МЗС, це точно не буде "покаранням" за його дії на українському напрямку – навпаки, через них він може навіть піти на підвищення.

Однак призначення нового міністра відкриває ті можливості для консультацій та для пошуку компромісу, які нині є закритими через атмосферу персональної недовіри. Так, гарантій успіху це не дає. Але дає шанс, який варто використати.

Що ж робити, якщо Сійярто збереже посаду? Те саме!

Міжнародна політика – не місце для ображених.

Навіть якщо ситуація не буде найсприятливішою, ми все одно не маємо інших варіантів, аніж домовлятися з Угорщиною. Домовлятися – але не перетинати при цьому червоні лінії.

Саме час зауважити: до дій України також є запитання. Ми не розуміємо, чому президент Порошенко не надіслав Орбану публічних привітань з перемогою на виборах. ЄвроПравда переконана: Україна мала привітати угорську владу однією з перших. Ми повинні бути проактивними, ми маємо 10, 20, 100 разів нагадувати, що наша готовність до діалогу залишається в силі.

Хоча, звісно ж, цей діалог не принесе результат, доки Будапешт не усвідомить існування червоної лінії для Києва – і навпаки. Успіх перемовин буде можливим лише в разі, якщо старий-новий прем’єр Віктор Орбан захоче відновити прагматичні, взаємовигідні відносини та дружбу з Україною.

Після подій останніх місяців ми не знаємо напевно, чи є таке бажання з угорського боку.

В Україні це бажання, безумовно, є.

PS: Європейська правда, як і раніше, підтверджує свою готовність надати слово угорській стороні. На нашу думку, початок діалогу Будапешта з українським суспільством, якого досі дуже бракує, може стати однією з ознак того, що в Угорщині з'явилося бажання нарешті перейти до вирішення конфлікту. 

Автори: 

Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди"

Дмитро Тужанський, політичний оглядач