Обіцянки та реальність: Польща готує перегляд міграційної політики
Польська економіка минулого року зросла на 4,6% і за прогнозами не знижуватиме темпів. А отже, все більше й більше потребуватиме нових робочих рук.
Політика сприяння народжуваності та активізації безробітних не в змозі найближчими роками задовольнити цей попит, а тому Варшава мусить запрошувати мігрантів. Якщо чотири роки тому іноземці мали близько 140 тис. різного типу дозволів на проживання, то у березні 2018-го ця цифра перевищувала 300 тис.
А кількість дозволів, виданих українським мігрантам, зросла втричі і сьогодні сягає 150 тис.
Ще більше громадян України перебуває на терені Польщі на підставі віз або безвізового режиму. Польські урядовці часто підкреслюють, яким викликом для них є міграція з сусідньої країни, озвучуються цифри навіть у 2 млн українських іммігрантів.
Проте вже понад рік Польща не має концепції міграційної політики, тобто документа, який би відповідав на запитання, яких мігрантів країна хоче приймати, в якій кількості, кого заохочуватиме залишатися, як відбуватиметься процес інтеграції.
Попередню концепцію, над якою кілька років працювали урядові та громадські експерти, у грудні 2016-го викинув на смітник міністр внутрішніх справ Маріуш Блащак. Тоді політик заявив, що імміграційна криза ЄС та посилений потік мігрантів з України вимагають створити нову стратегію, котра б дозволяла краще подбати про безпеку польських громадян.
Рік тому спеціальна група для розробки нової міграційної політики була створена при Міністерстві інвестицій і розвитку. 29 березня міністр Єжи Квецинський представив її напрацювання, котрі уряд Польщі схвалив у вигляді Соціально-економічних пріоритетів міграційної політики. Детальна концепція з'явиться у червні, проте вже зараз можна сказати: ідеї польських урядовців не відповідають реаліям ринку праці та змінам, внесеним до законодавства.
Однією рукою запрошуючи мігрантів з тієї ж України, іншою польська адміністрація ускладнює для них процедуру легалізації та знеохочує переїжджати на постійне проживання.
Де знайти 4 млн працівників?
Невирішене питання залучення нових працівників може стати серйозною проблемою для польської економіки. Згідно з прогнозами, до 2030 року польські працедавці матимуть проблеми із закриттям кожної п’ятої вакансії. Це означає, що польський ринок потребуватиме 4 млн додаткових працівників.
Вирішити цю проблему в польському уряді сподіваються, між іншим, за рахунок повернення співвітчизників, які поїхали з країни після її вступу до ЄС. Нова концепція пропонує заохочувати їх повертатися до Польщі та переносити сюди свій бізнес.
Проте ця формула є радше мрією — середня зарплатня у Німеччині, Голландії чи Швеції, а саме там існує найбільша діаспора, досі у 2-3 рази перевищує середню польську. Brexit дещо вплинув на комфорт польських працівників у Британії, проте якщо уряд Терези Мей не вирішить міцно закрутити гайки, не варто сподіватися на масові повернення — британська система соціальної допомоги є набагато щедрішою.
В такій ситуації Польща вимушена орієнтуватися на залучення мігрантів, які не просто приїдуть працювати, а переїдуть і народять тут дітей.
В першу чергу йдеться про українців.
Складно сказати, скільки українців сьогодні перебуває у Польщі, оскільки українська міграція досі має сезонний та маятниковий характер. Подана на початку статті інформація про 150 тис. дозволів на тимчасове та постійне проживання більш-менш дає уявлення про ядро міграції, тобто тих, хто переїхав до Польщі і знайшов легальну роботу на довший термін.
Польські урядовці, залежно від відомства, озвучують цифри від 1 до 2 млн. Вони є явно завищеними, оскільки базуються на інформації про кількість виданих у 2017 році декларацій про намір працевлаштувати іноземців, не враховуючи, що одна особа могла отримати декілька таких документів, а хтось міг отримати і взагалі не приїхати. Тим більше, як свідчить останнє опитування, проведене групою "Рейтинг", більшість українців, котрі останніми роками працювали у Польщі, не залишалися в країні понад три місяці.
А найголовніше, як показує опитування від польської рекрутингової компанії Personnel Service, лише 11% працюючих у Польщі українців думають про переїзд назавжди. Змінити ситуацію мала б нова міграційна політика.
Треба більше українців?
Нові пріоритети міграційної політики Польщі підтверджують: розмови про необхідність захищати безпеку країни були адресовані вітчизняним виборцям, тоді як головною засадою прийому іммігрантів залишатиметься задоволення потреб ринку праці.
