Візит до друга Путіна: навіщо Петро Порошенко відвідав Сербію
Президент України вперше поїхав до держави, яка голосувала (та ще й неодноразово!) проти резолюції ООН щодо Криму.
Вже один цей факт показує, наскільки незвичним став офіційний візит Петра Порошенко до Сербії. Але це не єдина "дивина" цієї поїздки.
Президент Порошенко та його сербський колега Александар Вучич досі взагалі майже не спілкувалися – відомо лише про їхню телефонну розмову ще у 2015 році, коли Вучич очолював сербський уряд. А перші "живі" переговори президентів відбулися у Туреччині три тижні тому, під час урочистого відкриття Трансанатолійського газогону.
Звісно ж, сенсаційних рішень візит не приніс.
Ключове досягнення – розширення безвізового режиму. Якщо досі українські громадяни могли безвізово їхати в Сербію на 30 днів, то тепер – на 90 за півроку. Втім, говорити про суттєвий вплив цього рішення не доводиться – небагато українців планували таке тривале відвідування Сербії.
А ще президенти оголосили, що домовилися про запуск прямого авіарейсу між країнами. Домовленість видається доволі дивною, враховуючи, що такий рейс вже було відкрито Air Serbia два роки тому, проте незабаром його скасували.
Та справжньою сенсацією стали не підписані документи, а слова Петра Порошенка.
Вийшовши до преси разом із Вучичем, він заявив, що Україна і Сербія "не мають жодних проблем у двосторонніх відносинах".
"Україна і Сербія насправді дуже близькі. Наші мови дуже близькі. Я не потребую перекладу, коли пан Александар говорить сербською. Це ще одне підтвердження, наскільки близькі наші народи", – зазначив український президент.
Що характерно, формат президентського брифінгу не передбачав можливостей для журналістів поставити запитання.
Це позбавило необхідності коментувати такі "дрібні" проблеми у стосунках, як, наприклад, участь сербських бойовиків на боці ОРДЛО, небажання офіційного Белграда карати їх за це, регулярні візити сербських політиків до анексованого Криму та на контрольований бойовиками Донбас, категоричну відмову Сербії від приєднання до санкцій, запроваджених через російську агресію, а також її постійне голосування проти резолюцій ООН щодо Криму.
А якщо до цього додати минулорічний дипломатичний скандал між країнами, то фраза про відсутність проблем дійсно виглядає сенсацією.
Але що змусило Порошенка “забути” про всі проблеми?
Загроза визнання Белградом Криму частиною РФ? Дійсно, сербська опозиція анонсувала відповідне голосування восени. Втім, реалії сербської політики полягають у тому, що ухвалення будь-якого важливого рішення неможливе без згоди Вучича. А сам Вучич неодноразово заявляв про неможливість такого признання.
Тому цілком логічно, що за результатами переговорів президенти запевнили один одного у підтримці територіальної цілісності, а Порошенко на додачу заявив, що вирішення проблеми Косова можливе лише "компромісним шляхом з урахуванням інтересів Сербії".
Винятково економічні мотиви? Дійсно, попри погані політичні стосунки, торгові відносини між Україною та Сербією розвиваються досить вдало. Так, за результатами 2017 року вітчизняний експорт до балканської країни зріс на 9,4%, до $170,6 млн, а за перші чотири місяці нинішнього року – більш ніж у півтора рази (на 57,5%), до $93,8 млн.
Двозначними темпами зростає й сербський імпорт в Україну, проте – й це принципово – сальдо зовнішньої торгівлі залишається позитивним для України.
Така ситуація робить доцільним створення зони вільної торгівлі – про таку можливість заявив і сербський президент.
Втім, досі створення ЗВТ із Сербією не було серед пріоритетів українського уряду. Втім, можливо, це зміниться. Александар Вучич заявив про сподівання на підтримку України у вступі Сербії до Світової організації торгівлі, а згодом Петро Порошенко на зустрічі із сербським прем'єром Аною Брнабич "підтвердив готовність до завершення переговорів щодо укладення двостороннього протоколу про вступ Сербії до СОТ".
Україна вже має досвід, коли переговори про умови вступу країни-кандидата до СОТ завершились укладанням із нею угоди про вільну торгівлю (такий сценарій відбувся з Чорногорією).
Хай там як, економіка навряд чи була ключовою метою візиту Порошенка. Зрештою, в такому випадку їхати до Белграда варто було б не йому, а профільним урядовцям.
Так само годі шукати інтригу у зустрічі президента з сербським патріархом Іринеєм. Останній вже виступив із гострою заявою проти української автокефалії та навряд чи змінить свою позицію.
Ще одне можливе пояснення візиту Порошенко до Белграда – можливість залучення Сербії до миротворчої місії на Донбасі.
Але наразі це лунає лише у вигляді чуток, офіційних заяв з цього приводу не було, та й на брифінгу в Белграді Порошенко про це не згадав, лише попросивши Сербію про підтримку самої ідеї розгортання місії. "Ми безумовно розраховуємо на підтримку Сербії у питаннях запровадження миротворчої місії з мандатом Ради безпеки Організації Об’єднаних Націй", – заявив він.
Тож залишається питання: навіщо було потрібно організовувати візит до Белграда?
В чому причина такого активного діалогу Порошенка із явно недружньою до нас державою?
Адже "надбання" цього візиту вкрай сумнівні. А цитату про відсутність проблем у відносинах із Сербією ще довго будуть згадувати. І не лише у Белграді.
Після таких заяв буде важче критикувати Сербію за нестачу бажання притягувати до кримінальної відповідальності сербських бойовиків, що воювали на Донбасі. І навіть вимагаючи від інших держав світу тримати єдність щодо санкцій проти РФ, українські дипломати можуть одного дня почути у відповідь посилання на слова Порошенка про "відсутність проблем" із країною, яка таких санкцій не запровадила.
То чи переважують зайві 60 днів сербського безвізу такі ризики?
Автор: Юрій Панченко,
редактор "Європейської правди"