Хвиля масових протестів, що охопили Кишинів останніми днями, визначила лінію протистояння між партією олігарха Володимира Плахотнюка і проєвропейською опозицією напередодні осінніх парламентських виборів.

А також дала привід політичним силам замислитися про секрет "успіху" правлячого режиму.

І ще раз показала, що нинішня влада Молдови (декларативно проєвропейська) вважає своїми головними опонентами позапарламентську проєвропейську опозицію, тоді як ані проросійські соціалісти, які контролюють чверть депутатських місць, ані їхній колишній голова Ігор Додон, який став в 2016 році президентом країни, особливого дискомфорту їм не спричиняють.

Правосуддя по-молдовськи

Привід для "вибуху" суспільного невдоволення молдован дуже серйозний: суд скасував результати виборів столичного мера.

Ці вибори завершилися ще 3 червня: у другому турі кандидат від правої проєвропейської опозиції, лідер платформи "Гідність і правда" Андрій Нестасе переміг представника проросійської Партії соціалістів Іона Чебана.

Примітно, що сам протест спрямований проти Демократичної партії і її лідера Володимира Плахотнюка, які формально взагалі не брали участі у виборах, але повністю контролюють владу в країні.

Рішення про скасування результатів голосування, винесене судом 19 червня, стало повною несподіванкою для обох кандидатів-лідерів.

Річ у тім, що хоча суд і розпочався на підставі скарги, поданої представником Іона Чебана, в його позові взагалі не було вимог про анулювання результатів виборів.

Кандидат, що зазнав поразки, звинувачував свого опонента в агітації на Facebook-сторінці в день голосування і, формально, домагався лише визнання цього факту.

Але суду виявилося вигідніше ухвалити рішення, про яке позивач і не просив.

Тепер молдовським ЗМІ залишається писати про "особливості" й сумнівні доходи суддів, задіяних у процесі – і констатувати, що судове рішення є остаточним, можливості ще раз оскаржити його законодавство Молдови не дає.

Масштаб протестів

Скасування виборів прогнозовано вивело прихильників опозиції на вулиці.

Нинішній протест став першим масовим виступом опозиції з минулого літа, коли громадяни виступали проти спільного законопроекту чинної влади і соціалістів про перехід від партійної до змішаної системи виборів.

Наймасовіший мітинг відбувся минулої неділі і зібрав, за різними оцінками, до 10 тис. громадян.

Недільний мітинг у Кишиневі

Фото newsmaker.md

Ще одним лідером маніфестацій стала колишній міністр освіти, лідер партії "Дія і солідарність" Майя Санду. Соціалісти, які позиціонують себе як ліва опозиція, в акціях участі не брали, хоча і висловлювали невдоволення скасуванням виборів.

На думку політичного аналітика Алексєя Тулбуре, саме рівень протестів має ключове рішення. У тому числі – він може визначити тактику правлячої Демпартії на майбутніх парламентських виборах.

"Очевидно, що Плахотнюк своїм рішенням про невизнання підсумків голосування перевіряє, наскільки далеко він може піти, намагаючись зберегти владу зараз і після парламентських виборів. Він перевіряє, які будуть реакції на його беззаконня з боку суспільства і зовнішніх партнерів", – вважає Тулбуре.

Навіть більше, багато хто вважав, що масові протести переконають Плахотнюка "відмотати" ситуацію назад і відмовитися від скасування виборів... Проте 25 червня Вища судова палата поставила крапку в судовому процесі і остаточно підтвердила рішення суду першої інстанції та апеляції про анулювання результатів виборів.

Пікантності ситуації додає те, що вибори мера були достроковими. А оскільки від дати остаточного судового рішення до чергових виборів залишається менше року, то, за молдовським законодавством, нові вибори зараз проводитися не можуть.

Тож столиця залишається на "ручному управлінні" й житиме в цьому режимі також у період парламентської кампанії.

Обурений Захід

Рішення суду викликало шквал критики на адресу правлячого режиму з боку західних партнерів.

У день, коли ВСП винесла остаточне рішення, делегація уряду Молдови на чолі з прем'єром Павлом Філіпом саме була у Вашингтоні, де прем'єр, серед іншого, зустрічався з главою Держдепу США Майком Помпео. Поговорили вони, звичайно ж, і про вибори в Кишиневі.

"Держсекретар нагадав прем'єр-міністру Філіпу, що вільні та справедливі вибори є визначною рисою демократичного уряду і повинні відображати волю громадян країни без політичного втручання", – йдеться в повідомленні Держдепу.

Дещо більш прямолінійним було посольство США: "Рішення (вищої судової інстанції) зміцнило громадську думку про політичне втручання в молдовську систему правосуддя".

