Рівно півстоліття тому, 21 серпня 1968 року, до Чехословаччини увійшли війська Варшавського договору, щоб придушити "Празьку весну". Танки СРСР і союзників стали відповіддю на політичну лібералізацію в Чехословацькій соціалістичній республіці і поставили крапку на спробах цієї держави вийти зі сфери впливу СРСР.

Ось уже 50 років історики, політики, громадські діячі й звичайні громадяни вивчають і аналізують цю фатальну подію, але розставити всі крапки над "i" досі не вдається.

Невідома навіть точна кількість жертв. Ще десять років тому в скорботному списку було 108 імен, однак зараз історики празького Військово-історичного інституту встановили, що в перші місяці після вторгнення, з серпня по грудень, загинуло не менше 137 осіб.

"Європейська правда" публікує український переклад статті про ці події, підготовленої російською службою Radio Praha до минулої річниці радянського вторгнення за матеріалами книги "Окупація 1968 та її жертви" і на основі розмов з її авторами, чеськими істориками.

Нові імена

Книга "Окупація 1968 та її жертви" вийшла друком до минулої річниці тих трагічних подій. Архіви і зустрічі з родичами загиблих допомогли її авторам зібрати подробиці обставин загибелі низки чеських громадян і відновити їхні біографії.

Ситуація тоді була дуже сумбурною, кажуть автори публікації. Поліцейські протоколи, складені в ті серпневі дні, були далеко не повними, в них відсутні подробиці, не вистачає навіть елементарних даних про загиблих. У деяких випадках офіційних записів взагалі не робилося...

"Характерна риса нової книги про події 1968 року – це фотографії. У багатьох випадках ніхто не знав, як виглядали загиблі. Зараз їхні імена та обличчя знову повертаються на сторінки історії нашої країни", – підкреслює співавтор книги Прокоп Томек.

Так, після цієї публікації в списках загиблих під час подій 1968 року з'явилося ім'я Антоніна Абрагама.

"Це – найстарший загиблий. Його життя перервалося в перші години вторгнення військ Варшавського договору на територію Чехословаччини. Він був чехословацьким легіонером, служив на бронепоїзді "Орлик", пройшов усю Транссибірську магістраль. 23 серпня 1968 року 91-річного чоловіка в Празі розчавив радянський танк", – розповідає ще один співавтор книги Іво Пейчох.

"До нас привезли 10 мертвих, 50 поранених"

21 серпня 1968 року минуло рівно три тижні, як Прешемисл Соботка почав працювати хірургом у лікарні міста Ліберец у 100 км на північний схід від Праги. У молодого лікаря тоді не було ніякого досвіду, але так сталося, що він опинився в центрі подій.

"Пам'ятаю, як у нас у всіх побігли мурашки шкірою, коли ми побачили літаки в небі, а потім по радіо дізналися, що трапилося. Ми негайно кинулися до лікарні і тільки встигли зробити ранковий обхід пацієнтів, як о 7 годині 23 хвилини з усіма нами попрощалося "Чехословацьке радіо", передавши в ефірі гімн країни.

О 7.35 в місто, на вулицях якого лунав сухий тріскіт, виїхали санітарні машини. На площі стріляли. Коли привезли перших поранених, від несподіванки ми навіть забули про необхідність їх якось розподілити, але потім зібралися й розійшлися по операційних. У першій хвилі до лікарні привезли 40 поранених", – згадує Прешемисл Соботка, заступник гетьмана Ліберецького краю, колишній голова Сенату Чеської Республіки.

"Тільки-но ми встигли хоч якось впоратися з ситуацією, як о 10.30 знову загули сирени санітарних машин, які виїхали в місто. На площі танк врізався в аркаду. Ця фотографія є в книзі. У перший же день до нас привезли 10 мертвих і майже 50 поранених.

Для маленького міста це – жахлива кількість.

Для мене це стало останньою краплею. Мій батько мені казав, що будь-який "ізм" – це жах. Його слова підтвердилися 21 серпня 1968 року", – додав він.

