Вже цієї неділі в Грузії відбудуться останні прямі президентські вибори.

Після них країна фактично перетвориться на парламентську республіку, де президент не матиме більшості повноважень і втратить навіть деякі представницькі функції. З моменту виборів навіть Рада національної безпеки більше не буде підпорядкована президенту. 

Водночас за президентом залишається право амністії та надання громадянства Грузії, що є досить важливим у контексті повернення громадянства Міхеілу Саакашвілі та його шестирічного терміну, який був винесений за його відсутності.

Але виникає питання: чому, якщо ця посада стає майже номінальною, вона викликала такий ажіотаж у кандидатів, котрих подалося аж 46 осіб від усього політичного спектра?

Троє лідерів

Фактично ці вибори дають шанс опозиції зайняти хоч якусь позицію в державній ієрархії, оскільки на сьогодні від центральної до місцевої влади - всюди спостерігається домінування правлячої партії "Грузинська мрія". Якщо справа дійде до другого туру, то спостерігачі дають значні шанси саме опозиції. Але її проблема в тому, що різні політичні гравці так і не змогли об’єднатися, щоб висунути єдиного кандидата навіть на таку посаду.

З 46 заявок офіційно кандидатами стали лише 25. Половина з цього списку - маловідомі загалу персоналії.

Зміна уряду на тлі протестів: що та чому відбувається в Грузії

Чинний президент Георгій Маргвелашвілі вирішив не балотуватися. У 2013 році його обрали від правлячої "Грузинської мрії" одіозного мільярдера зі значними політичними амбіціями Бідзіни Іванішвілі. Але вже дуже швидко їхні позиції розійшлися, і наступні роки спостерігався певний політичний конфлікт між урядами під контролем Іванішвілі та президентом.

Сам Іванішвілі повернувся в політику в квітні цього року, очоливши партію і фактично формалізувавши свій вплив, який не припинявся з того часу, як чотири роки тому він залишив посаду прем`єр-міністра.

Ще в серпні Іванішвілі заявляв, що правляча партія не висуватиме власного кандидата, давши шанс опозиції, або підтримає незалежного кандидата. В результаті таким незалежним кандидатом стала колишній міністр закордонних справ французького походження Саломе Зурабішвілі.

Вона народилася у Франції і понад 30 років пропрацювала у французькому МЗС, де за останньою посадою була послом у Грузії. Вона повернулася до Грузії лише після Революції троянд, але потім пішла в опозицію до президента Саакашвілі.

Її слабким місцем є позиція щодо російсько-грузинської війни 2008 року, за яку вона отримала критику не тільки опозиції, а й деяких представників "Грузинської мрії".

Зурабішвілі вважає, що війну в серпні 2008 року розпочала саме Грузія. І хоча вона виправдовувалася, що ці слова стосувалися лише серпня 2008-го, а Росія розпочала конфлікт проти Грузії майже 100 років тому, більшість антиреклами була спрямована саме проти неї, і саме ця позиція зазнала найбільшої критики.

Зміна уряду на тлі протестів: що та чому відбувається в Грузії

Її конкурент - інший екс-міністр закордонних справ Грігол Вашадзе. Його кандидатуру висунула коаліція "Сила в єдності", ключову роль у якій відіграє "Національний рух" Саакашвілі.

Антиреклама, спрямована проти нього, базується на його минулому, яке значною мірою було пов’язане з Росією, де він працював дипломатом.

Хоча Вашадзе не можна назвати проросійським кандидатом (під час передвиборчих перегонів неодноразово засуджував дії Росії, зокрема називаючи їх військово-терористичними стосовно окупації територій Грузії, України та Молдови), але в Тбілісі були розклеєні плакати, де умовний Путін тримає Вашадзе на руках.

Дуже можливо, що мета цього чорного піару - саме в тому, щоб відволікти увагу від заяв Зурабішвілі про війну, які дехто вважає проросійськими.

