25-26 жовтня в білоруському місті Гомель відбувся перший Форум регіонів України та Білорусі. Понад 250 українських підприємців та близько 60 компаній взяли участь у виставці, що була частиною заходу. Укладено контрактів на 100 млн доларів США. Підписано 12 угод різного рівня. 

Втім, вишенькою на торті форуму стала участь у ньому двох голів держав – зустріч Порошенка і Лукашенка тет-а-тет та їхня участь у пленарному засіданні.

Причому на увагу заслуговують і бізнесовий, і президентський компоненти.

Разом вони характеризують нинішню "гібридну" реальність у відносинах України та Білорусі – з непублічними домовленостями, неоднозначними заявами, які водночас не заважають розвиткові торгівлі і навіть дозволили Києву винайти для північного сусіда новий "стратегічний" статус.

Партія зустрічей регіонів

Перш ніж говорити про конкретику, варто – для повнішого розуміння картини – розібратись у концепції заходу, його меті та цілях.

Хоча формат Форуму регіонів є новим для українсько-білоруських відносин, та для Білорусі він радше звичний.

Вже п'ять років поспіль діє Форум регіонів у відносинах Білорусі з Росією, причому ці заходи дуже схожі за форматом та філософією, аж до участі президентів. Порядок денний універсально широкий: від економіки до культури, спорту і молодіжної політики. Наступного року Мінськ планує запропонувати такий форум Узбекистану. Є ще такий цікавий формат, як бізнес-форум регіонів Білорусі та Китаю, запущений в дію в 2015 році, але це вже окрема історія.

А справедливості заради варто зазначити, що такий формат – не винахід Мінська. Цей інструмент запозичений у Варшави, де свого часу, ще з 2009 року, проводився Форум регіонів Польщі та Росії. А в кінці 2016 року у Білорусі була спроба запустити і Форум регіонів з Польщею – та на практиці домовленості не запрацювали.

Та повернемося до українського формату.

Форум з Україною має свої особливості, основна з них – те, що його кураторами є не парламенти, як у всіх інших випадках, а уряди.

Очільниками "нашого" форуму стали профільні віце-прем’єри Геннадій Зубко та Ігор Ляшенко – саме вони відповідають за торгово-економічну співпрацю між Україною і Білоруссю відповідно та очолюють міжурядову комісію.

Чому у співпраці з Україною обрали урядову, а не парламентську лінію?

Можливо, причина в критичному ставленні Верховної ради до подій в Білорусі та недружніх кроків Мінська щодо України. Чого лише вартий випадок недопуску віце-спікера ВРУ Ірини Геращенко на територію Білорусі чи ганебне голосування білоруської сторони проти українських резолюцій в ООН. А відтак – ставка була зроблена на більш контрольовану урядову вертикаль.

До речі, за пару тижнів до форуму було проведене чергове 26-те засідання Міжурядової українсько-білоруської змішаної комісії з питань торгово-економічного співробітництва, на якому, серед іншого, було підготовлено та затверджено економічну базу для Форуму у вигляді проектів контрактів та договорів.

Але інтригою для всіх залишалася запланована зустріч на вищому рівні.

Два президенти: є що обговорити, немає чого розповісти

Київ призвичаюється до гібридності своїх відносин з Білоруссю.

Ця гібридність має два прояви.

По-перше, Київ та Мінськ зацікавлені у досягненні стратегічного рівня відносин в економічній сфері – попри те, що підходи у питаннях безпеки та інтеграційних процесів залишаються різновекторними.

По-друге, неофіційні домовленості на вищому рівні мають більше значення для розуміння стану справ, ніж публічні заяви білоруських офіційних осіб та навіть окремі недружні кроки офіційного Мінська.

Про що йшлося під час зустрічі президентів "в чотири ока", доводиться здогадуватись, "розшифровуючи" їхні загальні фрази, сказані на підсумковій прес-конференції.

Порошенко, виступаючи на відкритій пленарній частині форуму, апелював до довіри між ним та Лукашенком і утримався від акцентування на питаннях безпеки.

Схоже, що домовленості у безпекових питаннях ґрунтуються лише на обіцянках Лукашенка.

Натомість український президент зосередився на процесах побудови двосторонньої економічної кооперації. Навіть запропонував для Білорусі у стосунках з Україною новий термін: "стратегічний економічний партнер".

Такий підхід зрозумілий: Білорусь є п'ятою за розміром товарообігу державою, з якою активно працює Україна. Щорічний приріст обсягів двосторонньої торгівлі – більше 20%, і наші держави мають середньострокові плани вийти на $8 млрд і потім $10 млрд товарообігу. Щоби досягти нових вершин, планується "розчистити" всі антидемпінгові обмеження, які наразі існують у двосторонній торгівлі.

Окремі пазли, які здатні відтворити хід закритих перемовин, додав Лукашенко.

Зокрема, він заявив у виступі, що під час зустрічі не залишилося жодного питання, на які Україна не отримала відповідь. Вочевидь, йшлося і про викрадення українських громадян на території Білорусі, і про недружні голосування в ООН, і про перспективи безперебійного отримання нафтопродуктів, і про кордон "на замку".

А ще, проговоривши традиційні для обох президентів райдужні плани розвитку економіки, Лукашенко таки порушив, як здавалося, негласне табу на обговорення теми Донбасу та запропонував "спершу домовитись про припинення війни, а винних шукати потім".

Звичайно, це змусило Порошенка вдруге брати слово та пояснювати необхідність виведення російських військ з Донбасу та потребу виконання Мінських домовленостей російською стороною.

Кома в майбутньому форуму: забути (,) не можна (,) продовжити

Наступний Форум регіонів України та Білорусі має відбутися в Україні – найімовірніше, в Житомирі. От тільки лишилося незрозуміло, коли це станеться – або за рік, як запропонував Порошенко, або за два, як пропонують організатори.

Між тим рівень зацікавленості форумом залежать і від результатів президентських та парламентських виборів в Україні. З високою ймовірністю можна прогнозувати, що в разі збереження Порошенком посади президента у форумі й надалі братимуть участь голови держав. За інших розкладів ситуація може розвиватись по-різному.

Щоправда, нинішній форум дозволяє припустити, що і без залучення найвищого політичного рівня Форум може принести свої позитивні результати в розвиток двосторонніх відносин.

Звичайно, з часом нових міжрегіональних угод чи меморандумів про дружбу стане менше – та й попередній досвід показує, що більшість із таких документів підшиють до справ, після чого про них успішно забудуть.

Але якщо на кожному черговому форумі укладатимуться угоди хоча б на суму в $100 млн, як було цьогоріч, то проводити такі форуми є сенс.

Цьому якраз має сприяти розпочата децентралізація в Україні, де громади отримують більше фінансової самостійності.

І не треба забувати, що такий форум є дуже добрим інструментом публічної дипломатії та контактів між людьми.

Налагодження культурних зв’язків, участь у спортивних заходах та міжнародних фестивалях дозволять не тільки налагодити контакти між регіонами, а й між суспільствами. А цього нам нині дуже бракує.