Шпигунські історії від Лондона до Відня: 5 останніх провалів розвідки РФ
У серпні цього року Європа з подивом і осудом спостерігала, як президент Росії Владімір Путін витанцьовує з австрійською міністеркою закордонних справ Карін Кнайсль на її весіллі.
Російський лідер, який донедавна був не надто бажаним гостем у "кращих домах" Європи, раптово став таким на сімейному торжестві головної дипломатки європейської держави, яка, на хвилиночку, у цьому півріччі головує у Раді ЄС.
Та медовий місяць тривав недовго.
У п’ятницю, 9 листопада, коли "вибухнула" історія з відставним полковником із Зальцбурга, якого запідозрили у шпигуванні на Росію, Карін Кнайсль пригадали і танці, і самовар.
20 років шпіонажу
Про шпигуна в австрійській армії першою написала газета Kronen Zeitung. За її даними, нині 70-річний полковник у відставці із Зальцбурга починаючи з 1990-х років передавав ГРУ РФ конфіденційну інформацію про австрійські ВПС, артилерійські системи, міграційну ситуацію у країні, а також надавав детальні дані про високопоставлених офіцерів. За свою діяльність він нібито отримав 300 тисяч євро, а нині – опинився під прицілом прокуратури.
Газета навіть порівняла його з місцевим "шпигуном ХХ століття" і "королем усіх зрадників" – офіцером військової контррозвідки Австро-Угорщини Альфредом Редлем, який протягом десяти років успішно видавав росіянам австрійських агентів у Петербурзі, а також плани розміщення військ, водячи при цьому за носа власний генштаб.
Та полковник із Зальцбурга заткнув за пояс навіть Редля, оскільки спромігся уникати викриття понад два десятка років.
Реакція австрійського керівництва на шпигунський скандал не забарилася – вже зранку 9 листопада канцлер Себастьян Курц та міністр оборони Маріо Кунасек виступили зі спеціальною заявою. Як наголосив глава уряду, ця ситуація "не покращить напружені стосунки між ЄС і Росією", оскільки "шпигунство – явище неприйнятне".
Карін Кнайсль у свою чергу додала, що у разі доведення вини підозрюваного "відносини між Росією і Австрією будуть серйозно обтяжені". А ще – скасувала запланований на грудень візит до РФ, про який домовлялася з Путіним ще влітку.
Сторони також обмінялися взаємним викликом дипломатів, а Москва застосувала своє звичне ображене красномовство.
"На жаль, останнім часом наші західні партнери взяли за правило вдаватися не до традиційної дипломатії з дотриманням усіх правил пристойності, а до мегафонної, звинувачуючи нас публічно, вимагаючи публічно порозумітися з питання, про яке нам нічого не відомо", – заявив голова МЗС РФ Сергєй Лавров.
Заперечувати все і дорікати у відповідь – це вже звична лінія поведінки російської дипломатії. Лише за останній рік МЗС РФ застосовувало таку тактику кілька разів, коли доводилося реагувати на черговий випадок зі "схопленим за руку" шпигуном.
"Солсберецький шпиль"
Найбільше шуму, звісно, наробила історія з отруєнням колишнього співробітника російської військової розвідки Сергєя Скрипаля. Його разом з донькою Юлією знайшли непритомними на лавці 4 березня у британському місті Солсбері.
Слідчі з’ясували: Скрипалів отруїли нервово-паралітичною речовиною сімейства "Новічок", яка вироблялася на території колишнього СРСР. А вже за тиждень прем’єр-міністр Британії Тереза Мей виступила із заявою, що отруйна речовина з високою ймовірністю – російського виробництва.
Спроба вбивства екс-шпигуна і його доньки стала першим замахом із застосуванням нервово-паралітичної речовини на території держави-члена НАТО.
Росія пристрасно все заперечувала, однак це не вберегло її від наслідків. Відповідь була на диво злагодженою і небаченою за масштабами – понад 25 країн вислали загалом 140 російських дипломатів. Російське представництво у штаб-квартирі в Брюсселі скоротив і Північноатлантичний альянс.
