Зміна уряду на тлі протестів: що та чому відбувається в Грузії

Найбільші за останні роки протести і водночас – найгостріший скандал усередині уряду і правлячої партії Грузії.

Коли восени 2016 року парламентські вибори знову виграла "Грузинська мрія", здавалося, в країні не залишилося жодних противаг її владі. Не просто більшість місць у парламенті, а конституційна більшість, повністю свій уряд, рішення перенести вибори президента до парламенту і на додачу – гучний розкол у головній опозиційній партії.

Однак в останні місяці вертикаль влади "Грузинської мрії" допускає все нові й нові збої. Останнім із них стала відставка прем'єр-міністра Георгія Квірікашвілі, який фактично пояснив свій крок розбіжностями з очільником правлячої партії і де-факто главою держави Бідзіною Іванішвілі.

При цьому ще тиждень тому всі запевняли, що уряд працюватиме в даному складі нескінченно довго. "Дзвіночок" для прем'єра продзвенів лише 12 червня, коли на засіданні виконкому партії стали обговорювати відставку кількох ключових міністрів.

Зміна уряду в Грузії відбувається на тлі різкої активізації протестів.

Примітно: протестів, організованих не опозицією, а суспільством.

Спочатку це були протести проти жорстокого затримання поліцією молодих людей у нічних клубах столиці. Місяцем пізніше підозри у бездіяльності слідства при розслідуванні звірячого вбивства 16-річного Давида Саралідзе призвели до найбільших з моменту відставки Міхеіла Саакашвілі протестів. Саме тоді й було вперше висунуто вимогу про відставку прем'єра.

Що ж сталося за останні місяці в Грузії? І чого чекати в майбутньому?

Якщо дивитися на макроекономічні показники і на оцінки міжнародних фінорганізацій, то в Грузії все добре. Високі – понад 5% – темпи зростання ВВП, дворазові темпи зростання надходжень від туризму...

Разом із тим економіст Гоча Тутберідзе зазначає, що "переважна більшість людей не відчувають підвищення свого добробуту за рахунок зростання економіки". Іншими словами, зростання економіки забезпечує лише збільшення розриву між бідними і багатими.

До цього варто додати девальвацію ларі, що триває третій рік – при фактичному заморожуванні зарплат.

При цьому сам прем'єр намагався уникати непопулярних кроків, а провали в роботі уряду, хай і не публічно – "повісити" на тіньового лідера правлячої партії мільярдера Бідзіну Іванішвілі, даючи зрозуміти, що саме ця людина, а не виконавча влада, визначає порядок у Грузії.

Проблеми всередині країни настали одночасно з конфліктом у правлячій партії.

Старожили партії, які пам'ятають ще опозиційну діяльність проти президента Саакашвілі, незадоволені тим, що їх все частіше "відтісняють" молоді управлінці. Зазвичай – вихідці з бізнес-структур Бідзіни Іванішвілі.

Управлінський конфлікт призвів до повернення в публічну політику самого Іванішвілі. Екс-прем'єр, який пішов у відставку ще 2013 року і відтоді не займав публічних посад, у квітні знову очолив створену ним партію.

У такій ситуації відставка прем'єра і швидке переформатування уряду були неминучі. При цьому пауза між поверненням Іванішвілі і відставкою прем'єра швидше пояснювалася масовими протестами в столиці – в такій ситуації відхід глави уряду виглядав би як слабкість влади.

Що чекає на Грузію в найближчому майбутньому?

Політологи не вірять у повернення Іванішвілі на прем'єрський пост, проте впевнені, що його займе цілковито віддана йому людина, швидше за все – з досвідом роботи в його компаніях. Поки найвірогіднішим кандидатом вважається нинішній в.о. прем'єра і міністр внутрішніх справ Георгій Гахарія. Як і водиться, він є вихідцем із бізнес-структур Іванішвілі, а на додачу ще й довго працював у РФ та навіть має друге, російське громадянство.

При цьому зовнішньополітичні пріоритети Грузії навряд чи зміняться. Курс на вступ до ЄС і НАТО вважається безальтернативним, а обережні спроби зближення з РФ, як правило, розбиваються через небажання Кремля йти на серйозні поступки в питаннях врегулювання територіальних конфліктів на тлі відвертої підтримки сепаратистських режимів у Сухумі й Цхінвалі.

Набагато складніше питання – як зміниться внутрішня політика Грузії?

Восени нинішнього року в країні відбудуться президентські вибори – останні загальнонаціональні. Наступних глав держави обиратимуть вже у парламенті.

Та після урізання повноважень пост президента вже не має серйозного значення. Тому принципово важливими будуть лише наступні парламентські вибори, які відбудуться восени 2020 року.

Виходить, що у "Грузинської мрії" є в запасі два роки, щоб виправити ситуацію в економіці. Це і має стати ключовим завданням нового прем'єра.

Водночас криза управління вже давно вийшла за межі уряду. В останні роки спостерігається повна розбалансованість виконавчої влади, коли розпорядження Кабміну просто не виконуються належним чином – ситуація, абсолютно неможлива в період правління Єдиного національного руху.

Кадрові зміни дійшли і до середньої ланки управлінців, які працюють ще з часів президентства Саакашвілі. На їхнє місце приходять менш досвідчені фахівці, що також відбивається на роботі структур виконавчої влади.

При цьому перед очима – приклад Вірменії. Сусідня країна показала: влада, яка ще вчора здавалася незламним монолітом, розвалюється на друзки за кілька днів протестів.

Від повторення єреванського сценарію "Грузинську мрію" рятує лише слабкість опозиції.

І Єдиний національний рух, і "Європейська Грузія", що відкололася від нього, все ще асоціюються з Саакашвілі і не мають підтримки.

Показовий момент: наступного дня після наймасовішого протесту у зв'язку зі справою Давида Саралідзе про приєднання до нього заявили і опозиційні партії. Результат не забарився – наступний мітинг був набагато менш масовим, ніж протест без політиків.

До цього додається забута з 1990-х активізація ультраправих сил. Активно намагається заявляти про себе "Грузинський марш" – об'єднання неонацистських організацій, що стало відомим після низки антиіммігрантських акцій у Тбілісі й Батумі.

На це нашаровується ще й підтримка подібних настроїв у церковних колах. А як відомо, Грузинська православна церква користується високим авторитетом у населення.

Шість років тому кінець епохи Саакашвілі багато в чому був обумовлений "чорним лебедем" – протестами проти знущання над ув'язненими в тюрмах. У сьогоднішній Грузії потенційні "чорні лебеді" з'являються все частіше.

Автори:

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди",

Карен Мадоян, журналіст, експерт з Південного Кавказу