Потужність маніпулятивних мас-медіа Росії, всесильність її спецслужб, хакерські атаки, втручання у виборчі кампанії західних демократій… Може скластися враження, що Росія здобуває трофей за трофеєм, її могутності немає меж.

Поодинокі приклади протидії російському походу проти західних демократій залишалися здебільшого осторонь системного аналізу.

Центр "Нова Європа" вирішив — чи не вперше — заповнити прогалину, проаналізувавши слабкі сторони гібридної війни, яку Росія веде в країнах Євросоюзу.

Прикладів атрофії, слабкості російської підривної діяльності вже чимало — настільки, що можемо говорити про ціле явище стійкості російським втручанням.

Чого прагне Росія?

Дослідження антиукраїнської підривної діяльності Росії в шести країнах-членах Європейського Союзу та НАТО показало, що хоча засоби, що їх використовує Росія для досягнення цієї мети, відрізняються в різних країнах, цілі є дуже подібними. Однак попри те, що антиукраїнська політика Росії вочевидь є лише складовою більш широкої системи впливу, її загальні цілі в країнах ЄС та НАТО також можуть зашкодити Україні.

Працюючи з європейською думкою, РФ використовує дуже широкий набір важелів — від жорстких, як приховані військові загрози або економічний та енергетичний шантаж, до м’яких, як мережа російських та проросійських агентів, а також гібридних, як вплив через поширення дезінформації через мас-медіа.

Проте контекст і середовище впливу в різних країнах Європи відрізняються.

Наприклад, такі країни, як Польща та Угорщина, які колись належали до Варшавського договору, відрізняються сильнішим суспільним опором і стійкістю до російського впливу. Водночас їхня спільна з СРСР історія та колишнє домінування Росії забезпечили Москву величезною колекцією досьє, які містять компрометуючі факти і звинувачення, що робить можливим шантаж і "контроль" певних політиків і громадських діячів.

Німеччина, частина якої перебувала під контролем СРСР, також не має імунітету від такого тиску.

Російські інструменти впливу в ЄС

Інфографіка: Центр "Нова Європа"

У великих державах ЄС, як-от Франція, Італія і Німеччина, контекст відрізняється: Росія має ширшу громадську підтримку та репутацію колишньої "супердержави".

Усе це додатково ускладнюється довготривалою колективною пам’яттю і травмами: тим часом як Польща ставиться до Росії досить ворожо, особливо після Смоленської катастрофи 2010 року, Німеччина боїться насильства й ескалації в Європі. Росія може грати на обох цих почуттях.

Уряди країн ЄС неодноразово намагалися протистояти російському впливу.

Деякі країни досягли успіху та можуть запропонувати дієві моделі того, як викрити, обмежити і навіть припинити приховану діяльність або відкритий вплив Кремля.

Ці успішні приклади можуть послугувати взірцевими моделями для інших країн, які намагаються уникати зовнішнього впливу та здійснювати самостійну політику.

У Франції, Німеччині, Італії, Польщі, Греції та Угорщині підривна політика Росії була зафіксована, прослідкована та певною мірою обмежена.

Слабкі місця інструментів впливу РФ

Як зазначено у попередньому розділі, російські інструменти впливу є багатошаровими та різноманітними. Але водночас багато з них є вразливими та часто суперечливими і самогубними.

Структурні вразливості російських інструментів можна класифікувати за такими умовними категоріями:

Відсутність впливу на політичний мейнстрим. 

Російські пропагандистські інструменти переважно спрямовані на людей, організації та політичні партії, основною метою яких є критика системи, як-от: крайні праві та крайні ліві політичні рухи, прихильники теорії змов та популісти.

У випадку Франції, наприклад, це є структурною вадою, оскільки переважна частина французької громадської думки підтримує політичні партії, які прагнуть не змінити систему, а лише вдосконалити її.

