Жорстка суперечка Києва та Будапешта щодо прав угорської меншини на Закарпатті триває вже понад рік. Увесь цей час "Європейська правда" нагадує: ми далеко не єдині, хто має таку проблему.

Особливо цікавим є досвід Словаччини, де близько 10% населення складають угорці.

За останні десятиріччя словацько-угорські відносини коливалися від відвертого конфлікту, коли Братислава розвертала на кордоні угорського президента, до нинішньої підкресленої дружби з постійними компліментами від прем’єра Орбана.

Ці разючі зміни відбулися навіть без зміни лідерів як у Словаччині, так і в Угорщині.

Тож і нам варто розібратися, як сусідам вдалося владнати суперечку.

На цьому шляху були і штрафи за використання угорської мови в офіційній комунікації, і зміни в освіті національних меншин, і заборони використання іноземних прапорів. Були і спалення словацьких прапорів, і звинувачення в авторитаризмі і фашизмі, і погрози заблокувати євроінтеграцію та прохання про санкції від ЄС.

Причому це – не далеке минуле, а історія лише восьмирічної давнини.

Футбол не поза політикою

– Так, я чув, що сьогодні відбувається в Україні з угорцями. Тут все ж краще. Вільніше почуваємося і взагалі рухаємося вгору – бач, що збудували, – Золтан із задоволенням показує дорогу до нового стадіону. Чоловік у захваті: для містечка, де є лише 23 тисячі мешканців, стадіон на 13 тисяч місць – це справді серйозно.

Ми спілкуємося у Дунайські Стреді, містечку на південному заході Словаччини. Понад дві третини мешканців тут – етнічні угорці.

Золтан живе за 20 кілометрів та регулярно приїздить до Дунайської Стреди на матчі клубу "DAC 1904". І це – не тільки питання футболу. "Угорці Словаччини вболівають за DAC. Футбол – ще один спосіб сказати, хто ти є".

Із цим містом та з цим клубом пов’язані події десятирічної давнини, що стали черговим кроком у загостренні відносин між державами. У 2008-му ще на старому стадіоні у Дунайській Стреді проходив матч між DAC і командою Slovan з Братислави. Того дня від братиславських уболівальників лунали антиугорські пісні, а фани "DAC 1904" розгорнули на трибунах прапори Угорщини, династії Арпадів та плакати із зображенням "Великої Угорщини", де частина словацької території позначена як угорська. Самі угорці кажуть, що це стало відповіддю на спалення угорського стягу під час попереднього матчу з братиславським клубом.

Зрештою почалися сутички на трибунах, під час яких постраждали понад 50 людей, були арештовані понад 30 (16 з них виявилися громадянами Угорщини).

Ті події шокували місто, в якому угорці, словаки та роми звикли до мирного життя разом – але вони відповідали духові тодішніх словацько-угорських відносин.

До правлячої коаліції у парламенті Словаччини тоді входила Словацька національна партія, лідера якої Яна Слоту в угорській громаді називають ультранаціоналістом та антиугорським політиком.

А у 2009 році в угорських районах на півдні країни розпочалися протести проти проекту нового мовного закону, який ставив за мету посилити захист словацької мови в "офіційних контактах". В тому числі – у медичному обслуговуванні та бізнесі.

Того ж року Словаччина заборонила в’їзд на територію країни президенту Угорщини Ласло Шойому, який планував відкрити пам’ятник угорському королю Святому Штефану, побудований угорською громадою у словацькому місті Комарно...

Перед матчем "DAC 1904" на стадіоні Дунайської Стреди

Тут і далі – фото автора

Відтоді конфлікт не зник повністю, але гостроту точно втратив. Та футбол і досі зберігає національний політичний контекст.

– Тепер на стадіонах у Словаччині дозволено використовувати будь-які прапори, окрім заборонених в усьому світі. Та у нас безпечно та приємно грати, – запевняє прес-аташе "DAC 1904" Крістіан Надь. – Так, абсолютна більшість вболівальників DAC – угорці. На міжнародних змаганнях вони не вболівають за Словаччину. Але ми граємо у словацькій лізі, боремося за лідерство.