Отже, міграційна політика Польщі буде концентруватися на залученні працівників з-за кордону для тих галузей, які відчувають особливий брак кадрів, та запобіганні подальшій еміграції з Польщі. У представленому документі зазначено, що будуть розроблені додаткові інструменти, які дозволять діагностувати потреби ринку праці і формулювати попит на відповідну кількість трудових мігрантів з певною кваліфікацією.
Державна підтримка обіцяна працедавцям, які шукають працівників за кордоном, та працівникам, котрі потребують інформації про роботу в Польщі.
Є також згадка, що іноземців з певним фахом заохочуватимуть залишатися у Польщі на постійне проживання. Є й анонс підтримки для тих, хто хотів би створити фірму у Польщі чи перенести її сюди з-за кордону. Про полегшення для некваліфікованих сезонних мігрантів у пріоритетах не згадується, хоча в уряді нещодавно доволі абстрактно анонсували полегшення процедури працевлаштування.
Окремо згадані вищі навчальні заклади — вони мають залучати ще більше іноземних студентів, але краще на ті спеціальності, які цікавлять польський бізнес. Передбачені стипендії для іноземців, проте в першу чергу для осіб польського походження.
Щодо інтеграції новоприбулих, то тут пропонується зробити наголос на навчанні польської мови та створенні системи так званих one stop shop — консультаційних пунктів, де б іноземці мали отримати поради та послуги з усіх питань, від оформлення дозволу на роботу до влаштування дітей до школи. Як зазначив Квецинський під час прес-конференції, країні це все майже нічого не коштуватиме, навпаки — приїжджі допоможуть залатати діру у Фонді соціального страхування.
З одного боку, звучить непогано — іноземці дійсно їдуть до Польщі в першу чергу за працею, радше низько- та середньокваліфікованою, їм бракує знання мови та дратують довгі черги до десятків інституцій. Отже, пропозиція мала б спокушати тих же українців.
Але є кілька "але". По-перше, всі ці ідеї в дуже подібній формі вже були прописані у попередній концепції в 2012 році, і наразі їхня імплементація або взагалі не розпочалася, або показала неадекватність прийнятих підходів реальній ситуації.
По-друге, у тексті взагалі не згадується про український безвіз, а він кардинально вплинув на динаміку міграції та можливість контактів між працівниками та працедавцями.
Вимальовується картина: Польща хоче стягнути побільше мігрантів, котрі платитимуть податки та внески соціального страхування, вона навіть не проти, аби деякі з них залишилися на довше, проте легше це зробити не стане, а інтеграція приїжджих у найкращому випадку буде зведена до допомоги у легальному працевлаштуванні та навчанні мови, головне — має коштувати якнайменше.
Плани та реальність
"Озвучені пріоритети гарно виглядають на папері, проте суперечать останнім змінам польського законодавства та практиці легалізації працевлаштування та перебування іноземців", — зазначає Ксенія Наранович, голова неурядової організації Fundacja Rozwoju Oprócz Granic.
Експертка нагадує: минулого року в Польщі був змінений закон "Про сприяння працевлаштуванню", який регулює, зокрема, доступ іноземців до ринку праці. Зміни мали впорядкувати ситуацію з видачею так званих "освядчень" — декларацій про намір працевлаштувати іноземців, які дозволяють громадянам шести країн з-за меж Євросоюзу, включаючи Україну, легально працювати без оформлення дозволу на роботу строком до шести місяців. Тільки у 2017 році таких декларацій було видано 1,8 млн, понад 90% — для українців.
Однак зміни де-факто паралізували адміністрацію і ускладнили легальний доступ до ринку праці.
"Раніше такий документ виставлявся від руки, тепер працедавець має заповнити доволі довге подання в інтернеті, заплатити 30 злотих (близько 7 євро) та майже місяць очікувати на готові папери. Якщо враховувати, що не кожен працівник, на якого оформлюють освядчення, обов’язково приїжджає до Польщі чи працює саме у цього працедавця, то пересічний дрібний підприємець має зареєструвати з 10 освядчень, аби точно хтось приїхав, а отже, заплатити 300 злотих (70 євро). Якщо такий час очікування і оплата ще більш-менш підходять власникам будівельних компаній, то для аграрного сектора це не формат", — говорить Наранович.
І додає:
якщо до літа ситуація не зміниться, полякам доведеться попрощатися з дешевими овочами та фруктами, їх просто не буде кому збирати.
"Польща сьогодні має найбільш ліберальне серед країн ЄС законодавство щодо працевлаштування іноземців. Це є результатом консенсусу між державою, бізнесом та працівниками. Проте проблемою залишаються черги", — підтверджує директор рекрутингового агентства EastWestLink Анджей Коркус.