В інших країнах, детально досліджених під час роботи над цим звітом, спостерігається аналогічна картина. Російська політика полягала у тому, щоб викликати розчарування та невдоволення публічним політичним порядком денним. Винятком можуть бути режими, які оцінюються як більш прихильні до Росії, такі як Італія та Угорщина, проте навіть у цих країнах російська політика була орієнтована на завдання шкоди, коли була спрямована, наприклад, проти ЄС.

Слабка ланка ЄС: чи зможуть друзі Путіна заблокувати продовження санкцій

Сумнівні посередники. 

Двома головними посередниками інформаційної стратегії Росії є ультраліві та ультраправі політичні рухи. Так, у Німеччині AfD розглядається як основна партія, що ретранслює російський наратив у контексті низки питань і навіть підозрюється у одержанні підтримки з боку Росії.

У Франції зв’язки "Національного фронту" з Кремлем є загальновідомими (наприклад, позики від російських банків або візит Ле Пен до Москви перед президентськими виборами у Франції) та є швидше тягарем, аніж перевагою.

З погляду історичної перспективи, у часи СРСР Москва спиралася на Французьку комуністичну партію та афілійовані з нею рухи. Тепер Кремль змушений мати справу з реципієнтами, які борються один з одним під час французьких політичних дебатів, що, своєю чергою, суттєво підриває ефективність російської інформаційної стратегії.

Недовіра до джерел, пов’язаних із Росією. 

Інформаційна стратегія Росії сильно залежить від фейкових новин. Однак коли фейкові новини стосуються Сирії чи України, вони не дуже впливають на публічні дискусії у таких країнах, як Франція, окрім деяких маргінальних груп, адже вони не цікавлять більшість населення.

З іншого боку, коли фейкові новини стосуються внутрішніх питань, вони, як правило, частіше шкодять саме інформаційній стратегії Росії.

У кількох випадках мейнстримні мас-медіа у ключових країнах ЄС, на які спрямована російська пропаганда, засудили статті RT і "Спутника" за однобічне висвітлення реальності, що не є прийнятним для німецьких, італійських або французьких мас-медіа.

Токсична репутація проросійських політиків. 

Якщо в Італії Москва виграла джекпот із Маттео Сальвіні, у Франції вона завжди робила ставку на "неправильну" людину.

Історія Франсуа Фійона є промовистим прикладом.

Під час кампанії Фійон був звинувачений у незаконних виплатах його дружині за роботу, яку вона ніколи не виконувала. Фактично в більшості випадків усі політики, на яких ставить Росія, мають проблеми з репутацією.

Пристойний політик, який є справжнім патріотом своєї країни, має набагато менше шансів стати фаворитом Росії. Варто також зауважити, що у проросійських кандидатів часто виникають проблеми з законом та етикою.

Недостатній рівень суспільної підтримки.

Опитування, проведене 2018 року Gallup International, показує рівень підтримки Путіна в усіх досліджуваних країнах. У Польщі лише 9% схвалюють його політику, тоді як 85% виступають проти, що робить Польщу країною, де Путін має найнижчий рейтинг підтримки. У Німеччині його підтримують 20%, а 74% виступають проти нього. Франція демонструє близькі до Німеччини результати — 18% за і 64% проти. Італія має вищий рівень підтримки Путіна (35%), але більшість (52%) все ж виступає проти нього.

З шести досліджуваних країн єдиним позитивним моментом для Путіна є Греція, де 72% підтримують його, а 25% — ні. Проте грецькі дослідники вважають, що цей рейтинг може змінитися, особливо після недружніх дій з боку Росії влітку 2018 року.

Як протидіяти?

Для попередження майбутніх підривних дій Росії в Європі важливо зберігати санкційну політику.

Обмежувальні заходи — єдиний вагомий засіб, який демонструє рішучість Євросоюзу боротися із зовнішніми деструктивними втручаннями. Україна повинна дотримуватися наступних рекомендацій, які мають сприяти як збереженню санкційного режиму, так і недопущенню нових підривних операцій Росії.

