Волинь втрачає популярність: як Польща відзначила ювілей волинської трагедії
За останні роки в Україні вже звикли, що кожна чергова річниця трагічних подій на Волині стає приводом для нового погіршення у стосунках із Польщею.
У 2018 році підійшов ювілей – 75 років волинській трагедії. Це, а також нещодавно прийняті зміни до статуту польського Інституту національної пам’яті, що ввели покарання за невизнання "злочинів українських націоналістів", а на додачу – недавнє відкриття президентом Петром Порошенком меморіалу мешканцям села Сагринь, вбитим польською армією (що викликало скандал у сусідній країні), давали підстави очікувати як ніколи гучного та резонансного меморіального дня.
Та вийшло інакше.
А пам'ятні заходи показали нові тренди відносин Польщі та України.
Роковини без народу
Рік тому у Варшаві про чергову річницю Волині нагадував ледь не кожен другий стовп у центрі міста. Тепер все змінилося – не знаючи, дуже важко здогадатися про роковини трагедії, яка стала ледь не символом історичної політики нинішньої Польщі.
Зазвичай такі плакати запрошували прийти на громадські заходи, як-то марші ультраправих із вимогою змусити Україну "покаятися у злочині людовбивства".
Подібні події організовували у Варшаві щороку – але не зараз.
Невеличкий марш відбувся лише у неділю, був нечисленним і навіть не потрапив до ЗМІ.
Ультраправі пояснили, що у ювілейний рік замість традиційних дій у столиці запланували "низку заходів у провінції".
Та не полишає враження, що справжня причина в іншому: інтерес до цієї теми суттєво спав.
Зрештою, якби люди прагнули вийти на вулицю "через українців" – їм би вистачило заходів, до яких можна було приєднатися.
Офіційна програма відзначення роковин передбачала цілу низку заходів у столиці – від служби у костелі до покладання вінків перед нещодавно відкритим монументом, у Волинському сквері. Але і в офіціозі зміни були помітні відразу.
Зазвичай урочисту службу 11 липня відвідувало все керівництво країни. Цього року рівень безпрецедентно знижений. Так, дехто справді не міг прийти: президент Анджей Дуда поїхав на саміт НАТО, а президент правлячої партії "Право та справедливість" (за сумісництвом – реальний лідер країни) Ярослав Качинський ще не відійшов від серйозної хвороби, деталі якої не афішуються.
Однак відсутність решти урядовців відверто впадала в очі. На урочистих подіях у костелі з‘явилися лише голова президентської адміністрації та міністр зі справ ветеранів.
Другий момент, який одразу привертав увагу – відсутність "простих" учасників: окрім посадовців тут були лише військові ветерани та члени родин "кресовяків" (колишніх мешканців Волині), яких привезли на урочисті заходи у Варшаву.
Вінок від України
Трохи більше посадовців з'явилися під час покладання вінків на могилу невідомому солдату – проте масової присутності простих людей не було помітно і тут. За церемонією, яка проходила у самому центрі міста, спостерігали переважно туристи, значна частина яких навряд чи розуміла суть події, проте залюбки фотографувалася із солдатами урочистої варти.
Про глядачів, які цілеспрямовано прийшли на вшанування жертв Волині, можна було говорити лише на останньому, ключовому заході, у Волинському сквері, поза центром міста.
Тут простих людей також було не більше сотні – але вони принаймні були.
Великі значки з написом "Пам'ятаємо волинський геноцид" на грудях частини з них не лишали сумніву щодо того, чому вони прийшли на подію.
А от українських дипломатів сюди не запросили. Хоча вінок у жовто-блакитних кольорах у підніжжя пам’ятника свідчив, що річницю вони не проігнорували. "Ми вже декілька років покладаємо вінки на пам'ять про волинських жертв. Хоча мене не було запрошено, за дві години до початку заходів я привіз вінок", – розповів згодом посол України у Польщі Андрій Дещиця.
Голуби та яструби
Остання церемонія розпочалася із маленької сенсації – державним орденом було нагороджено ідеолога кресовяків ксьондза Тадеуша Ісаковича-Залеського – мабуть, одного з найбільш ворожих до України польських політиків.
Втім цим конфліктність вичерпалася. Гострих заяв від перших осіб не пролунало – навпаки, вони намагалися бути гранично коректними.
У листі від президента Дуди, який зачитали перед мікрофоном, наголос був на тому, що трагічні події не мають визначати майбутнє відносин Польщі та України. А у листі від Ярослава Качинського чільне місце виявилося відведено згадкам про українців, які рятували своїх сусідів-поляків.
Гостріші заяви можна було почути хіба що згодом, коли до мікрофону виходили гості нижчого рангу.
І це, мабуть, стало ключовою особливістю роковин-2018.
Схоже, польська влада вже не зацікавлена розігрувати цю карту так активно, як було досі. Зрештою, вона вже виконала всі свої обіцянки у сфері історичної політики, далі боротися вже нема за що.
Але чарівною паличкою, яка дозволяє зберігати увагу до теми, став український мораторій на проведення пошуково-ексгумаційних робіт.
Тема його "аморальності" зберігала драйв у офіційних заходах. Зокрема, прем’єр Матеуш Моравецький дав урочисту обіцянку не заспокоїтися, доки не доб’ється скасування цього мораторію (і це не порожні слова – за даними ЄвроПравди, він відмовляється приїжджати в Україну до вирішення цієї проблеми).
А вже згадуваний Ісакович-Залеський, отримавши державну нагороду, заявив, що не розуміє, як "у такій ситуації Польща продовжує фінансову, політичну та військову допомогу України".
Замість висновків
Незвично спокійне відзначення ювілейних роковин волинських подій дає надію, що потенціал нарощування конфлікту поступово вичерпується. Принаймні, центральна влада, схоже, у цьому зацікавлена.
…Втім, місцеві політики, розігріті роками "маршів ненависті", до таких змін не завжди готові.
Яскравий приклад – обіцянка люблінського воєводи засудити голову місцевої української громади Григорія Купріяновича за його промову на мітингу в Сагрині за участі Порошенка. Злочин польський високопосадовець бачить у заяві про те, що етнічних українців Польщі у 1943 році вбивали польські військові. Посадовець вважає, що ці слова підпадають під статтю про "зневажання польського народу".
І якщо обіцяне переслідування розпочнеться, Польща порушить обіцянку про те, що покарання, прописані у новому статуті Інституту національної пам'яті, не стосуватимуться науковців та громадських діячів.
Але такий сценарій, як мінімум, передбачає зацікавленість польської влади у новому конфлікті з Україною.
Наразі, схоже, такого інтересу у офіційної Варшави немає.
Для України, що ніяк не вийде з піке у відносинах з іншим сусідом, Угорщиною, відсутність нового "західного фронту" є безумовно доброю новиною.
Але головний позитивний сигнал для нас – падіння суспільного інтересу до волинської дискусії. 11 липня тему Волині підняла лише купка членів ультраправої організації "Табір великої Польщі", які провели увечері невеликий мітинг під українським посольством.
Півтора десятка осіб у футболках із зображенням Путіна або дещо завуальованими символами Новоросії довго не могли розпочати свій захід.
Як виявилось, чекали спізнілих, які мали принести плакати.
Не дочекалися та розтягнули лише один – із написом "Стоп Бандера". І за годину розійшлися.
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди",
з Варшави