Цікава деталь: серед активістів, які чинили опір радянському вторгненню в Ліберці, був легендарний Вацлав Гавел – драматург, який пізніше став президентом Чехословаччини, а згодом – і Чехії.

У ті дні Гавел за збігом обставин перебував у цьому невеликому чеському містечку, згадує Прешемисл Соботка. 50 років тому, в ніч з 20 на 21 серпня, він разом з усіма скидав з ремонтних риштувань на радянські танки частини дерев'яних містків.

Якби тоді танк розвернув свою башту, то Вацлав Гавел міг би і не стати главою Чехословаччини після "оксамитової" революції 1989 року...

Загибель солдатів від рук демонстрантів? Дані не підтвердилися

Збираючи матеріали для своєї книги, історики Іво Пейчох і Прокоп Томек шукали інформацію також про загибель радянських солдатів під час операції.

У кількох випадках вдалося порівняти повідомлення про такі випадки з офіційними протоколами.

сторінки книги Окупація-1968 та її жертви

Чеське радіо

"Мені здається, нам вдалося довести, що жоден із радянських солдатів не був застрелений "контрреволюціонерами", як досі де-не-де можна прочитати. Якщо і йшлося про загибель внаслідок вогнепального поранення, то це були перестрілки між собою або ж нещасні випадки", – каже Іво Пейчох.

"Ми порівнювали інформацію про прізвища, опубліковані на сайті ветеранів Центральної групи військ СРСР, з чеськими та словацькими архівними документами. Деякі радянські солдати опинилися в чехословацьких лікарнях, або ж їхні імена знайшлися в протоколах служби громадської безпеки. Ми не виявили жодного випадку вбивства радянського солдата чеськими або словацькими громадянами", – підкреслює Прокоп Томек.

Примітно, що Росія не дає доступу до радянських документів про вторгнення.

На початку 1990-х років здавалося, що радянські, а потім вже й російські архіви, стануть більш відкритими для іноземних дослідників. Цього так і не сталося, розповідають історики. Відкритість стосувалася хіба що далеких за часом періодів, максимум – до Другої світової війни.

Російські архіви, які стосуються більш близьких до нашого часу подій, особливо настільки актуальних, досі практично недоступні для іноземців.

Гнів і ненависть... залишилися в минулому

Окрема тема – розгін демонстрантів, які протестували проти вторгнення "союзників Чехословаччини".

Завжди стверджувалося, що вперше таке мало місце в 1969 році. Історики з'ясували, що розгін демонстрацій стався вже 28 жовтня (в День утворення незалежної Чехословаччини) і 7 листопада 1968 року (у річницю Великої жовтневої революції в СРСР).

"На 7 листопада вивішувалися радянські прапори. У 1968 році це викликало несподівано сильну ненависть чехословацьких громадян. Тоді в кількох містах пройшли великі демонстрації.

Радянські прапори зривали, палили, псували, крали.

У Празі пройшла особливо велика демонстрація, були сутички з поліцією. Органи правопорядку діяли досить жорстоко.

7 листопада вважалося радянським святом, що викликало тоді реакцію повного неприйняття", – коментує Прокоп Томек.

Тоді для чехів "совєти" були символом агресії проти їхньої держави. Але сьогодні – за півстоліття – ці почуття залишилися в минулому. Вторгнення 1968 року і окупація Чехословаччини сприймаються громадянами як історія, не більше. Про той час згадують, головним чином, в річницю агресії – 21 серпня.

"А в звичайному ж житті, в інші дні, мені здається, люди вже не сприймають все настільки ж болісно. У них вже немає такого гострого відчуття приниження і несправедливості, як було тоді", – робить висновок історик Прокоп Томек.

Автор: Антон Каймаков,

Російська служба Чеського радіо

Стаття опублікована на сайті Radio Praha / Czech Radio, український переклад з незначними редакційними правками підготовлений "Європейської правдою"