Логіка користі. Більшість країн ЄС — прагматичні і бізнес-орієнтовані держави. Тому Україна може набути значення для політичного класу таких країн, якщо доведе вигоди від співпраці. Це можуть бути бізнес-пропозиції, солідарність у врегулюванні міграційної кризи, реформа енергосектора тощо.

Логіка користі додаватиме аргументів на користь підтримки України.

Адаптація меседжів до аудиторії. Комунікаційна робота України в інших державах має бути оперативною і точковою — меседжі, які працюватимуть у Польщі, не спрацюють в Італії.

У Польщі стаття представника влади України, надрукована у виданні, що опонує уряду, може мати небажаний ефект. У деяких країнах (Греція, Італія) важливіше робити фокус на успіхах України, а не на викритті Росії. Водночас у спілкуванні з представниками лівого, соціал-демократичного спрямування варто робити акцент на порушеннях прав людини, на утисках преси, меншин у Росії.

Обмін досвідом. Україна повинна обмінюватися досвідом із країнами ЄС щодо найкращих практик протидії підривній діяльності Росії. Це має відбуватися на різних рівнях — як на урядовому, так і неурядовому. Необхідно організовувати регулярні ознайомчі візити для лідерів думок (особливо представників мас-медіа) із країн ЄС до України. Важливо залучати до таких груп представників різних країн — не обмежуватися лише Західною Європою.

Збереження діалогу на найвищому рівні. Запорукою ефективної співпраці для протидії гібридним загрозам мають бути довірливі, бажано дружні стосунки між першими особами держав, між відповідними співробітниками на рівні окремих відомств.

Крім того, в багатьох країнах ЄС стурбовані непередбачуваністю України після виборів 2019 року, а тому офіційний Київ має максимально забезпечити прогнозованість і демократичність процесу принаймні в тих рамках, які залежать від уряду.

Децентралізація політики. Комунікаційні зусилля України в інших країнах ЄС не повинні обмежуватися лише столицями.

У багатьох країнах регіони відіграють не менше значення для формування політичного дискурсу.

Відтак Київ повинен враховувати регіональний вимір у розбудові діалогу з тією чи іншою країною. Наприклад, у Німеччині особливої уваги потребують східні землі, в Італії важливо звертати увагу на Мілан, чимало вихідців півночі країни зараз посідають ключові посади в уряді.

Американський чинник. У діалозі з представниками Євросоюзу ліпше уникати порівняння ЄС і США чи робити публічно ставку на посередницьку роль Вашингтона у вирішенні спірних питань із європейцями. Це не означає, що Україна повинна припинити відповідні переговори для досягнення своїх цілей зі Штатами.

Контакти з маргіналами. Представники правих радикальних політичних партій здобувають дедалі більшу підтримку в країнах ЄС.

Українська дипломатія повинна здійснювати відповідну комунікацію з такими політиками як мінімум для застереження та інформування про можливі негативні наслідки від незаконної співпраці з Москвою.

Сильніші разом. Оскільки Україні буває часто складно привернути до себе увагу самотужки, варто об’єднати зусилля з іншими країнами регіону, які також постраждали від агресії Росії, — Молдовою і Грузією.

Multipliers. Україна має фокусувати увагу на тих, хто поширюватиме важливі ідеї (на так би мовити "multipliers") — студентах, представниках діаспори, бізнесменах, культурних діячах тощо. Потрібно активно використовувати низову дипломатію — організовувати заходи, наприклад, в університетах.

Культурним діячам більше довіряють, аніж політикам і дипломатам, а українська гастрономія стане більш переконливим промоутером держави, ніж велика ідеологізована комунікаційна кампанія.

Чим більше знатимуть про Україну, тим менше буде можливостей у Росії організовувати антиукраїнські операції в країнах ЄС.

Автори: Катерина Зарембо, Леонід Літра, Сергій Солодкий, Сніжана Дяченко, Тетяна Левонюк,

Центр "Нова Європа"