Не обійшлося і без обмежувальних заходів. Так, на осінь затвердив свій режим санкцій за застосування хімічної зброї Євросоюз – поки у списку Брюсселя немає прізвищ, але можна не сумніватися, що відповідні рішення не забаряться. Свої санкції у зв’язку з отруєнням у Солсбері запровадив і Вашингтон. На першому етапі США заборонили експорт технологій, що можуть використовуватись у військових цілях. У листопаді ж очікується другий, значно жорсткіший пакет санкцій, який може включати зниження рівня дипломатичних відносин між США та РФ, скорочення до мінімуму взаємної торгівлі та навіть заборону польотів до США для російських авіаліній.
Подробиці ж операції, яка викликала настільки сильну реакцію західного світу, стали відомі за півроку після отруєння у Солсбері.
5 вересня британські слідчі назвали імена двох підозрюваних росіян, які нанесли "Новічок" на ручку вхідних дверей будинку, де мешкав Скрипаль, – Александр Петров та Руслан Боширов. Прем’єрка Британії у свою чергу з парламентської трибуни оголосила – обидва є офіцерами ГРУ, російської військової розвідки.
Далі був фарс з інтерв’ю Петрова і Боширова російському державному телеканалу RT. Звісно ж, вони заперечували свою причетність до хіматаки, проте визнали, що дійсно їздили в Солсбері, але тільки з туристичною метою – подивитися на "знаменитий своїм 123-метровим шпилем собор".
Журналісти Bellingcat з’ясували, що одного з підозрюваних в отруєнні Скрипалів, який називав себе "Русланом Бошировим", насправді звати Анатолій Чепіга і він – полковник ГРУ. "Александр Петров" же виявився офіцером ГРУ Росії Александром Мішкіним.
Та Росія продовжує вперто все заперечувати, і байдуже, що докази говорять проти неї.
Нідерланди
4 жовтня уряд Нідерландів вдався до незвичного кроку – публічно розкрив деталі контррозвідувальної операції від 13 квітня цього року. Завдяки цій операції вдалося зірвати хакерську атаку ГРУ РФ проти Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ).
10 квітня до аеропорту Амстердама прибули четверо росіян з дипломатичними паспортами – Олег Сотников, Алексєй Мінін, Алексєй Моренец і Євгеній Серебряков (двох останніх у Швейцарії звинувачують у шпигунстві за Всесвітнім антидопінговим агентством). В аеропорту чоловіків зустрічав представник посольства РФ.
У наміри шпигунів входило вчинити з близької відстані злам мережі ОЗХЗ, яка в ці дні видала офіційне підтвердження використання нервового агента "Новічок" російського виробництва в атаці проти Сергєя Скрипаля та його доньки у Солсбері. Серед іншого вони намагалися отримати дані у справі катастрофи малайзійського "Боїнга".
ГРУшників буквально "схопили на гарячому", коли ті припаркували орендований автомобіль неподалік від будівлі організації, вилучили знайдене в них обладнання і техніку, відвезли в аеропорт та видворили найближчим літаком до Росії.
Для Росії розкриті подробиці операції контррозвідки Нідерландів, світлини підозрюваних і навіть копії їхніх дипломатичних паспортів точно не були приводом для каяття. Реакцією на викриття ГРУшників став виклик посла та звинувачення на адресу Гааги у дезінформації.
Втім, ніхто і не очікував від Москви каяття.
Наслідком здійсненого Нідерландами показового викриття стало оформлення давно назрілого заклику до ЄС розширити режим санкцій за кібератаки. Цей процес ще триває, хоча, через опозицію Італії, і не так швидко, як того хотілося б багатьом державам-членам.
США
Ще однією гучною шпигунською справою року став арешт громадянки РФ Марії Бутіної у Вашингтоні.
Її затримали за підозрою у шпигунстві 15 липня цього року, напередодні зустрічі Владіміра Путіна та Дональда Трампа у Гельсінкі.
Офіційні звинувачення Бутіній, яка в’їхала до США за студентською візою, висунули за двома пунктами: у змові з метою роботи іноземним агентом і діяльності в якості іноземного агента без відповідної реєстрації.
Згідно з документами суду, Бутіна "діяла під керівництвом високопоставленого російського чиновника і намагалася влаштовувати зустрічі з жителями США, що мають вплив на американську політику, включаючи організацію, що бореться за право володіння зброєю, з метою просування інтересів Російської Федерації".