Донедавна клуб не мав особливих успіхів, та все змінилося чотири роки тому.

У "DAC 1904" з’явилися кошти. Схоже, також угорські. 90% акцій клубу купив Оскар Вілаґі – член партії MKP та голова ради директорів компанії Slovnaft з групи нафтопереробних компаній Mol, угорського державного консорціуму.

І це важливо для Будапешта, адже підтримка клубу гуртує угорців цього регіону.

Від імперії до комуністів

– Хто це? – працівник краєзнавчого музею у Дунайській Стреді питає про мене свого колегу, гіда Еуґена. Почувши слово "Україна" – починає швидко і впевнено говорити, ніби давно готував цю промову. А усвідомивши, що я угорської не розумію, переходить на словацьку.

– Ви не можете називатися європейською державою, не можете називатися народом, поки закриваєте угорські школи у себе.

– Але це неправда. Школи не закривають. Зменшується відсоток дисциплін угорською мовою: замість 100% – 40-60%, залежно від класу, – відповідаю.

– А чому не 100%? Ми тут маємо 100% угорської у школі, маємо університет. Все у вас так, **хли… – мій співрозмовник свідомо переходить на образи, додаючи російські слова, та йде геть.

Еуґен наздоганяє колегу, пропонує повернутися, але марно. Той щось довго та емоційно пояснює; серед угорських слів розрізняю одне слово: "Fasiszta".

– Всюди є люди з радикальними поглядами. Але будь-який погляд визначений минулим, – пояснює Еуґен.

Він вже другий десяток років працює у краєзнавчому музеї регіону Житній остров. Це – одна з ключових аграрних та туристичних зон сучасної Словаччини. Туристам цей край цікавий через свої термальні джерела та мальовничий ландшафт.

Але за останні 100 років мешканці цієї місцевості не раз змінювали державу, в якій живуть.

1918 року постала Республіка Чехословаччина, і Житній острів, населений переважно угорцями, увійшов до її складу. До цього він був частиною Австро-Угорщини.

Кордони нових держав Центральної Європи після Першої світової війни визначали не тільки за етнічним, але й за економічним принципом. Житній острів мав ринки збуту у Братиславі, а від решти Угорщини був відділений Дунаєм.

За умовами Версальського договору, Чехословаччина мала гарантувати політичні та культурні права етнічних меншин. Це була єдина демократична держава міжвоєнної Центральної Європи, в якій угорська громада мала повну шкільну освіту власною мовою та представництво у парламенті, так само, як і німецька меншина, що мешкала у Судетській області на заході держави.

Однак чехословацьку демократію зруйнувала Друга світова війна. Південні райони Словаччини знову стали частиною Угорщини, а на карті Європи вперше з’явилася словацька держава – на чолі з пронацистським урядом Йозефа Тисо.

Після війни Чехословаччину відновили, та про етнічне порозуміння у ній вже не йшлося. Президент країни Едвард Бенеш, спираючись на принцип колективної відповідальності, наказав виселити з країни більше півмільйона судетських німців за підтримку ними нацистської окупації. На їхнє місце із придунайських районів силоміць переселили угорців. У той самий час частину угорського населення територій довкола Дунайської Стреди та Комарно депортували до Угорщини.

Так уряд поквитався з угорською громадою за підтримку Будапешта у Другій світовій.

– Моїй родині пощастило: усі залишилися тут. Багато наших сусідів зрештою повернулися із Судетів. Чимало з них застали у своїх будинках інших людей. Але діти не відповідальні за діяння своїх батьків. Треба пробачати старі кривди та жити у мирі зараз, – Еуґен каже, що в його сім’ї рідко говорили про той час. Батьки воліли не згадувати, як у Дунайській Стреді враз зникли всі угорськомовні школи, а самим угорцям почали давати словацькі прізвища.

Сам Еуґен вчився вже в угорськомовній школі.

