Останніми днями тема протистояння Сполучених Штатів та Ірану знову постала особливо гостро.

Спочатку президент США Дональд Трамп написав твіт великими літерами, де погрожував Тегерану військовими діями, яких не бачив світ, та "небаченими стражданнями". Так само він колись погрожував Кім Чен Ину.

Напад через Twitter Трампа спровокував відповідь лідерів Ісламської Республіки, які поетично назвали конфлікт між США та Іраном "матір’ю всіх війн", натякаючи на давню могутність армії персів. Але дуже швидко лідер Америки охолонув та запропонував товар, який він любить продавати найбільше – черговий саміт із країною, яка вважається одним із ворогів США, без попередніх умов.

Ми вже бачили цей сценарій із КНДР, і він, хоч і відвернув бойові дії, не приніс очікуваного адміністрацією "повного роззброєння" Пхеньяна.

Іран та КНДР: щось схоже, а щось – відмінне

Починати слід завжди спочатку. А початком став вихід США із ядерної домовленості з Іраном, яка стримувала іранську ядерну програму та не давала режиму аятол розробити ядерну зброю.

Такий крок Трампа, який давно критикував угоду і вважає, що зможе надати Ірану "набагато кращу", критикували майже всі. Особливо тому, що домовленість працювала і Іран її повністю виконував.

У відповідь Тегеран, формально зберігаючи умови угоди, почав шантаж – але не США, а європейських партнерів, які тепер залишилися самі. Він включав у себе реактивацію локацій з видобування та збагачення урану, виробництво нових, більш потужних центрифуг (що прямо заборонено умовами угоди!). А ще Тегеран почав будувати нові балістичні ракети.

Це не заборонено угодами, але є додатковим показником, що Іран готує все до можливого зриву домовленостей.

Якщо це станеться, ніхто не заважатиме іранцям відновити збагачення урану на рівні до підписання угоди. Ба більше, це може підштовхнути давнього супротивника Ірану – Саудівську Аравію – теж почати ядерну програму.

Велика двійка: про що домовились Трамп та Кім Чен Ин

Десь ми вже таке бачили, чи не так? Схожа ситуація наразі з КНДР, яка розвиває свої ядерно-ракетні сили, користуючись дуже розмитим формулюванням у Сінгапурській декларації. А можливості Ірану істотно більші, ніж маленької Північної Кореї. На чолі обох держав стоять лідери, які знають ціну обіцянкам США і вважають, що "Великому Сатані" досі не можна довіряти.

Втім, на відміну від Пхеньяна, Тегеран ще не має своєї ядерної зброї – критично важливого важеля для перемовин та стримування вторгнення. Така ситуація робить іранців більш вразливими.  

Однак, здається, Трамп готовий знехтувати цією умовою заради чергового саміту.

На відміну від КНДР, де влада Кіма збережена та зацементована (бо, подейкують, він просив у Трампа гарантії для себе та своєї влади), з Іраном США грає суто на зміну режиму. Для цього задіяні як офіційні канали, так і соціальні медіа і виступи з критикою Тегерана. Вони націлені, перш за все, на діаспору, політичних критиків адміністрації Рухані та аятоли Хаменеї, а також на емігрантів, багато з яких живуть у США.

Втім, цей вплив поки що не дуже ефективний. Навіть риторика держсекретаря Майка Помпео схожа щодо обох країн: "продемонстровані, відчутні, незворотні зміни у іранському режимі". Майже так само, як "повна, задекларована та незворотна денуклеаризація", чи не так? На Тегеран це "не справляє жодного враження", як зазначив у Twitter голова МЗС Ірану.

Наразі адміністрації США потрібна нова стратегія, а безкінечні саміти – це не стратегія, вони сприяють лише популярності Дональда Трампа, якому треба періодично тікати від проблем удома на якусь зустріч на найвищому рівні. Яку опісля можна продати на телебаченні своєму електорату напередодні виборів.

Так само, як і в Сінгапурі з КНДР, Трамп може підписати "порожній" документ та оголосити про "вирішення проблеми" з Іраном.

Як із КНДР, реальність дуже скоро буде іншою для США – і не у кращий бік.

Тривожний дзвоник: поки що жодна країна не долучилася до американських санкцій проти Ірану. 

Навіщо саміт Тегерану?

Що може отримати Іран, якщо все ж погодиться на зустріч? Звісно, легітимацію режиму, хоча б відносно, як це сталося з Кімом. 

От тільки розмовляти Іран категорично не бажає. Президент Рухані уникнув розмови з Трампом минулого вересня на Генасамблеї ООН. А зараз зупинені навіть напівофіційні перемовини, так званий Track 2.

Тегеран відкидає ідею саміту, посилаючись саме на те, що США не можна довіряти. "Випросити" саміт у цієї держави буде набагато складніше, ніж у КНДР чи Росії, яким він був потрібен більше. Останні вибори, хоч і зберегли владу Рухані, привели до влади на різних щаблях ще більше "яструбів", дуже жорстко налаштованих до США, і Рухані вступив у альянс із ними.

