Заява президента Трампа про те, що Росію слід повернути у "Велику сімку", стала несподіванкою лише для тих, хто неуважно слідкує за останніми тенденціями у світовій політиці.

Насправді кроків на російському напрямку варто було чекати.

Згадаймо, що у Стратегії національної безпеки США, оприлюдненій рівно півроку тому, були чітко визначені суперники Сполучених Штатів – Китай та Росія, і вороги – Іран та Північна Корея. Кожна з цих країн має окреме "досьє", яке визначає політику Білого дому.

По всіх цих напрямках, крім російського, за останні півроку відбулися серйозні зміни.

Оскільки Китай – це насамперед економічний суперник, то і розмови з Пекіном відбувалися саме у цьому руслі. Наразі Китай погодився на торговельні переговори і відкрито заявив, що не хоче напруження економічних відносин з США.

Північна Корея під тиском США пообіцяла припинення ядерної і ракетно-космічної програм та закрила ядерний полігон, підірвавши тунелі для ядерних випробувань. Наступного тижня відбудеться історичний саміт Трампа і Кім Чен Ина.

З Іраном зміни мають інший напрямок: Сполучені Штати вийшли з ядерної угоди та висунули дванадцять нових вимог, які мають бути виконані для скасування американських санкцій.

Залишалася одна Росія. Щодо неї і надалі діють досить жорсткі санкції, затверджені законом США. Проте нинішнього санкційного тиску виявилося недостатньо, щоб примусити Путіна відступити хоч на крок.

Та зверніть увагу: незважаючи на всі ускладнення на дипломатичному фронті і запровадження досить істотного санкційного пакету, попри постійні провокації проти літаків і кораблів ВМС США та навіть зіткнення збройних підрозділів США і РФ у Сирії – після обрання Трампа особисто Путін поводився вкрай обережно, намагаючись не образити вкрай чутливу натуру 45-го президента США. Навпаки, при кожній нагоді він підкреслював "відкритість" і "готовність до діалогу".

Адже саме переговори між Росією і США, на яких вони знову "поділять світ", і є кінцевою метою політики Путіна.

Всі його дії та риторика обумовлені параноїдальним переконанням у тому, що жодна інша модель безпеки, окрім поділу світу на зони впливу, не є прийнятною для Росії. І це знову підтвердилося під час нещодавнього спілкування з пресою. Всі його меседжі були настільки ж прораховані, наскільки мало пов’язані з реальністю.

Але ж і президент Трамп полюбляє робити кроки, які, на думку прихильників класичної дипломатії, віддають сюрреалізмом.

Він посварився з ЄС, Мексикою і Канадою; остаточно сплутав усі карти на Близькому Сході, підтримуючи то Саудівську Аравію, то Катар, і прийнявши рішення перенести посольство США в Єрусалим; вийшов з Транс-Тихоокеанського партнерства, Паризької угоди по клімату; зупинився за один крок від серйозної суперечки з Китаєм.

Економіка США поки що почувається непогано, проте зростання цін на нафту через змову Росії та ОПЕК вже відчули і в США, де ціни на бензин зросли майже на 30%. А попереду проміжні вибори у Конгрес, і до того часу бажано було б закріпити зовнішньополітичні успіхи (а у Білому домі розцінюють результати перших 18 місяців при владі тільки так – як успіх).

Отже, потрібні зміни по останній країні з "четвірки противників США" - по Росії.

Звідси – бажання зняти напругу у відносинах з РФ, принаймні у питаннях безпеки.

Протягом останнього часу стало очевидним уповільнення, якщо не припинення діалогу щодо України у форматі Волкер-Сурков. Провідні дослідницькі центри, серед яких RAND, Kennan Institute, Carnegie, а також журнал Forbes і навіть Foreign Affairs почали розміщувати публікації, в яких проводилася основна думка про те, що з Росією треба якось жити. Мовляв, із Донбасом треба щось робити, а щодо Криму – ну так вже вийшло… Та й по нафті з газом треба домовлятися...

І йдеться не лише про Трампа, не лише про США.

Меркель, Макрон і Абе спочатку з’їздили у Вашингтон, а потім – у Росію. Путіна прийняли в Австрії.