Парадоксально, але після перевороту 1948 року, коли владу в Чехословаччині перебрали комуністи, тамтешні уряди порушували базові права усіх громадян – але водночас поліпшили становище національних меншин. Угорські політики навіть посідали високі посади у керівництві країни.

І хоча періоди лібералізації у ЧССР змінювалися часами реакції, угорці цієї країни вже не втрачали права на освіту власною мовою. Хоча, звісно, потребували свободи та розвитку – як і вся соціалістична Чехословаччина.

Як угорці врятували Словаччину від авторитаризму

Після Оксамитової революції та "розлучення" Чехії та Словаччини у 1992 році держава викликала багато побоювань у західних столицях. Якщо Чехію тоді вважали проєвропейською державою, то Словаччину тогочасна керівниця Держдепу США Мадлен Олбрайт називала "чорною дірою Європи".

Усе – через політику прем’єра молодої словацької держави Владіміра Мечіара. Будучи номінальним демократом, він послуговувався авторитарним стилем правління.

– Мечіар не підтримував ідеї європейської інтеграції, коли всі сусіди подали заявку на вступ до ЄС. Адже цей вибір означав реформи, що могли нашкодити владній системі, яка повністю працювала на нього. Країну врятували вибори 1998 року, – каже політолог Жолт Гал. На його думку, за інших результатів того голосування Словаччина могла перетворитися на другу Білорусь із власним Лукашенком.

Партія Мечіара "Рух за демократичну Словаччину" (HZDS) у 1998 році посіла перше місце на виборах, але не отримала абсолютної більшості. За декілька місяців перемовин опозиція сформувала широку коаліцію, до якої увійшла і Угорська коаліційна партія (MKP) із 10% мандатів.

Після цих виборів Словаччина оголосила про початок євроінтеграції та реформ і розірвала власну геополітичну ізоляцію. Отже, каже Жолт Гал, голоси угорської меншини відіграли значну роль у становленні демократичної Словаччини.

Бажання відповідати Копенгагенським критеріям змусило словацьку владу переглянути політику щодо національних меншин. За Мечіара парламент Словаччини ухвалив закон про мову, що передбачав штрафи за невикористання словацької в "офіційних комунікаціях" у будь-якій сфері. Зрештою його скасував Конституційний суд. Ще уряд Мечіара запровадив двомовну (словацько-угорську) освіту в угорськомовних школах та скоротив видатки на культурно-освітні програми меншин.

Натомість у 1999 році проєвропейська коаліція схвалила новий мовний закон, що гарантував використання мов національних меншин у районах, де більше 20% населення становлять не словаки.

Це була одна з вимог ЄС.

Та зараз угорці мають більше запитань до ЄС, аніж подяки за ці зміни.

– Україна не є членом ЄС, тому, припускаю, українці ідеалізують Євросоюз. Угорська національна меншина сподівалася на більшу підтримку з ЄС у захисті своїх прав. Але після об’єднання європейських партнерів більше цікавить економічний розвиток та права мігрантів, аніж права національних меншин, – каже мер Дунайської Стреди Золтан Гайош, член MKP.

Перед початком інтерв’ю він наполягає, що відповідатиме словацькою. Мер пояснює, що дбає про усіх жителів свого міста, не лише про угорців.

Двомовні вивіски у місті

Тим, хто говорить про загрози словацькій мові та культурі у Дунайській Стреді, він пропонує пройтися містом. Тут кожен напис дублюється двома мовами, а містяни говорять і словацькою, і угорською, незалежно від етнічної приналежності.

Це підтверджує Клара Шандорова, яка перекладає мої запитання мерові. Вона словачка, переїхала до Дунайської Стреди кілька років тому. Каже, що тут їй ніколи не відмовлялися відповідати словацькою, хоча сама вона вже вивчила угорську на знак поваги до громади.

А ще – на відміну від українського Берегового – у Дунайській Стреді не знайти угорських прапорів на будівлях. Однак громада міста зберігає тісні зв’язки з історичною батьківщиною.

