Уряд Великої Британії затвердив угоду про Brexit. Два міністри і держсекретар міністерства у справах Північної Ірландії вже подали у відставку, з різних причин вважаючи угоду неприйнятною. Консерватори збирають листи недовіри до прем’єр-міністра.

Так виглядає на практиці реалізація надскладного завдання, яке 17,4 мільйони британців – майже 52% з тих, хто проголосував – поставили перед своїм урядом, підтримавши рішення про вихід країни з Європейського Союзу на референдумі 23 червня 2016 року.

Велика Британія приєдналася до Європейських співтовариств у 1973 році. Більше сорока років поспіль поглиблення і поширення інтеграційних процесів в Європі тривало за участі Лондона. І хоча свого часу шлях Британії до вступу в ЄС був нелегким, вийти з Союзу сьогодні виявляється не простіше. Однак те, що колись здавалося лише гіпотетичною можливістю – реалізація права виходу з ЄС однією з країн-членів, – зрештою стало реальністю, і ця реальність невпинно наближається, створюючи нову розстановку сил в Європі.

Позиції уряду Терези Мей від початку були слабкими. У Лондона надто мало козирів у порівнянні з несподівано єдиним фронтом, який формує решта 27 держав-членів ЄС.

Економіка Британії – це 15% економіки ЄС. Але це Лондону, а не решті 27 учасників, потрібно було дбати про умови виходу з Євросоюзу, докладати зусиль і йти на поступки. Бо навіть якщо ці умови не будуть узгоджені до дедлайна, вихід все одно відбудеться. А Brexit без угоди найбільше вдарить саме по Британії.

Та й вже сьогодні втрати економіки країни від наслідків рішення про майбутній вихід з ЄС оцінюються у 2,5-3% ВНП щорічно.

Процедура виходу створила ідеальні умови для кризи.

Час для прийняття рішень – жорстко обмежений. Після активації в березні 2017 року статті 50 Договору про Європейський Союз розпочався зворотній відлік часу, і завершиться він 29 березня 2019 року.

Британія вийде з ЄС, з угодою чи без неї.

Тому Тереза Мей, захищаючи в Лондоні узгоджені з Брюсселем умови, абсолютно права: простір можливих рішень для Британії звузився до трьох.

1) Вихід без угоди

2) Вихід з тією угодою, яку вдасться укласти на основі досягнутої на експертному рівні

3) Відмова від Brexit.

При цьому жодне з цих рішень не є простим.

Вийти без угоди – означає втратити всі переваги інтегрованості до європейського економічного простору, залишившись із рівнем, який надається умовами СОТ, і базовим рівнем доступу до фінансових ринків.

Покращити умови поточного варіанта угоди, яку представила Мей і яка спровокувала настільки гостру реакцію в Лондоні, буде важко – у Британії бракує переговорних важелів в діалозі з ЄС. Доказом цього стало те, як швидко й одноголосно влітку відкинули план Чекерс.

М’який Brexit, якщо взагалі відбудеться, то на умовах ЄС, а не Британії. Це нерадісна новина для Лондона, але це – реальність.

Поки що за умовами угоди Британія погодилася на перехідний період тривалістю 21 місяць, а також виплату в бюджет ЄС 39 млрд фунтів в якості "рахунку за розлучення", що багато хто вважає поразкою.

Крім того, залишаються далекими від оптимального врегулювання питання безпеки. Якщо з Гібралтаром ситуація простіша, то питання Північної Ірландії стоїть так само гостро. Якщо Британія вийде з ЄС без угоди і відновить контроль над кордоном, то цей кордон фізично з’явиться між Північною Ірландією та Ірландією, чого не хочуть ані в ЄС, ані в Британії. А якщо Лондон, як і обіцяє, залишить прозорий кордон – то це означатиме, що Північна Ірландія буде відірвана від британського митного простору, що, знову ж таки, є неприйнятним для британських політиків.

Додатковий політичний тиск, пов’язаний із збереженням територіальної цілісності країни та уникненням ескалації історичних конфліктів, не покращує переговорні позиції британського уряду.

І, нарешті, третій варіант, із повторним референдумом містить надто багато ризиків. Чи готові консерватори брати на себе відповідальність за те, що не змогли втілити в життя прагнення більшості, висловлене прямим голосуванням? Що тоді вважати демократією?

І головне – чи погодиться Євросоюз зупинити процедуру виходу Британії?

Адже Договір про ЄС такої можливості не дає. За ним процедура виходу має завершитися 29 березня 2019 року, без варіантів. "Brexit означає Brexit", – не втомлюється повторювати на брифінгах з цього приводу президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер.

До того ж євроскептичні настрої, традиційно сильні у Британії, нікуди не зникають, і якщо створити прецедент повторного референдуму, це може закласти міну уповільненої дії під політичну систему країни.

Права Тереза Мей і в тому, що справа стосується національних інтересів. Хоча, як і більшість політиків, вона спекулює цим красивим поняттям. Уявлення про те, що відповідає національним інтересам у ситуації, що склалася, суттєво розходяться. М’який Brexit із збереженням членства у спільному ринку ЄС та свободи пересування залишає більше економічних й торговельних можливостей, в той час як жорсткий – надає максимум свободи у світі, де, схоже, знову зростає попит на односторонні дії.

Перед ЄС теж стоїть непросте завдання: зробити так, щоб ціна, яку заплатить Британія за вихід, виявилася достатньо великою для попередження подальшого розпаду Союзу, і водночас – зберегти рівень співпраці, який відповідає ступеню реальної інтеграції Єдиної Європи з Великою Британією. Вихід без угоди, схоже, стає грою з негативною сумою, де у підсумку програють всі. Тому шанси на те, що позиційна, важка боротьба за умови угоди триватиме до останнього, залишаються високими.

Документи, що супроводжують Brexit, виглядають часом як привезені з далекого минулого. В них можна побачити, з одного боку, обережні сподівання на співпрацю там, де ще вчора панував принцип наднаціональності, а з іншого – традиційну для століть європейської дипломатії взаємну недовіру.

Європа, до якої ми прагнемо, стає іншою.

Автор: Микола Капітоненко,

Міжнародний центр перспективних досліджень,
со-редактор UA: Ukraine Analytica

для "Європейської правди"