Не залишився осторонь і ЄС – посол Євросоюзу Петер Михалко "висловив розчарування рішенням ВСП", зазначивши, що "воля народу, виражена в вільних і справедливих виборах, не було дотримано".

Шанси протестів

Єдність західних партнерів, ймовірно, зможе надихнути вуличний протест. Питання тільки в тому, як далеко готові йти лідери опозиції в цьому протистоянні.

З одного боку, Нестасе і Санду закликають прихильників продовжувати акції, але з іншого – не роблять нічого для переходу маніфестацій у цілодобовий режим і організації мирної зміни політичного режиму, як це нещодавно було в тій же Вірменії.

Тим часом після рішення ВСП вимоги громадян передбачувано вийшли на новий рівень.

Тепер йдеться не про посаду мера: люди вимагають відставки всієї нинішньої влади.

Якщо жорстке протистояння і намагання взяти владу "тут і зараз" Нестасе не цікавить, то йому доведеться підтримувати протестну хвилю аж до парламентських виборів, які очікуються в Молдові наприкінці цього року.

Демократам же в цій ситуації залишається розраховувати на те, що потенціал протестів до листопада вичерпається.

Певна ясність щодо цього з'явиться до закінчення весняно-літньої сесії парламенту, коли повинна бути призначена точна дата виборів. Якщо влада відчуває себе готовою до електорального випробування, то вибори відбудуться вчасно, восени. В іншому випадку дату можуть перенести на зиму, коли для вуличних протестів буде найменш комфортний час.

На хід протесту може так само вплинути лідер "Нашої Партії" Ренато Усатий, ще один критик режиму Плахотнюка. Його в Молдові оголошено в розшук, тому останні півтора року він проживає в Москві. Нещодавно Усатий заявив про плани прибути до Молдови з боку румунського кордону і в оточенні натовпу прихильників. Складно сказати, чи говорив він це всерйоз, але минулорічний досвід Міхеїла Саакашвілі свідчить, що це може бути більше ніж просто жарт.

Якщо протестні плани Нестасе і плани Усатого по поверненню в Молдову об'єднаються в єдиний сценарій, то ризики для режиму Плахотнюка значно зростуть.

Окрема історія – з Ігорем Додоном. За 4 роки з його вуст лунали десятки погроз на адресу демократів, одна жорсткіша за іншу. Але реально жодного впливу на своїх опонентів президент не чинив. Якщо така практика триватиме, то частина прихильників соціалістів може приєднатися до вуличних протестів, не турбуючись через присутність чужих для них гасел.

Крок у цьому напрямку зробив сам Нестасе, який на одному з протестів звернувся російською мовою до російськомовних громадян, що складають кістяк електорату ПСРМ. Він закликав забути про ідеологічні розбіжності, мови й національності та об'єднатися в боротьбі зі "спільним ворогом".

Загарбана держава

Плахотнюку вдавалося виживати за будь-якого політичного режиму. Ставши помітною бізнес-фігурою в період правління комуніста Вороніна, він легко пережив прихід проєвропейської влади в 2009 році. Пізніше він включився в політичну боротьбу, отримав контроль над Демократичною партією і сам став уособленням режиму.

Демократи незмінно мали на виборах результат всього 10-15%, але в підсумку отримували важелі управління країною. Наприклад, на виборах до парламенту в 2014 році вони взяли всього 19 місць, але до сьогодні фракція зросла до 42 депутатів. Плахотнюк встановив контроль над більшістю районів країни, "переваривши" президента-соціаліста.

Фактично Плахотнюк замінив своїми структурами державні інститути.

Сьогодні ключові рішення – чи то про реформу уряду, чи про призначення глав дипмісій за кордоном – оголошуються особисто лідером ДПМ, хоча він не обіймає жодної державної посади. Такий стан речей у Молдові отримав назву "загарбаної держави". Цей термін використовують навіть деякі західні чиновники. Серед них – генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, який застосував ці слова у статті про Молдову, опублікованій пару років тому в The New York Times.

"Молдова – це загарбана держава, яка повинна бути повернута громадянам", – написав Ягланд, що тоді викликало схвалення молдовських громадян – але не змінило ситуацію.

Секретом перемог "загарбника" є не тільки вплив на прокуратуру і судову систему, величезний медіахолдинг і спецслужби. Можливо, головний секрет у тому, що його численні опоненти, окрім боротьби з режимом, не менш старанно боролися один з одним.

Нинішня криза покаже, які висновки зробили з такої ситуації молдовські політики, як ті, хто зацікавлений у збереженні "загарбаної держави", так і ті, хто домагається його звільнення.

Автор: Вячеслав Крачун,

з Кишинева, для "Європейської правди"