– Конституція зобов’язує уряд Угорщини дбати про меншину за кордоном. Як він вас підтримує? – запитую у мера.

– Цього року ми відремонтували дитячий садочок на гроші Угорщини. Спершу звернулися по допомогу до влади Словаччини. Там відмовили, а в Будапешті без вагань надали кошти. Ми також маємо інфраструктурні плани, які нам допоможе втілити Угорщина. І в цьому немає нічого поганого, подібний пункт [про опікування представниками своєї нації за кордоном] був і у конституції Федеративної Республіки Німеччина – ніхто ж за це не засуджував німецький уряд.

– Але ФРН мала чітку мету – об’єднатися з Німецькою Демократичною Республікою, тому всіляко піклувалася про німців у тій державі. Чи означає це, що колись Угорщина оголосить про бажання об’єднати всю націю у своїх кордонах?

– Це може колись статися, а може ніколи і не відбутися. Ніхто не може передбачити розвиток історії. Однак це може потягнути зміну кордонів інших держав у Європі. Тому навряд чи хтось піде на таке, – відповідає Золтан Гайош.

Мер додає, що тутешні угорці сумлінно сплачують податки у словацький бюджет і радіють тому, що вони – громадяни ЄС. Це дає їм змогу навчатися, працювати та жити будь-де в Європі.

Як "боротьба з угорцями" втратила популярність

В Україні підтримку Будапештом закордонних угорців зазвичай нерозривно пов’язують із прем’єром Віктором Орбаном. Та насправді в Угорщині, якій досі болить втрата територій і громадян після Першої світової війни, це прагнення підтримує чимало політиків.

Ще 1990 року перший прем'єр посткомуністичної Угорщини Йожеф Антал у промові в парламенті наголосив, що хоче бути "не тільки керівником 10-мільйонної Угорщини, а й прем’єром для кожного з 15 мільйонів угорців – в душі та за відчуттям".

Угорщина ще в 1990 році – першою зі східноєвропейських держав – стала членом Ради Європи.

Згодом це стало для угорської влади інструментом тиску на сусідів.

На початку 1990-х у Будапешті неодноразово обіцяли гальмувати вступ Словаччини до ЄС без зміни мовного законодавства.

Там наголошували, що прикладом для сусідів має слугувати саме Угорщина, де рекомендації Ради Європи щодо прав національних меншин найповніше втілені в життя. Насправді ж ця аналогія не дуже коректна, адже Угорщина – етнічно гомогенна держава. На відміну від України чи то Словаччини, там немає значних територій, населених меншинами, де угорці становили би меншість населення.

Також Будапешт декілька разів апелював до Євросоюзу щодо порушення прав угорської меншини у Словаччині. Вперше це сталося 1995 року, коли Владімір Мечіар та його уряд намагалися запровадити жорсткий законодавчий захист словацької мови.

Коли Мечіар програв вибори і до влади у Братиславі прийшла демократична коаліція, Угорщина лише посилила свій тиск. Тоді уряд дослухався до вимог та рекомендацій Заходу.

Та за вісім років усе змінилося.

Жолт Гал розповідає, що на вибори 2006 року майбутній прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо йшов зокрема і з антиугорськими гаслами. У програмі його партії була обіцянка змінити мовне законодавство, а його партнерами по коаліції стала партія Владіміра Мечіара та ультранаціоналісти з SNS.

"Фіцо став реінкарнацією Мечіара. У словацьку політику повернулися авторитарні принципи, використання влади у своїх інтересах та спекуляції на дражливих питаннях", – каже Гал.

Ані протести на півдні Словаччини, ані апеляція Угорщини до ЄС не завадили їхнім планам. 2009 року набув чинності закон, що запровадив штрафи за невикористання словацької в "офіційних комунікаціях".

Настав час серйозної кризи у стосунках із Будапештом.