Ще гірше, ніж з "освядченнями", виглядає ситуація з оформленням дозволів на роботу — на підставі цього документа іноземець може працювати у Польщі навіть три роки. У Варшаві стандартна черга за ними забирає три-чотири місяці, у Гданську — шість.
"Працівник приїжджає, вони з працедавцем розуміють, що в найближчі півроку паперів не буде. Не відправляти ж його назад — він починає працювати нелегально. І якщо така ситуація триває місяць-другий, то для працедавця втрачається сенс його легально оформлювати", — підкреслює Ксенія Наранович.
До того ж, аби поповнити Фонд соціального страхування, польська влада останніми місяцями докладає зусиль, аби максимально перевести іноземців з цивільно-правових контрактів на повноцінні трудові договори, з яких відраховуються і податки, і медична страховка, і внески до фонду.
Однак перспектива зростання витрат на оплату праці та ускладнена легалізація виштовхують і польських працедавців, і їхніх українських працівників до сірої зони.
Формально прийняти такий стан речей влада, звісно, не може. Проте рішуче з ним боротися також не здатна — на дешевій праці українців тримаються кілька галузей польської економіки.
До черг за дозволами на роботу додаються ще й черги за дозволами на проживання. Розгляд однієї справи чиновниками може тривати понад півроку. При цьому закон зобов’язує іноземця кожного разу зі зміною працедавця змінювати також повний комплект документів.
Це призводить до того, що життя навіть тих мігрантів, хто хоче працювати легально, платити податки й внески, перетворюється на суцільні черги та невизначеність.
Фрази про появу привілейованої категорії мігрантів, яких заохочуватимуть до переїзду на постійне місце проживання, або полегшення для приватних підприємців роками з’являються в документах, у 2017-му зміни були внесені до закону "Про іноземців". Проте вони не тягнуть за собою жодної конкретики: програмісти у Польщі очікують на папери так само довго, як і прибиральники, умови надання дозволів на постійне проживання були ускладнені, а отримання дозволу на проживання власникам дрібного бізнесу приносить набагато більше клопотів, ніж найманим працівникам.
При цьому, на відміну від країн Західної Європи, у Польщі іммігранти з-поза меж ЄС не можуть розраховувати на соціальну допомогу, доплати на житло чи пільги. Тим, чий дозвіл на проживання виданий з приміткою "доступ до ринку праці", можливо отримати допомогу на дітей, але тільки у випадку, якщо їх двоє і більше, і якщо вони приїхали з батьками.
Подібна ситуація не дуже турбує сезонних мігрантів — для них головне заробити якомога більше грошей за короткий строк. Але у випадку приваблення потенційних нових мешканців країни це може стати проблемою.
Якщо не українці, то хто?
Втім, у Польщі визнають: одними українцями ситуацію не врятувати. А отже, польські бізнесмени приречені стягувати кадри з більш далеких країн.
Вже сьогодні у Польщі зростає кількість мігрантів з Індії та Індонезії — майже по 4 тис. виданих минулого року дозволів на роботу, або Бангладеш — 2,5 тис. "Тільки наша фірма минулого року рекрутувала кілька сотень працівників з Індії. Декілька десятків вже приїхало, вони працюють у меблевій, автомобільній та суднобудівній промисловості", — ділиться досвідом Анджей Коркус.
У випадку позитивного досвіду мігранти з Азії залишатимуться на ринку праці довше — сезонна міграція їм не вигідна.
Урізноманітнення мігрантської спільноти Польщі робить ще більш нагальною потребу в інтеграції, і одних мовних курсів та легального працевлаштування для цього замало. Інтеграція є двостороннім процесом, під час якого не тільки "гості" навчаються традиціям "господарів", але й "господарі" звикають до більш різноманітного оточення. А цей момент у нових пріоритетах міграційної політики Польщі взагалі не прописаний.
Одночасно у країні зростає кількість злочинів, вчинених на ґрунті ненависті: тільки в першій половині 2017 року прокуратура вела 947 таких справ, а ще більше випадків або не розглядаються слідчими, або про них взагалі не повідомляють.
Громадські організації, які раніше вели інтеграційні проекти, сьогодні мають обмежене фінансування. Теоретично, центральна влада та самоуправління могли б делегувати їм частину обов’язків, проте наразі дискусії про це на офіційному рівні немає — міграційна політика позиціонується як щось, що має бути дешевим, а приносити самі дивіденди.
Надія залишається на польський бізнес — працедавці, особливо великі фірми, страждають через черги та бюрократію не менше, ніж їхні закордонні працівники.
А показники економічного зростання залишаються ключовим аргументом, яким уряд ПіС виправдовується перед інвесторами, коли західні столиці все частіше критикують Варшаву за недотримання демократичних стандартів.
Автор: Олена Бабакова,
журналістка (Варшава),
для "Європейської правди"