Вихід США з ядерної угоди лише об’єднав Іран перед зовнішньою загрозою.

Спроб змінити режим, на які сподівалися США через хитку економічну ситуацію, не сталося.

Натомість Тегеран почувається зрадженим.

Велика двійка: про що домовились Трамп та Кім Чен Ин

Без сумніву, іранці уважно спостерігали за дипломатичними спробами США у Північній Кореї (які мало до чого призвели), тож просто готують стратегію, дотримуючись якої, зможуть обіграти США на дипломатичній шахівниці.

Волатильність президента та його держсекретаря не тільки розхитують адміністрацію, вимиваючи за борт серйозних дипломатів та експертів, але й роблять їх "токсичними" для серйозних перемовин. Це було чудово продемонстровано під час останнього візиту Помпео до Пхеньяна, де корейці поводилися з делегацією дуже непривітно.

Незважаючи на те, що вікно можливостей повільно зачиняється, Іран окреслив умови, за яких саміт може відбутися.

Умови для саміту

Окреслимо геополітичну ситуацію: Тегеран свідомий того, що вакуум між ним та Вашингтоном заповнять Саудівська Аравія та Ізраїль як найближчі союзники Сполучених Штатів. Але режим готовий до протистояння з цими державами.

Іран продовжує підтримувати Катар, який досі у блокаді з боку сусідніх арабських держав, діючи "в піку" Саудам. І, звичайно, Іран підтримує повстанців-хуситів у Ємені.

Усе це коштує великих грошей, з якими наразі Іран має серйозні проблеми. Повернення санкцій США безсумнівно лише погіршить ситуацію, але Тегеран не хоче "кліпати першим" та демонструвати свою слабкість.

Дійсно, саміт міг би допомогти зрушити з місця деякі наболілі проблеми, але відсутність довіри між двома урядами робить цю місію майже неможливою.

До того ж є серйозні розбіжності у самому способі. Президент США любить саміти, а от іранці – ні.

Як пояснював виданню The Atlantic один радник МЗС Ірану,  Тегеран "не схильний до зустрічі заради зустрічі, яка не принесе відчутних результатів".

Велика двійка: про що домовились Трамп та Кім Чен Ин

Іран бажав розмовляти зі своїм супротивником лише коли відчував серйозну загрозу, як 2003 року після падіння режиму Саддама в Іраку або 2012-го, коли Іран вийшов на пік своїх ядерних амбіцій. Те, що наразі Тегеран не воліє розмовляти, свідчить, що іранці не дуже вірять у можливість США здійснити військові дії щодо країни, яка вдвічі більша за Ірак, де у США свого часу були величезні проблеми.

Утім, припустимо, що Іран погодився на зустріч. Які умови він висуне? На це добре відповів президент країни. Їх усього три, але їх майже неможливо виконати: "1. Поважати велику іранську націю. 2. Знизити напругу у відносинах. 3. Повернутися до ядерної угоди".

Ключові пункти 2 і 3 могли б стати предметом перемовин, але Трамп рідко здає назад і не планує повертатися до обамівської угоди.

Трамп та Помпео перекрутили навіть Сінгапурську декларацію, поставивши "роботу по досягненню ядерного роззброєння", а не покращення відносин, на перше місце. Навіть більше, безпідставно стверджуючи, що Кім погодився віддати свою ядерну зброю. Чого не було і, швидше за все, не буде.

Що потрібно США зараз, окрім стратегічного мислення? Потрібні люди, які мають довіру іранського уряду та відповідний досвід, щоб розробити початкову "дорожню карту".  На Корейському півострові такою людиною став президент Півдня Мун Чже Ін та корейці-експати із США у складі уряду.

Чи прочитає цю "карту" Трамп? Навряд чи, зважаючи на те, що він не готувався до зустрічі з Кім Чен Ином. Тому, мабуть, знову поїде домовлятися Помпео, якщо виникне така потреба.

Наслідуючи сценарій Кореї, Іран міг би звільнити американців, яких він утримує, в обмін на полегшення санкцій.

Проте чи піде на таку угоду Трамп, який обмежений у часі першим терміном та відчуває сильний тиск? Натомість у Ірану часу багато, вони можуть почекати наступного президента США.

Насамкінець варто зазначити, що зважаючи на непередбачуваність президента США, статися може все що завгодно – від саміту до повернення санкцій або точкового удару по інфраструктурних об’єктах Ірану.

Є невеликий шанс, що подальше падіння економіки викличе протести, але навряд чи призведе до зміни режиму. Простіше кажучи, іранцям не звикати.

Зважаючи на те, що іранці набагато більше довіряють діям, аніж словам, і майже невразливі до погроз, змінити статус-кво у відносинах з Іраном, які дуже довго були дуже погані, буде непросто. Багато що залежатиме від подальшої долі ядерної угоди – її "смерть" може змінити розклад сил у регіоні назавжди.

Автор: Анатолій Максимов,

журналіст-міжнародник