Олії у вогонь підлив і сам Віктор Орбан. У 2010 році він знову переміг на виборах та відразу ініціював зміни до законодавства, дозволивши закордонним угорцям отримувати громадянство Угорщини за спрощеною процедурою. Так, йдеться про ту саму "роздачу паспортів", яка стала підставою для нещодавнього скандалу на Закарпатті. Так, ця проблема – теж не лише українська.

Вказівник біля міської ради Дунайської Стреди із назвами міст, де живуть угорці. Серед них Берегове (Beregszász)

Ухвалення цього закону обурило уряд Роберта Фіцо.

У відповідь у Словаччині змінили власний закон про громадянство, запровадивши каральну норму: якщо громадянин Словаччини отримує інший паспорт і держава про це дізнається – його автоматично позбавляють словацького громадянства. Примітно, що це не є забороною на подвійне громадянство, адже в іншу сторону вона не діє: якщо іноземець отримує словацький паспорт, він не зобов’язаний відмовлятися від вже наявного.

Напругу зменшили вибори 2010 року – тепер словацькі.

Фіцо на них отримав навіть більше мандатів, але його союзники – втратили. Опозиційні партії змогли сформувати більшість, і прем’єркою ненадовго стала Івета Радічова. У коаліції з’явилася нова партія угорської меншини, яка базується на ідеї співпраці етнічних словаків та угорців – "Most-Híd" ("Міст"). За її ініціативи до мовного законодавства внесли поправки: знизили штрафи за невикористання словацької і дозволили використовувати мови національних меншин у роботі медичних та соціальних сервісів.

Мови національних меншин отримали статус офіційних у районах, де хоча б 15% населення ідентифікують себе як представники певної етнічної групи (раніше було 20%). Також тодішній словацький уряд засвідчив, що не переглядатиме формат 100-відсоткової шкільної освіти угорською мовою у південних районах Словаччини.

За два роки коаліція розпалася, і після позачергових виборів Роберт Фіцо повернувся у прем’єрське крісло.

Але на цих виборах антиугорських лозунгів від нього вже не чули.

Навпаки, під час кампанії-2012 він заявив, що недооцінив лояльність словацьких угорців до Словаччини. З’ясувалося, що суспільство не прагне "боротися" з меншинами, тому політик вже не розігрував угорську карту.

У останні роки Орбан та Фіцо намагаються не згадувати стару ворожнечу

фото угорської державної агенції МТІ

Та й Орбан, як з’ясувалося, виявився готовий забути старі образи.

– Тепер ні від Орбана, ні від Фіцо не лунає звинувачень. Зараз вони друзі, – каже Жолт Гал.

Торік Фіцо пішов з посади прем’єра, та залишився керівником правлячої партії. Його наступника на чолі уряду, Петера Пеллегріні, Орбан так само називає другом Угорщини.

Між тим закони про громадянство, що обурили дві столиці на Дунаї майже десятиліття тому, досі чинні.

Історик та політолог Словацької академії наук Юрай Марушяк говорить, що приклад анексії Криму Росією не дозволяє спокійно ставитися до ініціативи угорського уряду щодо подвійного громадянства, і це непокоїть не лише Україну. Хоча питання перегляду територій у регіоні може з’явитися на порядку денному хіба що у разі серйозного політичного катаклізму. Зараз про це і близько не йдеться.

– Словаччина та Угорщина потребують економічної співпраці, особливо у східних депресивних районах, – пояснює науковець.

Але водночас він пригадує, як декілька років тому провалилася ідея спільного словацько-угорського підручника з історії. До нього просто зник політичний інтерес.

Кожна держава і надалі воліє бачити непросту спільну історію лише зі свого боку.

А зважаючи, що паспортна проблема досі не вирішена, а Угорщина активно вкладає кошти у "проугорські" проекти на території Словаччини – ця історія, схоже, ще не дійшла свого фіналу.

Автор: Михайло Драпак,

для Європейської правди

Матеріал створено в рамках програми ГО "Львівський медіафорум"
за підтримки Visegrad Fund

текст публікується із редакційними скороченнями