Події навколо роздачі угорського громадянства в Береговому, прямо скажемо, не додають радості. Вони тільки ускладнюють і без того не ідеальні відносини між двома країнами.

Усі ці складнощі вважаю штучно створеними, оскільки між Україною й Угорщиною не існує жодних об’єктивних протиріч, але й до штучних проблем мусимо ставитися з усією серйозністю. Я маю оптимістичну звичку навіть у кепських ситуаціях вишукувати хоч якийсь позитивний елемент.

У даному разі це те, що Берегове викликало жваву дискусію щодо проблем подвійного громадянства, потреба в якій давно назріла.

Хоча щодо конкретних дій угорського консула дискутувати потреби немає, тут слід чітко розставити крапки над і. І ми їх розставимо. Найближчими днями консул повернеться на батьківщину.

Його дії суперечать Віденській конвенції про консульські зносини, згідно з якою консульська установа виконує функції, "які не забороняються законами й правилами держави перебування або проти виконання яких держава перебування не має заперечень". І пан консул, і його керівники в Будапешті прекрасно знали, що ми маємо заперечення проти надання нашим громадянам другого громадянства, оскільки Конституція та законодавство України передбачають тільки одне-єдине – українське.

Те, що у нас не передбачено ні кримінальної, ні адміністративної відповідальності за подвійне громадянство, суті справи не міняє.

Порушення залишається порушенням, а недружні дії – недружніми.

Угорська сторона мала б усвідомлювати, що тишком-нишком роздаючи громадянство етнічним угорцям України, вона тим самим створює для них потенційні проблеми. Наявність іншого громадянства може викликати цілком резонні питання при призначенні на державні посади, особливо у силових відомствах України.

100 тисяч вірних Угорщині: історія та приховані деталі паспортного скандалу на Закарпатті

Та й у будь-якому випадку наявність двох громадянств у державі, яка визнає тільки одне з них, неминуче призводить людину до конфлікту між її правами й обов’язками перед двома різними країнами, змушує приховувати правду й кривити душею.

Як бачимо, в усій цій історії сильно кульгає й мораль. Особливо ж мене вразило те, що консульство в Береговому, надаючи угорське громадянство, вимагало від "новоспечених співвітчизників" приховувати цей факт від Української держави, та ще й інструктувало, як маніпулювати паспортами двох країн при перетині кордону.

Даруйте, але формування в Україні такого собі "таємного товариства угорських громадян" – це створення якоїсь схибленої паралельної реальності, що не має нічого спільного ні з загальнолюдськими, ні з європейськими цінностями, які в своїй основі є одним і тим же.

Українську позицію й аргументацію я в деталях виклав міністрові закордонних справ Угорщини Петеру Сійярто під час нещодавньої зустрічі на Генасамблеї ООН у Нью-Йорку. На жаль, взаєморозуміння у, здавалося б, самоочевидній справі досягнуто не було.

Хочу зазначити, що проблема з подвійним громадянством виходить далеко за межі українсько-угорських відносин.

Окрім усього, це ще й наша внутрішня суспільна проблема. Навряд чи всі ті, хто на Закарпатті спокусився на другий паспорт, отак різко розлюбили Україну. Угорський паспорт для них – це передусім перепустка до Євросоюзу, можливість заможного й комфортного життя для себе й своїх дітей.

Емігрують не тільки етнічні угорці, емігрують сотні й сотні тисяч українців. І доки існуватиме разючий розрив у якості життя між нами і ними, цей процес, на жаль, триватиме.

Проте це не означає, що можна нічого не робити. Закарпаття, яке сполучає нас із ЄС, могло б давно перетворитися з дотаційного на суперприбутковий регіон. Якщо людям стане вигідно й цікаво залишатися в рідному краї, вони із задоволенням припинять виїжджати світ за очі. Саме в цьому напрямку слід працювати і місцевій, і центральній владі.

В нас явно назріла необхідність у грунтовній дискусії з питання подвійного громадянства.

Нещодавно зустрічався з канадськими українцями в Едмонтоні. Багато хто з них хотів би поряд із канадським отримати й українське громадянство, це дало б їм можливість приїхати й працювати в Україні, передаючи нам безцінний західний досвід ведення справ. Таких українців тисячі – по всьому світу, і вони нам насправді потрібні. Але…

Це щодо нашої старої діаспори. Проте з часу прийняття законодавства про громадянство ситуація у світовому українстві докорінно змінилася – утворилася кількамільйонна нова, трудова еміграція. Багато хто, на превеликий жаль, залишиться за кордоном назавжди, багато хто вже прийняв і багато хто прийме друге громадянство, але практично ніхто з трудових емігрантів не хоче поривати зв’язків з Україною і відмовлятися від українського громадянства. Як бути з ними?

100 тисяч вірних Угорщині: історія та приховані деталі паспортного скандалу на Закарпатті

Більше того, усі ми чудово розуміємо, що і в самій Україні десятки чи й сотні тисяч людей мають паспорти сусідніх країн. І це не тільки етнічні угорці.

Гадаю, слід провести й дискусію щодо ставлення держави до цієї численної групи співвітчизників. Наголошу: дискусію не для того, щоб погіршити їхнє становище чи затаврувати їх як зрадників, а для того, щоб розумно розв’язати правову і не тільки колізію.

Тема справді дуже серйозна, оскільки має безпосередній стосунок до національної безпеки й може бути використана (власне, вже використовується) Росією, яка є майстром провокування штучних напруженостей. 

Певен, що рішення можна знайти, причому таке, яке не зашкодить людям з подвійним громадянством, а, навпаки, звільнить їх від потреби приховувати його. Звісно, в умовах агресії Росії проти України проблема подвійного українсько-російського громадянства має розглядатися окремо, а я особисто вважаю його принципово неприйнятним. 

Власне кажучи, самé рішення про єдине громадянство в Україні було колись ухвалене передусім як запобіжник проти можливого впливу Росії на щойно проголошену незалежну Україну. Сьогодні ж, коли Москва веде проти нас збройну агресію, така мотивація нівелюється: якщо Україна й захоче розглянути можливість обмеженого застосування подвійного громадянства, то це в принципі більше не повинно стосуватися Росії.

Розмова про інститут громадянства нам необхідна.

Свідомо не підводжу до готових відповідей, хоча й маю своє бачення. 

Я констатую наявність проблеми, яка буде тільки загострюватися, і закликаю усе суспільство до серйозної дискусії.

Автор: Павло Клімкін,

міністр закордонних справ України,
для "Європейської правди"