А новий італійський прем’єр Конте, як і керівництво інституцій ЄС у Брюсселі і Страсбурзі, висловився за скасування санкцій. Голова уряду Італії навіть заявив, що вважає ідею Трампа про повернення Росії до "сімки" дуже слушною.

Німеччина і Швеція хоч і підтримують Україну, та дали згоду на "Північний потік-2". А Туреччина – наш стратегічний партнер – погодилася на обидві нитки "Турецького потоку".

У політичних колах ЄС почали все наполегливіше говорити, що Росію "не можна заганяти у кут", і що слід поновити діалог з Москвою (яка, звичайно, поводить себе дуже погано, але...) Та й НАТО давно наголошує, що не припиняла політичний діалог з РФ, а зупинила лише практичну співпрацю.

Так, російська тема залишається токсичною у Вашингтоні, і розслідування Мюллера ще триває, але Трамп не може чекати і вибудовувати складні багатовекторні конструкції.

Тому Трамп і заявив на зустрічі лідерів G7, майже дослівно: "Я люблю нашу країну. І я був найгіршим жахом для Росії. Але разом з тим, Росія має бути на цій зустрічі. Чому ми маємо зустріч, а Росії за столом немає? І я би порекомендував, хоча це вони мають вирішити, що Росія має бути на зустрічі, вона має бути її частиною. Ви знаєте, подобається вам чи ні, і це може бути політично некоректним, але у нас є світ, яким треба керувати, а ця "сімка", яка була "вісімкою", викинула Росію. Вони мають повернути Росію назад, тому що нам треба мати Росію за столом переговорів".

"У нас є світ, яким треба керувати", - ось квінтесенція того, як бачить геополітику президент Трамп.

І це дуже близько до того, про що мріє Путін.

І хоча Росія лишається країною з ВВП Техасу, яка беззастережно втручається у справи інших держав, є порушником фундаментальних засад міжнародного права, винна у загибелі десятків тисяч цивільних в Україні і Сирії, яка підтримує праворадикальні рухи у десятках країн світу – вона все одно, на думку Трампа, заслуговує, на місце за одним столом iз найбільш розвинутими і демократичними державами.

Звичайно, немає жодних підстав вважати, що висловлена Трампом пропозиція знайде підтримку всієї "сімки".

Та її членів наразі найбільше турбує інше – введені Штатами мита на певні категорії товарів, спроможні призвести не тільки до фінансових збитків, але до згортання процесів глобалізації (які, як здавалося ще два роки тому, були незворотними). Ситуація на економічному фронті може мати політичні наслідки для багатьох європейських урядів, тож саме вона лишатиметься у центрі уваги.

Тим часом Білий дім і Кремль працюють над можливою зустріччю лідерів двох держав.

Про це на минулому тижні повідомляв Wall Street Journal, а Путін в інтерв’ю австрійським ЗМІ запевнив, що "регулярно спілкується" з Трампом телефоном. Він вкотре поскаржився, що на Заході не чують, які правильні речі говорить Росія. А ще – додав, що Росія не хоче розколу ЄС, і відразу запропонував лідерам Євросоюзу звернути увагу на односторонні дії США, про які "Росія попереджала".

Хочеться вірити, що в Європі правильно зрозуміють чергову хвилю маніпуляцій, які стали нормальною практикою Кремля. Зрештою, і у Вашингтоні, і у Берліні все ще є потужні політичні сили, які спираються на цінності.

Що ж стосується власне ідеї про повернення Росії до "сімки" (чи то "вісімки") – то речник Кремля Пєсков вже відповів Трампові, що Росія "робить акцент на інших форматах".

Тет-а-тет з Трампом – тільки такий формат потрібен Москві.

Можливо, він буде до вподоби і господарю Білого дому – зрештою, навіть саміт з Кім Чен Ином став для нього цілком прийнятним ходом. Але чи збігаються завдання, які ставлять перед собою Путін і Трамп на цю зустріч? Ось це – під великим питанням.

Мету Путіна – про поділ світу – ми вже знаємо. Залишається зрозуміти, яку практичну мету бачать для себе США.