Беручи до уваги розкол, який відбувся в "Національному русі" 2016 року, на виборах 2018-го з’явився ще один кандидат від опозиції - колишній спікер парламенту Давід Бакрадзе, який представляє "Європейську Грузію", створену тими, хто розійшовся з партією колишнього президента. Це його другі президентські вибори. На минулих він набрав 21%.

Лідерка антирейтингу

Однозначним лідером із передвиборних витрат стала Зурабішвілі. Офіційні пожертвування на її кампанію склали $1,64 млн, що забезпечило найбільшу присутність кандидата в медіа та на білбордах.

Проте незрозуміло, чи гарантують ці витрати перемогу.

Зміна уряду на тлі протестів: що та чому відбувається в Грузії

Близькі до влади соціологічні опитування прогнозують перемогу Зурабішвілі вже у першому турі із 53% підтримки. Однак інші соціологічні опитування, проведені за місяць до виборів опозиційною телекомпанією "Руставі-2", дали кардинально інші показники. Там Зурабішвілі набирала 15%, Бакрадзе - 18%, а лідером був Вашадзе з 22%.

Вже в середині жовтня цифри трішки змінилися: Зурабішвілі - 14%, Бакрадзе - 12%, Вашадзе - 26%.

За тиждень до виборів грузинський уряд також виступив із великими планами та обіцянками щодо перебудови країни, зробивши акцент на столицю. Грузинські експерти вважають, що це було зроблено для підтримки "свого" кандидата, оскільки її шанси вже не настільки однозначні, як вважалося.

Так, на спільній презентації прем`єр-міністр Мамука Бахтадзе та мер Тбілісі Каха Каладзе пообіцяли нову лінію наземного метро в бік аеропорту, чиє будівництво розпочнеться 2019 року і яка може з’єднати Тбілісі та Руставі (план ще 2010 року, який був заморожений у 2012-му), а також відмову від старих маршруток, які забруднюють повітря в місті, та за 10 років - досягнення показника у 90% електрокарів.

Питання належного функціонування метро та наземної транспортної інфраструктури залишаються останнім часом одними з пріоритетних в Тбілісі, тому можуть зацікавити виборців.

Ще однією неочікуваною темою передвиборчих кампаній стала проблема легалізації марихуани, за яку виступив уряд Грузії.

Саломе Зурабішвілі підтримала цю ідею, через що моментально потрапила під шквал критики опозиції та церкви. Опозиція навіть нарекла її "королевою конопель", а Іванішвілі, своєю чергою, звинуватили у бажанні стати наркоторговцем.

Через цю історію провладний кандидат зіпсувала і відносини з впливовою всередині країни Грузинською православною церквою. Її реакція на критику священиків була не просто різкою, а кардинальною: Зурабішвілі заявила про готовність перегляду конкордату - документа, який визначає відносини між церквою та грузинською державою. Як наслідок, її антирейтинг вищий за її рейтинг підтримки.

Важливо зазначити, що цю кампанію розглядають, в першу чергу, як плацдарм для парламентських виборів 2020 року. Хоча часу ще достатньо, але посада президента може дати кращі можливості доступу до медіа та виборців. І в цьому вкрай зацікавлені опозиційні партії. Для багатьох з тих, хто висунув кандидатів, це - шанс засвітитися і нагадати про своє існування.

Розуміючи ці умови, можна спостерігати невеликий інтерес виборців і велику кількість тих, хто ще не визначився. Багато для опозиції залежатиме від спроможності мобілізувати своїх прихильників дійти до виборчих дільниць у неділю.

Швидше за все, другого туру виборів не уникнути, і від того, хто з трійки лідерів вийде у другий раунд, значною мірою і залежатиме, як буде формуватися політична дискусія в країні на наступний рік.

Автор: Ганна Шелест,

кандидат політичних наук, головний редактор UA: Ukraine Analytica,

член правління Ради зовнішньої політики "Українська призма"