Високопоставленим російським чиновником, швидше за все, є наближений до Кремля олігарх Александр Торшин, помічницею якого Бутіна працювала раніше. Прізвище Торшина – у санкційному переліку США.
На батьківщині жінка відома як засновниця громадської організації "Право на зброю", яка виступає за розширення прав на володіння короткоствольною нарізною зброєю в Росії. І вона, і Торшин також є членами Національної стрілецької асоціації США, яка підтримувала кандидатуру Трампа під час президентських виборів 2016 року. Бутіна навіть брала участь в одному з передвиборних заходів Трампа.
За сприяння свого співмешканця, юриста і члена Республіканської партії Пола Еріксона жінка знайомилася з представниками американського істеблішменту.
Наразі Бутіна вже чотири місяці перебуває під арештом в американській в’язниці, їй загрожує до 10 років позбавлення волі. Одночасно вона є "іконою" сторінок МЗС РФ у соцмережах, яке називає справу сфабрикованою, вимагаючи звільнити Бутіну.
Норвегія
Скандинавські країни час від часу представляють звіти про активність російських спецслужб на своїй території, нерідко звинувачуючи російських дипломатів у шпигунстві. Однак про конкретні випадки досі, принаймні публічно, не йшлося.
Доки 21 вересня в аеропорту Осло перед вильотом з Норвегії не затримали за підозрою у шпигунстві співробітника апарату Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації Михаїла Бочкарьова, який напередодні відвідував семінар щодо цифрових технологій у парламенті Норвегії.
Норвезькі суди двічі доходили висновку, що докази для арешту Бочкарьова – більше ніж достатні, однак за декілька тижнів все ж ухвалили рішення про його звільнення з-під варти. Підозри з росіянина знімати не стали, однак дозволили йому повернутися на батьківщину.
І це при тому, що з грудня минулого року у російській в'язниці перебуває звинувачений у шпигунстві колишній норвезький прикордонник Фруде Берг. Затримання Бочкарьова на певний час дало йому марну надію на можливий обмін.
Багато хто в Норвегії сприйняв звільнення росіянина як прикру помилку, а то й ганьбу власних спецслужб.
Це ж додало аргументів російській стороні, яка з подвійним завзяттям взялася закидати Норвегії те, що вона начебто піддалася панівній на Заході "параноїдальній шпигунській істерії".
Так, спікерка Ради Федерації Валентина Матвієнко після звільнення Бочкарьова почала вимагати для російських посадовців гарантій під час візитів до Норвегії, а російське посольство в Осло не може заспокоїтися і досі, вимагаючи від норвезького уряду вибачень.
Чому Австрія?
Австрія є однією з тих країн, які навіть в часи найбільшої напруженості між Росією і Заходом традиційно зберігали до неї дружнє ставлення. Особливо це стало помітним після приходу до влади коаліції правоцентристської Народної партії та ультраправої Партії свободи.
Візит Путіна до Відня у червні, його танці на весіллі Карін Кнайсль, зустрічний візит Курца до Москви у жовтні... Австрія стала однією з небагатьох країн ЄС, що не стали висилати російських дипломатів (чи то пак шпигунів) у відповідь на отруєння Скрипалів у Солсбері. Відень навіть розглядали в якості можливих майданчиків зустрічі Путіна і Трампа влітку (в результаті обрали Гельсінкі).
Схоже, однак, що для Росії дружба йде окремо від інтересів, а безкарність лише розпалює апетити і зухвалість.
Останній шпигунський скандал має потенціал холодного душу для Відня. А той факт, що вже йдеться не про одного шпигуна, а щонайменше двох, може завадити спустити справу на гальмах.
Не виключені й незручні питання до австрійської влади, яка досі так безтурботно загравала з путінською Росією.
Ще у п’ятницю голова опозиційної партії "Список Петера Пілца" зажадав парламентського розслідування щодо Партії свободи, яка має договір про дружбу з "Єдиною Росією" і яку він назвав "безпековим ризиком для Австрії".
Та чи завершиться розлученням медовий місяць Москви і Відня і чи заговорить Австрія одним голосом з прибічниками більш жорсткого підходу до Росії, покаже лише час.
Автор: Іванна Костіна,
"Європейська правда"